Громико Майя. Вчитель, який змінив моє життя
Я не пам’ятаю, як з’явилася у цьому непростому,але дуже цікавому світі. Та дуже гарно пам’ятаю своє яскраве й безтурботне дитинство.
Наша велика й дружна сім’я жила тоді в одному будинку , що в даний час буває дуже рідко. Відразу чотири покоління ! Прабабуся – представник часів Великої Вітчизняної війни , бабуся й дідусь – люди, які виросли в Радянському Союзі, мої мама й тато – громадяни Незалежної України, і я – дитя періоду комп’ютерізації ,бурхливого розквіту сучасних технологій та небачених до цього можливостей розвитку для кожної людини .
Як тільки просипалось сонечко, просипалась і наша сім’я. У кожного щодня знаходилось чимало роботи . І у мене , маленького метелика , були свої обов’язки та невідкладні справи, не менш важливі, ніж у дорослих. Та ввечері часто сім’я збиралась у вітальні. Хтось згадував якусь веселу пригоду,що сталось на протязі дня. Хтось радував інших певними результатами. Хтось питав поради чи розповідав про плани на майбутнє. Я дуже любила такі вечори.
Але найбільше всім подобалось слухати розповіді прабабусі про давні свята й традиції наших предків, про події її молодості та про минуле нашого краю. Вона любила співати старовинних пісень. Тоді мені здавалося, що я дивлюсь фільм про козаків і бандуристів , про гарних дівчат у вінках та вишиванках, про мужніх воїнів на вороних конях. Іноді прабабуся згадувала про дуже страшні і важкі часи: про війну , про голодомор, про репресії. Я тоді зовсім не розуміла про що йдеться ,та й зовсім не намагалась зрозуміти. Тим більше ,що спогади інших були радісними і щасливими. Мене оточував прекрасний , мирний світ. Я думала тоді, що так буде завжди. Я мріяла про захоплюючі подорожі, про навчання після школи в університеті, про те, щоб ми завжди були разом.
Та почалась війна…
На нашу землю прийшла велика біда. І раптово я стала дорослою в тілі дитини. Тепер я добре розумію, про що розповідала прабабуся. Іноді від жахливого душевного болю і розпачу хочеться кричати .
Коли ж я стала дорослою? Можливо в той момент, коли замість мультиків стала дивитись новини? А може тоді, коли замість прогулянки бігла з друзями у бомбосховище? Я перестала мріяти і планувати своє майбутнє. І немає вже тих тихих затишних вечорів всією сім’єю. Бо татко з дідусем пішли воювати , мама з бабусею волонтерять, а прабабусине серце не витримало і її не стало. Все навколо змінилось …
Війна змінила моє життя і мене саму. Вона навчила мене цінувати кожну хвилину, яку я проводжу з рідними чи друзями. Вона навчила мене щиро любити свою мову , свою неповторну країну, свою рідну школу, свою наймилішу сім’ю, свою свободу, свою мрію… Я стала іншою, бо війна – дуже жорстокий і жахливий учитель.
Та все ж я вірю у прекрасне майбутнє. Я впевнена, що зустріну на своєму шляху ще не одного учителя, який навчить мене бути щасливою, цінувати те, що справді безцінне, любити те, чого не можна купити ні за які гроші, і досягти того, що зробить світ навколо кращим і добрішим.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
