Щербина Олександр. Вчитель, який змінив моє життя

 Довго думав над тим, що чи хто є моїм вчителем, але за життя крім власних помилок мене ніхто не вчив, шляхом множини спроб майже завжди можна знайти відповідь, питання полягає в часі, але все ж є дещо, що змінило мене, буквально зробило іншою людиною, котру я поважаю більше за попередню. Це війна.

 Вона почалась в чотирнадцятому, але до мене дійшла тільки двадцять четвертого, хоч я й живу на сході. У чотирнадцятому мені було шість, і тоді по єдиному в хаті телевізорі ми дивились “наші” мелодрами й детективи, з перервами на нудні новини, і хоч над нашою хатою й літали гвинтокрили ледь не щодня, і багато земляків йшли в АТО – війни не було, тут було тихо й мирно, принаймні у мене, і я сам перед собою виправдовуюсь, що на момент початку я був занадто малим щоб принаймні знати, що ж то таке та національна свідомість та ідентичність, але все ще трохи боляче, бо не помічав речей котрі відбувались під моїм носом.

 Тож, як я вже сказав, все змінило двадцять четверте, але одномоментних змін не було, ні, почався довгий процес переходу від чогось мутованого, огидного, бридкого й не здатного на самостійне існування до української ідентичності. І цей процес справді був не найлегшим, і мені треба було купа часу щоб все це відрефлексувати, вбити старого себе й розчинити в памʼяті його тіло й створити нового.

 Головне себе не підганяти, і нікого не підганяти, якщо ти бачиш, що людина спілкується російською, але як може намагається додавати українські слова – краще підійди й обійми її, чи просто скажи кілька слів підтримки, бо дурний не той, хто не знає, чи не вміє, а той, хто не хоче вчитись. І ось тільки кілька місяців тому я почав впевнено себе відчувати українцем, а не чимось між, чи якимось “суржиком”, і можу стверджувати, що українець, як і поляк, чех, бразилець – це вибір, і я пишаюсь, що цей я зробив правильно.

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»