Ковальчук Софія. Вчитель, який змінив моє життя
Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.
Від Матвія 5:6
Я спостерігала за тим, як помирає мій учитель. Його знеможене, але водночас блаженне обличчя було звернене до вранішніх променів, що вже ніколи подарують йому свого тепла. Учитель стрічав смерть сам на сам, хоча я переконана, тисячі людей з усіх усюд обмивали його слізьми. Його складно назвати доброю людиною, проте перед смертю він спромігся на ряд гідних вчинків, та й таких, що люди, не знаючи його історії, сказали б, що він утілення духовної шляхетності й мужності. Мої очі були багряні від плачу, а голова, здавалося, трісне від болю втрати, але найбільше душа страждала від думки, що ця людина ніколи не існувала в реальному світі…
Ми познайомилися в один з найтяжчих періодів мого підліткового життя. Кажуть, що навіть з правильного шляху збитися легко, що вже й казати, коли в тебе немає жодного. Довкола вирував коронавірус, а ізоляція й розпач відчуженості були єдиними моїми компаньйонами. Саме тоді з’явився Артур Морган і запросив мене в подорож преріями й скелястими горами Дикого Заходу. Однак це було щось більше ніж мандрівка пригодницькими меандрами — Артур дозволив мені пожити своїм життям.
Як я вже й казала, пан Морган не одразу спіткав доброчинність на життєвому шляху. У свої 36 років Артур був вправним стрільцем у банді свого прийомного батька. І хоч ця кліка була приречена з самого початку, і пан Морган здогадувався про це, не було в ній відданішого члена, ніж мій учитель. Його спільники були водночас його сім’єю, їхні турботи він ділив зі своїми, за побратимів він ладен був наражатися на смерть. Коли Артур не займався злочинністю, то в ньому ніби відкривалася інша особистість, яку супроводжували довгі кінні мандрівки, полювання на диких звірів, неквапливі ескізи в щоденнику, таємничі вечори біля вогнища, пошуки скарбів та найрізноманітнішого досвіду. А скільки чуттєвих думок, прихованих від сторонніх очей, містив його записник…
Та раптом усе змінилося. Артур підхопив туберкульоз у фермера, якого віддухопелив, повертаючи борг, що чоловік був винен банді. Змінилося життя пана Моргана внаслідок хвороби чи хвороба змінила шлях того, як він увесь час сприймав життя? Віднині ті ідеали, які пропагував його названий батько, виявилися лише хворими ілюзіями, а власне життя, яке Артур вів змалку, постало до болю сумним злощастям. Та хіба подібне відкриття могло б змусити Артура зректися своєї сім’ї? Здавалося, тепер він став цінувати близьких ще палкіше. З тим як занепадала банда, зростало й бажання Артура подарувати цим людям щасливе життя, яке колись пан Морган сподівався отримати сам.
Назавжди запам’ятався мені один епізод із життя мого вчителя. Одного разу на вокзалі між ним та сестрою Кальдерон, монахинею, якій Артур якось допомагав у справах, зав’язалася розмова. Зморений хворобою пан Морган розповів жінці, що він скоро помре тією ж нікчемною смертю, якою сконав його картяр-батько. Артур розповів про близьких людей, яких він утратив за своє ганебне життя, та що навіть на межі смерті він досі не пізнав ніякої віри. Відповіддю ж сестри було те, що немає нікого, хто б не грішив, і проблема Артура в тому, що він насправді не пізнав себе: коли б вони не зустрілися, пан Морган сміявся й допомагав людям. Інколи їй самій здається, що вона втрачає віру, а потім зустрічає когось, як Артур, і все стає на свої місця. Можливо, пану Моргану треба просто зробити ставку на те, що любов існує й робити добрі вчинки. Коли ж у відповідь Артур сказав, що він боїться, а з його очей покотилися сльози, я вперше в житті відчула, скільки ж мужності вимагає від людини, що пройшла крізь вогонь і воду, визнання своїх вразливостей.
На жаль, нашій мандрівці настав кінець. Я знову бачу, як лежить на схилі гори мій померлий учитель. Його останні дні минули в боротьбі за життя важливих йому людей, і ніколи ще його серце не було сповнене завзяттям й жагою до життя. Колись Артур сказав товаришеві, що хотів би померти, дивлячись, як заходить сонце, та згадуючи чудові дні зі своїми друзями. Та доля вирішила інакше. Ніби оновлена душа пана Моргана спочила під променями світанку, а його серце вдивлялося в майбутнє людей, яких пощастило врятувати від ницої загибелі.
Гадаю, що читачі здогадалися, що моїм вчителем є головний герой однієї відеогри. І нехай він ніколи не жив серед справжніх людей, його досвід та мудрість, безперечно, надихнули та навчили багатьох. Коли я згадую пана Моргана, то перш за все зринають спогади, де Артур за будь-яких обставин насолоджувався життям, де він мужньо приходив на порятунок своєї сім’ї, де йому-таки вдалося віднайти віру. Я згадую людину, яка не боялася бути вразливою, яка навчилася цінувати життя, яка довела, що жити гідно ніколи не пізно й що неможливо бути поганцем й розраховувати на хороші речі, яка була сповнена сумнівами, але чия шляхетність духу взяла гору. Мандрівка з Артуром Морганом навчила мене багатьох речей, і я сподіваюся, що для вас вона теж не обійдеться без духовних надбань.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
