Матвійчук Кіріл. Вчитель, який змінив моє життя
МРІЇ ПРО МАЙБУТНЄ…
Тихенько відчиняю двері в клас і зупиняюсь, тамуючи подих. За шкільною партою сидять двоє чоловіків у військовій формі і гучно розмовляють. Я починаю прислухатись до їхньої розмови, а вони мене ніби не помічають. У їхніх змарнілих, стомлених очах і відрощених бородах відчувається мужність, сила і нестримне бажання змінити все і всіх, як змінюються вони самі. Війна змінила все навколо, принесла руйнування, біль, смуток, горе. Сім'ї залишаються без рідних. Війна змінила і наших чоловіків особливо тих хто перебував і перебуває на нулі Вона не прийшла безслідно ні для кого з громадян нашої країни, залишила бодай краплину болю у душі кожного. Так само вона змінила і мене, і таких як я, молодих українців, які зіткнулися з новими емоціями і порушеними планами, вимушеними пристосуваннями до нових умов і подій.
Згадую перші дні початку повномасштабного вторгнення: наш подив нерозуміння того, як у цивілізованому світі можлива подібна подія. Згадую рідних, які цілодобово сиділи перед монітором і не вірили тому, що відбувається. Рідних, які щохвилини передзвонювали родичам, перечитували повідомлення у месенджерах, переглядали новини. Але згадуючи усе це і слухаючи уважно військових, розумію, що це зовсім різні речі - це розмова про різну війну: про війну яку ми бачили з екрана і про війну, яку вони бачили на власні очі. Ми про це слухаємо, розповідаємо, говоримо, задаємо питання військовим і чекаємо відповідь з надією на краще.
Війна розділила життя на “до” та “після”. Чужа армія знищує все на своєму шляху. Знищує не тільки будинки, пам'ятки культури, наш народ, а ще й спогад, все таке рідне та дороге… Схиляє наші голови у журбі…Але не все так просто, як їм здавалося. Вони отримали потужний спротив українців, які завзято боронять свою землю, волю та незалежність.
Історія двох військових - це життя нашої країни у військовий час, незламність волі та духу, бажання жити, бажання радіти, зустрічати новий день. Бачити як ростуть онуки та діти, радіти їхнім успіхам, прокидатися мирними ранками. Незламні наші воїни впиваються намертво в кожен метр своєї рідної землі. Хочеться прихилитись до їхнього мужнього плеча і чимось допомогти. Моє покоління ще зовсім молоде, але все нове народжується у процесі навчання, отримання нового досвіду у процесі роботи. Молодь обирає тепер не лише свою професію, а й свій напрям у житті, отримує досвід від дорослих і намагається хоч якось вплинути на ситуацію навколо.
Я часто спостерігаю за тим, як ведуть інформаційні компанії соціальні проекти. Як молодь намагається хоча б якось підтримати військових та вплинути загалом на ситуацію в країні. Зараз найбільшу допомогу військові отримують від волонтерів і мимоволі виникає бажання стати саме такою людиною - волонтером. Людиною, яка допоможе військовим у важку хвилину, принесе вогник надії, такі потрібні новини з дому.
Я хочу бути волонтером. Це ефективний спосіб змінювати себе та суспільство у будь-якому віці у позитивний бік. Але волонтерство - це командна робота, це чесне спілкування, коли ти вмієш не тільки слухати, а й розуміти, чути і інших, прислухатися до їх думки.
Зараз школа є оселею інновацій, сходинкою до освіченості молоді в політиці, підвищенні культурного рівня виховання молоді, яка буде турбуватися проблемами домашнього насильства, питаннями чистого села чи міста, шкідливістю сміття та турботою про природу. Саме тут, у школі, надихаючись діями наших педагогів, розумієш, наскільки важлива підтримка, і не тільки матеріальна, а й просто словесна. Саме тут, від початку війни, ми спільними силами учнів та педагогів намагаємось донести тепло наших душ військовим. Кожного разу, відправляючи невеличкі пакуночки, вкладаємо у них тепло, віру у завтрашній день, віру у мирний ранок на Україні, віру у самих військових. І сподіваємось, що хоча б частинка нашої допомоги, буде у нагоді їм у складну хвилину. Для мене волонтерство - це одна із майбутніх сходинок до побудови нового суспільства. Суспільства взаємоповаги, взаємодопомоги та розуміння, підтримки духовної та моральної. Тож давайте будемо вірними слову, вірними дії, допомагати не лише тим, хто дійсно потребує цієї допомоги, а й тим, хто насправді мовчить про це. І немає значення, чи це пакунок з теплими речами, їжею, чи просто невеличкий сувенір у вигляді жовто-блакитного серця…
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
