Бранашко Софія. Вчитель, який змінив моє життя
Одне нерозуміння та відторгнення викликало в мене слово “музика”. Хоч скільки б не переконували, хоч скільки б не пояснювали, не було таких слів, щоб змогли змінити мою думку щодо цього. Ніхто не міг мене переконати. Лише зустріч з однією людиною кардинально змінити думку.
Був звичний захмарений осінній день, коли не можеш відшукати ні радості, ні розради. Вулицями розгулював самотній вітер, здіймаючи вже давно пожовкле листя та закручуючи їх у грайливому танку... Численні сигнали автівок змушували зіщулюватися й роздратовано затуляти вуха.
Урешті переді мною розчинилися велетенські масивні двері, що ввели мене у недосяжні простори музичного світу. Я не могла побачити в цьому нічого особливого. Ніби то звичайні коридори, однак мало хто може розгледіти в них музу натхнення.
Не вперше я зайшла у клас з флейти й оглянула маленьку, сіреньку кімнатку смутним поглядом, навіть не підозрюючи, яка краса може приховуватися у такому, здавалось би, непримітному місці. Що ж, сказати по правді, відчуття не були якимись особливими. Я не хвилювалась. Скоріше за все, мені було просто байдуже. І це не помітив би хіба що сліпий.
Однак натомість мій новий учитель — Антон Сергійович, доволі оптимістична людина, перебував, як завжди, у хорошому настрої, приязно усміхнувся, немов зовсім не помічаючи мого “позитиву”.
— Привіт, радий тебе бачити, — сказав він та розгорнув ноти.
Я ж дістала флейту, певно, щоб уже який раз переконатися, що не розумію світу музики, однак тоді, ще навіть не підозрювала, які нові відкриття мене сьогодні очікуватимуть. Антон Сергійович став викладати в школі відносно недавно. Окинувши нотні станки поглядом й смутно пробігшись по них очима, я почала грати. Варто було це зробити, як вчитель спинив мене.
— Стривай, — обірвав він. — Не грай далі.
Та я вже очікувала почути годинну лекцію та безліч настанов, як варто грати, однак натомість почула:
— Непогано.
Здивуванню моєму не було меж, тож уже наступної миті вражено глянула на мого вчителя.
— Дуже навіть непогано, — повторив він. — І все ж спробуй уявити, що кожен звук — це окрема частина тебе самої. Кожна нота — це частина всього цілого, і без неї не буде гармонії.
Уже наступної миті я знову почала грати... Мій новий вчитель зааплодував.
— Що за воістину чудовий світ! — вражено видихнув він. — Браво! Це просто прекрасно!
— Що ви маєте на увазі? — здивовано запитала я. — Який такий світ?
Усміхнувшись, Антон Сергійович поплескав мене по плечу й сказав:
— Світ кожної людини! Твій світ через звуки флейти немов відзеркалює твою душу, розправляє крила творчості. Мелодією інструмента ти передаєш свої почуття та стан... Музика розповідає про твою душу, а гра розправляє крила. Глянь, хіба ти не бачиш красу навколо, кожен звук, сплітаючись, створює неповторні образи: чарівні казки дитинства, мамина пісня, родинний затишок, любов рідних, незбагненна краса природи...
Він заглянув мені в очі:
— Усе це заховано від сторонніх очей і тільки тобі через музику розкривається краса, адже твориш цей світ ти сама.
Сказавши так, він усміхнувся. Усміхнулась і я та, зігравши ніжну мелодію, почала творити світ, про який досі навіть нічого не підозрювала.
Саме тоді в мені немов прокинулось натхнення творити музику. Антон Сергійович відчинив ті потаємні двері, що приховують красу та гармонію. Відтоді моє відношення до музики кардинально змінилося, а новий учитель щодня відкривав мені все більше і більше таємниць цього потаємного світу. Я почала бачити довкола прекрасне й прагнула досконалості.
Світ заграв зовсім іншими барвами та відтоді щодня ставав усе яскравішим та яскравішим.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
