Марсіян Вікторія. Вчитель, який змінив моє життя
Хоч в основному слово вчитель асоціюється зі школою чи іншим навчальним закладом , як правило вчить нас саме життя. Саме воно вказує на помилки, підштовхує нас до відповід,і яку ми мусимо побачити і зрозуміти, щоб мати змогу винести урок.
Такий урок свого часу мусила винести і я.
Ні вчителі, ні батьки, ні однолітки не могли до мене достукатись, буквально все моє оточення намагалось донести до мене думку про те, що не правою була я, а не всі інші. Та нікому не вдавалось цього зробити, тому всі просто перестали терпіти мої вибрики. Незламними залишались тільки мої батьки, що хотіли мені допомогти. Та навіть їм не вдавалось змінити мій характер і устої в моїй голові.
Змінилось все доволі раптово, я навіть не помітила цього, просто одного разу зрозуміла, що щось не так як завжди. Я вважала, що змінились всі навколо мене, тому що «ну не могла ж Я стати іншою, прогнутись під суспільство». Самі ж зміни почалися після моменту мого «просвітлення»,коли переді мною постало дуже просте запитання: «Навіщо ти себе так поводиш?». Запитання просте-відповісти складно. А й справді, навіщо? Висновок не заставив себе довго чекати. Чи то сніг охолодив мій запал, чи то я вирішила подивитись собі в очі і нарешті сказати : « ДОСИТЬ!» Проста дорога додому, проста стежка протоптана багатьма людьми до мене, проста думка, що змінила мій світогляд. Вона стала моєю вчителькою, вона стала тим хто нарешті змусив мене розплющити очі і подивитись у відображення, подивитись ким я була.
Пройшло трохи більше трьох років і я вже не та, що була до тієї думки. Час від часу привиди «старої» мене намагаються ввірвалися в моє сьогодення, та вони вже не ті, що були раніше. Формулювання, ситуації, резон – це все інше, відрізняє минуле і теперішнє.
Як би важко не було згадувати якою я була колись, якої шкоди скоїла іншим, відмовляюсь забувати цю частину себе, відмовляюсь забувати своє минуле.
Забуваючи минуле, ми забуваємо наш досвід і знову стаємо на одні й ті ж граблі, живучи теперішнім, ми крадемо майбутнє своєю відчайдушністю до пізнання нового, живучи майбутнім, ми або стоїмо на місці, або звертаємо шиї дивлячись на висоти майбутніх вчених.
З такими принципами і жити шкідливо, чи не так? З такою думкою я час від часу згадую минуле і роздумую про майбутнє, аналізуючи свій стан, щоб не впасти в якусь із крайностей. Та й одним аналізом не проживеш спокійно, потрібно розвиватись шукати нове в собі і в людях. Це те чому мене навчили мої вчителі – думки, а підтвердили цей урок: батьки, вчителі (як би абсурдно це зараз не звучало), друзі та знайомі.
Моє життя - мій головний вчитель, який розповість про все, що знає сам.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
