Юлія Конега. Вчитель, який змінив моє життя

У школі все було як завжди. Укотре, спіймавши на собі глузливі погляди, стало соромно, як уперше. Черевики вже були малуваті та й весняна курточка зовсім не гріла. Навіть не знаю, як мені пощастило сидіти за партою з найнестерпнішою дівчиною в класі.

Знову ти в цьому светрі! Максиме, у тебе є інший одяг?

Та на Оленині насмішки я вже не звертав уваги, звик. Думки були зовсім про інше. Звідки взяти гроші?

Ти чуєш мене, Максиме? Виходь до дошки!

Найбільше мене дивувало, що навіть деякі дорослі ставилися до мене зверхньо, знаючи, що за мене нікому вступитися, ставилися по-іншому. А все через моїх батьків, які забули, як це жити без випивки.

Мені було лише сім, коли тато з мамою почали вживати. Спочатку це було по святах, а потім частіше, а згодом майже щодня. Рідко доводилося бачити їх тверезими, та якщо траплялася нагода, вони весь час роздратовані. Як же соромно та одночасно боляче.

Урок фізичної культури. Ми з однокласниками ділимося на групи. Мене, як завжди, беруть останнім. Коли займався спортом, у мене відкривалося друге дихання. Я забував про все: проблеми з грошима, батьків п’яниць, насмішки однокласників, грав та перемагав. І коли однокласники помітили мій хист та вміння до спорту, почали ще більше задиратися. Олексій Григорович завжди підтримував мене. Це єдина людина, яка поважала та добре до мене ставилась у школі.

А одного разу він підійшов та запропонував щодня індивідуально займатися спортом. Тоді ще я не знав, що Олексій Григорович готував мене до екзаменів у спортивний ліцей.

Ми бачилися щодня. Згодом я зрозумів, що все більше довіряю наставнику. Якось на тренуванні він навчав мене новим технікам. Тренування добігало до кінця і я сказав:

Додому взагалі не хочеться…
Чому? – обережно запитав Олексій Григорович.

Тоді я й розповів про безробітних та залежних батьків. Слово за слово і я розказав про постійний булінг зі сторони однолітків. Тоді на обличчі вчителя помітив ще більший смуток. Олексій Григорович узяв мене за плече й розповів про своє минуле.

У дитинстві мене також ображали, я дуже хворів, а тато нас покинув. Мама працювала з усіх сил, але нам ледве вистачало на життя. Мій одяг не був такий сучасний та модний, як в однокласників, тому наді мною постійно підсміювалися. Але ти не засмучуйся, у тебе велике майбутнє, хлопче. Пообіцяй, що будеш добре займатися.

Я точно знаю, що дотримаю слово. З тих пір мої тренування були ще стараннішими. Минали дні, роки…

Ось мені вже тринадцять. Щодня хвилюють думки про вступ та майбутнє. Залишалося тільки вчитися.

Якось із уст однокласників я почув про спортивний ліцей-інтернат, до якого мріяли вступити всі. Ось тоді я й замислився…

Добрий день! Сьогодні як завжди? Після сьомого уроку до вас?
Так, Максиме. У мене є для тебе новина та цікава пропозиція.

Через місяць я вже змагався за вступ до цього ліцею і вступив! Мої старання не були марними, підготовка Олексія Григоровича дуже допомогла! Радощам не було меж. Удома я застав маму тверезою, а батько спав. Почав серйозну розмову:

Мамо, я маю переїхати в інше місто. Буду навчатися та, як буде можна, приїжджатиму до вас.
Ось як! Покидаєш нас, – образилася мама.
Та ні, ти ж знаєш, що це для мене буде краще. Я ж обожнюю спорт. Не хвилюйтеся.

Прокинувся тато. Чомусь мене охопив страх. Що ж він скаже? Адже згода батьків обов’язкова.

Синку, якщо є можливість, треба їхати. Відпустити тебе – це найменше, що ми можемо зробити. Вибач нас…

Через рік про мене чуло не тільки місто, а й країна. Успіхи були все кращими й кращими, та мій настрій не угамовувався. Я бачив свої можливості, які удосконалював щодня. Постійні тренування, регулярні зустрічі з Олексієм Григоровичем штовхали мене на перемоги.

Радий бачити тебе, Максиме! Як справи?
Вітаю, любий тренере. Усе добре, займаюсь! Бачите, які вже мускули накачав! – сказав хлопець.
От і добре. Тільки щось мені здається, ти не в настрої…
Та є трохи, грошей немає, а завтра клас їде на екскурсію, там навіть Василь Вірастюк буде. Від батьків чекати нічого…
То чого ж ти мовчиш! Їдь з ними, а гроші я дам.
Дякую вам! Обіцяю, виросту, допомагатиму так само, як і ви мені!...

Тепер я не тільки видатний легкоатлет, а ще й волонтер. На таку роботу мене мотивував також мій учитель, що зараз захищає нашу Україну. Ніхто ніколи й не здогадувався про моє складне дитинство, доки мене не запросили на інтерв’ю.

Максиме, хто вас надихнув стати спортсменом?
Сам. Але розвинув уміння до спорту мій тренер Олексій Григорович.
Батьки підтримали вас у починанні?
Так, – трохи сумнівно сказав я.
Як склалося життя у вашого вчителя? Ви підтримуєте зв'язок?
Олексій Григорович став на захист нашої держави. Він мужньо захищає нашу Батьківщину. Ми постійно спілкуємося, як є час, бачимося. Це єдина людина, яка повірила в мене та відкрила здібності до спорту. Це не просто вчитель – це наставник, який змінив моє життя…

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»