Микита Рижих. Добірка віршів «Лише сніг»
***
Час червоніє.
Придивися:
Сніжинки – це невеличкі черепи.
Тихіше! –
Це тріск під ногами
Або зсередини?
***
Остання мураха
Під моїми ногами
Навчила мене
Бути маленьким
***
Шкіряно-яблучна пливучість неба.
Час також вода,
А ми втопленики.
***
У неба немає грошей
Лише сніг
***
Вигадайте мене
Виверни мене навиворіт
Поцілуй мене невагомістю
Торкнись мене смиренням
Маленька зима для пташки
Маленька пташка на зиму
Веснянкувате дзеркало розчиняється
Старі вдивляються у відображення льоду
Військові льотчики вальсують як комарі
Відірвані вуха теж може бути контужено
У віддзеркаленні очей ховається дитинство якого вже немає
***
Мама годує голубів біля хати
Чорні голуби на білому снігу
Шукають крихти хліба
***
Шляхи дахи і шахи перед смертю
Повітря перерізано ножем
Дивись у очі волку любий мет'ю
Облизуй кров з руки неначе джем
Та знаєш нині шкіру не відмити
Нікому подаровані дари
Згорають новорічно і щомиті
Тхори рушниць кровав'ять кольори
Різдво співає тишею каміння
Скульптури тіл пронизує відчай
Ісус зими шульгає крізь склепіння
Безхатьки варять теплий сніжний чай
І час кипить і пані наче поні
Підводить очі сліпо догори
Під стелею руйнацій і агоній
Розстріляно квартирні номери
О любий мет'ю сфоткай наш будинок
Цей наш підвал сюжет для бі бі сі
Ракети ненадходжених листівок
Руйнують дім і дим їдять усі
О любий мет'ю час акредитацій
І час тривог хіба що ще надій
Нещасне серце в інвалідній таці
Питає у душі а хто ж водій
Зима навік і лютий безкінечно
Рушниці сніг зіниці лютих мрій
Монтуй про це сюжет скоріше мет'ю
Життя це рів і ти так само рий
