Вікна моєї душі
Денис Лукін
Як тінь робить світло більш яскравим, так і війна чіткіше показує суть любові...
Ніколи не планував одружуватися, але, схоже, це відбулося само собою. Україна — це моя наречена.
Залишилось тільки підібрати обручку.
Кажуть, що любов — це безумовно приймати об'єкт своєї любові з усіма його недоліками. І навіть любити ці недоліки. Пам'ятаєте, як ми раніше гуляли вулицями наших міст? І це не так, і то би змінив, фасад виглядає жалюгідно, асфальт розбитий... А зараз? «Боже, вулиці, будинки, дороги, просто будьте, лиш існуйте, ви найкращі в світі».
Наші вулиці — як текст, і ми нарешті навчилися читати між рядків...
Найбільша пристрасть моїх подорожей країною — вікна. Вдивляюся в них, як в таємницю світу. За ними — чуже життя. Чуже — і таке своє...
Так багато екзистенції навколо, варто лиш трохи підняти голову. Іду і купаюся в розкоші, як божевільний цар...
Думаю, якими є люди за цими шибками? Що вони зараз роблять? Яким би був я, живучи тут?
Поселяю себе подумки у незнайомі квартири на декілька секунд. Проживаю десятки життів за хвилини прогулянки.
Вікна — хліб моїх очей.
... Заклеїні скотчем різного типу, акуратно і недбало, «правильно» і у власному стилі.
Біля одного стоїть людина. Наші погляди зустрілись. Людина не курить, не розмовляє по телефону, просто дивиться на двір.
Співвітчизнику, ти став частиною мене.
Ніколи не планував одружуватися, але, схоже, це відбулося само собою. Україна — це моя наречена.
Залишилось тільки підібрати обручку.
Кажуть, що любов — це безумовно приймати об'єкт своєї любові з усіма його недоліками. І навіть любити ці недоліки. Пам'ятаєте, як ми раніше гуляли вулицями наших міст? І це не так, і то би змінив, фасад виглядає жалюгідно, асфальт розбитий... А зараз? «Боже, вулиці, будинки, дороги, просто будьте, лиш існуйте, ви найкращі в світі».
Наші вулиці — як текст, і ми нарешті навчилися читати між рядків...
Найбільша пристрасть моїх подорожей країною — вікна. Вдивляюся в них, як в таємницю світу. За ними — чуже життя. Чуже — і таке своє...
Так багато екзистенції навколо, варто лиш трохи підняти голову. Іду і купаюся в розкоші, як божевільний цар...
Думаю, якими є люди за цими шибками? Що вони зараз роблять? Яким би був я, живучи тут?
Поселяю себе подумки у незнайомі квартири на декілька секунд. Проживаю десятки життів за хвилини прогулянки.
Вікна — хліб моїх очей.
... Заклеїні скотчем різного типу, акуратно і недбало, «правильно» і у власному стилі.
Біля одного стоїть людина. Наші погляди зустрілись. Людина не курить, не розмовляє по телефону, просто дивиться на двір.
Співвітчизнику, ти став частиною мене.
Instagram @deni_look_in