Толя Недоля. Вітер Ілона
Мене вітер відносить у море далеко,
Щось я берега майже не бачу,
Десь у теплі краї полетіли лелеки,
Відчуваю ресурсів нестачу!
Залишилась вода, що навколо солона,
В горлі ніжні слова майже всі пересохли,
Лиш віддалено хвилі шепочуть: «Ілона!»
Не дають сподіватись на спокій,
Не дають мені берег забути примарний,
Хоч напружено вигнувся парус над гладдю!
Бриз зриває погоду на темну і хмарну,
У думках і на серці суцільне безладдя!
Десь лунають громи над водою,
Сірі хвилі мій човен у темінь кидають!
Скільки зможу плисти - відомо лиш морю,
На стихію нестримну ніяк не впливаю!
А на березі тихо і мирно здається,
Там не чути, як море розлючене стогне!
Дуже весело там, вино річками ллється,
Заспокійливо вабить теплий вітер Ілона!
Старий човен об скелі нещадно розбито,
Я щосил відбиваюсь від моря полону!
Якщо бездна поглине усе пережите,
Все, що зможу відчути - це вітер Ілона!
Толя Недоля, 23.04.2025
