5 віршів Івана Франка

Вірші Івана Франка – це не просто літературні твори, це справжній скарб української літератури. Вони хвилюють серця людей уже багато років і будуть хвилювати ще довго.

Твої очі, як те море

Твої очі, як те море
Супокійне, світляне:
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне.

Твої очі, мов криниця
Чиста на перловім дні,
А надія, мов зірниця,
З них проблискує мені.

Не можу забути!

Не можу забути!
Не гоїться рана!
Мов жалібні нути
із струн теорбана
чи голосно грають,
чи ледви їх чути,
все жалем проймають —
не можу забути!

Не гоїться рана,
хоч мию сльозами,
й час на неї капле
цілющі бальзами,
хоч сонечко гріє
і зірка румяна
цілує, яріє —
не гоїться рана!

Хоч як ти далеко,
я все тебе бачу;
хоч втратив давно вже,
що день тебе трачу;
хоч люта розпука
минулася пяна,
і клином розлука,
гадюка погана
лежить поміж нами,
дівчино кохана, —
кохання без тями,
не гоїться рана.

Чого являєшся мені у сні?

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні –
Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці – минаєш,
Вклонюся – навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити –
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха, –
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

Моя любов

Вона так гарна, сяє так
Святою, чистою красою,
І на лиці яріє знак
Любові, щирості, спокою.

Вона так гарна, а проте
Так нещаслива, стільки лиха
Знесла, що квилить лихо те
В її кождіській пісні стиха.

Її пізнавши,чи ж я міг
Не полюбить її сердечно,
Не відректися власних втіх,
Щоб їй віддатись доконечно?

А полюбивши, чи ж би міг
Я божую її подобу
Згубити з серця, мимо всіх
Терпінь і горя аж до гробу?

І чи ж перечить ся любов
Тій другій а святій любові
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любитть всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!

Червона калино

Червона калино,
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш — 
До сонця не пнешся?

Не жаль мені цвіту, 
Не страшно і грому, 
І світло люблю я. 
Купаюся в ньому.
 
Чи жаль тобі цвіту, 
Чи радощів світу? 
Чи бурі боїшся,
Чи грому з блакиту?

А вгору не пнуся. 
Бо сили не маю, 
Червоні ягідки 
Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся,
Я дубам не пара,
А ти ж мене, дубе. 
Отінив, мов хмара.

Вірші Івана Франка різноманітні за тематикою та жанром - любовні, патріотичні, філософські. Це справжній духовний скарб українського народу. Вони надихають, хвилюють, змушують думати і жити.

Ліричні вірші Івана Франка про кохання хвилюють серця людей уже понад століття. Вони розповідають про найсвітліші почуття, про те, як любов може змінити життя людини.

Патріотичні вірші Івана Франка закликають до боротьби за свободу та незалежність України. Вони надихають людей на боротьбу за справедливість і правду.

Філософські вірші Івана Франка розкривають глибокі істини про життя, добро і зло, перемогу світла над темрявою. Вони змушують людей задуматися про сенс життя і своє місце у світі.

Вірші Івана Франка – це справжній духовний скарб українського народу.