Олександра Совська. Конкурс драбблів
Дитиною вона про все питала «що це і звідки?» й обожнювала музеї, де кожен експонат мав ім’я та батьківщину (не всім людям так поталанило).
Взявши його ім’я знала: це її щастя. Він став її домом – і війна та розлука не змінили цього.
Нарешті вони вирвалися один до одного.
Вона вивчає клінопис війни на його тілі. Він розшифровує: «куля», «уламок», «опік», й незграбно сміється – «Я наче тріснутий горщик».
«А я вмію склеювати тріщини золотом» – відповідає вона.
Пручаються сну – втім однаково засинають у єдину ніч, яку можуть провести разом.
Але до світанку далеко, і ніч безбурна.
Не всім так поталанило.
