Інтерв’ю з Емілі Кокс: «У Відні справді є все»

Інтерв’ю з Емілі Кокс: «У Відні справді є все»

Під час прогулянки своїм рідним містом Емілі Кокс показує нам свої улюблені мальовничі місця та розповідає, що робить Відень таким привабливим для життя.

Площа Марії Терезії у Відні

Площа Марії Терезії у Відні

Перше, що вона робить, це купує собі матча-лате — японський зелений чай — «типовий вибір акторки», — з посмішкою говорить Емілі Кокс. Також у нас є «Millionaire Bite» — веганські шоколадні закуски без цукру. 

Ми в The Lala, рожевому веганському ресторані в каліфорнійському стилі, де Кокс часто купує їжу на винос. Звідси ми починаємо нашу прогулянку Віднем, де актриса хоче показати нам свої улюблені екологічні та зелені місця. Кокс, відома за фільмами «Останнє королівство» та «Придурки», народилась і виросла в столиці Австрії, а нині живе і працює між Віднем і Берліном.

Домівка. Емілі Кокс називає Відень своїм домом. Вона обожнює місцеві ресторани, зокрема, The Lala

Домівка. Емілі Кокс називає Відень своїм домом. Вона обожнює місцеві ресторани, зокрема, The Lala

Від ресторану The Lala десять хвилин пішки до Музею природознавства, який з його 30 мільйонами експонатів є не лише одним з найбільших виставкових центрів Австрії, а й особливо екологічно стійким: це один з віденських музеїв, який може називати себе «Зеленим музеєм» через свою екологічно чисту роботу. Кокс приїжджала сюди щотижня зі своїм батьком і добре пам’ятає один експонат: за її словами, в дитинстві вона завжди першою бігла до великого бджолиного вулика.

Подорожуючи Віднем, який нещодавно визнали найзручнішим для життя містом у світі, ми продовжуємо рух до ринку Нашмаркт, де 38-річній жінці особливо подобається купувати трюфельний брі у сироварні «Папа». Що їй найбільше подобається в рідному місті? «У Відні справді є все: тут дуже гарно, безпечно, можна влаштувати вечірку, піти в музей чи кінотеатр, але в той же час ви можете знайти багато незайманої природи, віденський ліс знаходиться прямо біля вашого порогу. А ще тут скрізь можна їздити на велосипеді».

Лише кількома словами Кокс підсумувала, чому Відень неодноразово визнавався «найзручнішим для життя містом» у світі. Цей титул присуджує британський діловий журнал «Economist» на основі щорічного опитування та оцінки численних критеріїв. Але наше інтерв’ю з нею не про цифри. Воно про те, як акторка виросла тут, що робить її батьків найкращим прикладом, як парам слід розлучатися, і чому вона, так, насправді, іноді співчуває вбивцям.

Спогади про минуле: Музей природознавства, який Емілі Кокс відвідувала щотижня в дитинстві

Спогади про минуле: Музей природознавства, який Емілі Кокс відвідувала щотижня в дитинстві

Пані Кокс, ви багато подорожуєте. Де ваш дім?

Я взагалі багато подорожую по роботі. Але саме у Відні та Берліні я почуваюся вдома. 

Чи не хочеться вам іноді вести більш осідлий спосіб життя?

Звичайно, я іноді прокидаюся вночі в готелі і не можу згадати, де тут туалет. Або на залізничному вокзалі я забуваю, в яке місто мені їхати далі. Тому зараз я намагаюся знайти цей баланс між роботою та відпочинком. Але я люблю подорожувати. Це дає мені відчуття свободи. І для мене життя одночасно у Відні та Берліні є особливою приємністю.

Що в цьому такого особливого?

У Відні я досі дружу з тими ж людьми, що й у дитячому садку. Тут мої батьки і мій коханий. Просто дуже приємно повертатися додому. Відень для мене стабільний і безпечний, тоді як у Берліні є щось дике і вільне, мені подобається тамтешня енергетика, навіть якщо вона більш напружена. У Берліні я набагато швидше знайомлюся з новими людьми.

Те, що Кокс говорить про Відень, в рейтингу журналу «Economist» включено до категорій «безпека» і «стабільність». Дунайський мегаполіс також має високі оцінки за культуру та інфраструктуру. Візьмемо, наприклад, острів Донауінзель, куди ми також потрапили під час нашої фотоекспедиції. Острів має добре сполучення зі станцією метро, а на березі річки можна побачити природні ландшафти, кав’ярні та навіть майданчики для скейтбордистів.

Природа в місті: острів Донауінзель

Природа в місті: острів Донауінзель

Кокс також каталася тут на роликах — часто з мамою. Стосунки з батьками у неї особливі, і тут також вступають у гру дві характерні риси Відня. Місто вважається зразковим, коли йдеться про житлове будівництво. А ще тут добре розвинена система громадського транспорту.

Ваші батьки розлучилися, коли вам було чотири роки, і відтоді вам доводилося жити в різних місцях. Це сформувало у вас схильність до подорожей?

Я, власне, ставила собі те саме питання. Я ніколи в житті не жила на одному місці, я знаю це постійне збирання речей з дитинства. У дитинстві я проводила чотири дні на тиждень з мамою і три дні з татом, і завжди їздила туди-сюди з валізою і собакою.

У межах Відня?

Так, мій батько відмовився під час пошуку житла від багатьох квартир, тому що вони були занадто далеко від квартири моєї мами — що цікаво, адже Відень неймовірно маленький. Згодом він знайшов квартиру через дві трамвайні зупинки. Вони подружилися тоді, та й досі залишаються друзями. Ми разом святкуємо Різдво.

Трохи незвично.

Вони чудово впоралися. Коли вони захотіли розлучитися, суддя запитав, чи справді вони цього хочуть, адже у них все так добре. І мої батьки відповіли — так. Але вони не проти разом піти на каву після цього всього (сміється). Проте вони вчинили правильно, що розійшлися, адже це означало , що вони можуть зберегти дружбу. На мою думку, багато пар залишаються разом надто довго, навіть якщо в них все не дуже добре.

Емілі Кокс — постійна відвідувачка віденського ринку Нашмаркт

Вона любить фалафель, сир та кав’ярні: Емілі Кокс — постійна відвідувачка віденського ринку Нашмаркт

Ви страждали від розлучення батьків у дитинстві?

Ні, я не відчуваю, що страждала. У мене завжди були дуже близькі стосунки з батьками, і я була впевненою, що їхня любов до мене безмежна. Вони були завжди поруч, незважаючи на розлуку. Коли мій батько зламав плече кілька років тому і не міг спати на своєму жорсткому ліжку, він жив на деякий час у мами, тому що у неї дуже м’яке ліжко. Його дружина також була там, а мама в цей час спала на дивані.

Ваші мати та батько, ірландка та британець, приїхали до Відня вчитися як піаністи та залишилися там жити. Ви любите називати їх батьками-гіпі і кажете, що вас виховували дуже вільно. Діти часто хочуть відрізнятися від своїх батьків. У вас ніколи не було такого бажання? Чому ви не стали типовою міщанкою?

Але ж це про мене (сміється). Уже багато років у мене дуже стабільні стосунки. Але можливо мені просто пощастило, що я так рано зустріла правильну людину.

Ваші батьки підтримали вас у виборі професії чи порадили зайнятись чимось більш приземленим?

Ні. Вони обоє викладали в університеті і не мали звичних проблем з грошима. Можливо, інша справа, якщо ти сам голодуєш як художник — тоді ти хочеш вберегти від цього свою дитину. Я бачила, що мої батьки завжди отримували задоволення від своєї професії. Я ніколи не чула, щоб вони приходили з роботи додому та жалілись. Батько навчив мене, як неймовірно важливо знайти роботу, яка тобі подобається. Він вважав, що робити те, що ти ненавидиш дев’ять годин на день — це жахливо.

Яким був ваш перший сценічний досвід?

У початковій школі я грала у різдвяній виставі п’яну жінку, яка зі сцени обливала людей водою. Мені здавалося, що це було смішно. Мій другий досвід був у 17, 18 років в акторській майстерні. Я мала грати жуйку, яка прасує.

Звучить логічно. Після отримання свідоцтва про середню освіту в австрійській школі, ви були прийняті на відомий Семінар Макса Райнгардта (школа драми Університету музики та виконавських мистецтв у Відні), а актор Клаус Марія Брандауер сидів перед Вами на вступному іспиті. Ви якось розповідали, що Ви не мали жодного уявлення, хто це. Ви дійсно його не знали? Брандауер!

Дійсно ні! Тоді я не мала нічого спільного з цим світом, я була у театрі лише один раз і вважала це нудною справою. Тоді в мене були дреди та армійські штани, я була у компанії людей, які курили перед школою травку, — так, я була геть у іншому світі. Я просто хотіла жувати жуйку, і театр мене зовсім не цікавив.

Коротка довідка: Семінар Макса Райнгардта — це найвідоміша театральна школа Австрії і лише один з прикладів культурної складової міста. Чимало відвідувачів Відня планують відвідати виставу в Бурґтеатрі. Всього кілька хвилин пішки й зустрічаємо відомі виставкові майданчики, такі як Музей історії мистецтв або навіть Музей природознавства, який Кокс знає з дитинства, і який отримав сертифікат, як один з 15 «зелених» Музеїв Відня. Але повернемося до нового проєкту Кокс. 

У міні-серіалі «37 секунд» Ви граєте адвокатку Клару, яка, чого б їй це не коштувало, хоче зняти з батька звинувачення у зґвалтуванні. А як далеко б зайшли ви заради своєї сім’ї?

Далеко, але, звісно, не так далеко, як Клара. Але я так довго вже граю її, що можу зрозуміти, чому вона це робить. Хоча у всіх ролях я приймаю бік своїх персонажів, інакше я не змогла б їх грати. Навіть граючи вбивцю, я маю збагнути, чому вона це робить, навіть якщо я, Емілі Кокс, кажу, що це, звісно, неправильно.

Вечірки та катання на роликах: у підлітковому віці Емілі Кокс каталася з мамою на роликових ковзанах на острові Донауінзель, і її друзі також влаштовували там вечірки з барбекю. Сьогодні вона любить спокій і пишну природу посеред міста.

Ваш колега Янік Шюман зауважив ув інтерв’ю журналу «Mobil», що в момент, коли Янік з’являється перед камерою, він не має нічого спільного з особою, яку зображує. Ви не відокремлюєте себе від персонажа?

Ні, я шукаю його в собі. Я не вмію брехати і дуже погано граю. Те, що я добре вмію, це бути чесною. Це означає, що я повинна зрозуміти зсередини, чому ці герої такі, і знайти точки дотику для себе.

Тоді чи відмовилися б ви від ролі, якщо б вона була надто радикальною?

Я б зіграла будь-яку роль, якщо б вона була добре написана. Особливо мене цікавить людина, яку я не можу зрозуміти відразу. Вбивці також є реальними людьми. Я знаю, що ми не любимо чути таке в суспільстві. Але у цих людей, які вчиняють злочини, є для цього причини. Це не виправдовує їхні дії, і вони мають бути покарані. Але зображувати таких людей — це захопливий досвід.

«Ти завжди робиш цю роботу, коли чогось не вистачає». Це думка Олівера Масучі про акторську майстерність. Чи погоджуєтесь ви з колегою?

Міф, який часто поширюють, полягає в тому, що ви можете витягнути з себе більше, ви можете показати більше граней, коли вас розривають на шматки. Але я думаю, що все навпаки. Треба бути дуже-дуже здоровим не лише як актор чи актриса, а й у мистецтві загалом.

Чому?

Тільки дуже здорові люди можуть повністю відкритися. Люди, у яких є тріщина, не можуть відкритися так сильно, тому що потім вони більше не можуть закритися. Мій досвід показує, що люди, які дуже розбиті, можуть зробити багато поверхневих справ, але не глибоких речей. Тому що вони повинні захистити себе від того, що могло б відкритися в іншому випадку.

Невдовзі після того, як Емілі Кокс, редакторка журналу Німецької залізниці «Mobil» Катя Геєр і фотографка Ганна Фашинґ зустрілися, вони зрозуміли, що їх об’єднує велика любов до собак. Негайно дістали мобільні телефони та з гордістю показали фотографії власних собак (Фашинґ і Геєр) і собаки матері (Кокс). Коментар Кокс: «Я з підозрою ставлюся до людей, які не люблять собак». Геєр повністю погоджується з такою думкою.

Біографічна довідка про Емілі Кокс

Віденська вікінґиня

Народилася 23 лютого 1985 року у Відні, донька британця та ірландки.

Кокс виросла двомовною та має британське та ірландське громадянство. Вона й досі розмовляє англійською з батьками.

Її найбільша роль на сьогоднішній день: роль вікінґині-войовниці Бриди в серіалі від нетфлікс «Останнє королівство». Також у серіалі Кристіана Ульмена «Придурки» вона виконала одну з чотирьох головних ролей.

Кокс живе і працює між Берліном і Віднем, де живуть її батьки та партнер. Там вона часто ходить на довгі прогулянки в ліс з Лакі, собакою своєї мами.

Записала Катя Геєр.

Стаття вперше була опублікована німецькою мовою під назвою «Interview mit Emily Cox: “Man hat hier in Wien wirklich alles”» в журналі Німецької залізниці «Mobil» 11 серпня 2023 року.

Переклали Юлія Літвін, Ольга Ярмошук, Оксана Білічак, Євгенія Яременко.


Читати також