Наталія Мельниченко. Цикл поезій «Належна незалежність»
МОЇЙ НЕЗАЛЕЖНІЙ
Моя незалежна країно,
Ясна незрівнянна пані!
Зі святом тебе, єдина
Моя Україно кохана.
Пишайся своєю красою:
І схилами, й берегами,
Хоч рясно умиті сльозою
Й катовані ворогами.
Пишайся дітьми своїми:
Сини твої й доньки - незламні,
А ти непохитна з ними
У цьому святому єднанні.
Допоки серця по вінця
Наповнені вщент тобою,
До тої пори українці
Усі непоборні герої.
І навіть твої онучата
Цінують своє, жовто-синє,
Вдягнуть вишиванки на свято,
Співатимуть рідній країні.
Пшениця і жито в полі
Виструнчились до неба
Назустріч щасливій долі,
Бо жити і мріяти треба.
Співають серця, як пташка,
У душах цвіте надія.
Нехай зараз ще дуже важко,
Та знаєм: злетить наша мрія.
Зі святом тебе, златоцінна.
Тебе обіймаєм любов'ю,
Горда моя Україно,
Земле звитяг і героїв.
ПРАПОР УКРАЇНИ
Наш прапор - це матерія історії,
Де сонце мріє сяйвом золотим,
Летить життя по неба чистій траєкторії
Десь вище хмар, що міняться, мов дим.
Це не тканина, не полотнище. Це магія,
Утворена з двох рівних половин.
Зі стягом цим стає сильніша армія,
Бо в ньому волі дух, добро і мир.
Ми гордість і наснагу відчуваємо
У ту хвилину урочисту і святу,
Як прапор високо і вільно підіймаємо,
Вшановуючи правди висоту -
Тієї правди, що виборювали пращури
Й донині ще виборюємо ми.
Своєї правди не сплюндруємо нізащо
Під синьо-жовтими священними крильми.
Наш прапор незабудково-медовий -
То море й соняхи, то голуби й поля,
Безмежно рідний, бо щоденний і святковий,
Як дім, як хліб, як пісня, як земля.
СПОКУСА
Спокушай мене українською,
Мов незвіданою спокусою:
Медом райдуг, розсипаних низкою
В морі хмар - райських яблук некусаних.
Спокушай золотим сяйвом соняхів
І волошок пухнастими віями,
Лоскітливо-кульбабовим подихом
І лісів зеленавими мріями,
Колосисто-духмяним обрієм,
Барвінково-смарагдовим дотиком,
Калиново-маковим полум'ям,
Полиново-болючим опіком,
Серпанково знайомою стежкою,
Росянисто ясними туманами,
Руто-м'ятною диво-мережкою,
Надвечір'ями терпко-багряними.
Спокушай мене українською -
То є вишукана принада.
Вона лине пісенною низкою,
Сяє зоряним водоспадом.
Невловимо-тендітно-пружиниста,
Сокровенно-відкрито-могутня,
Випромінено-вогневигиниста,
Вічна зваба моя незабутня.
МОЇЙ НЕЗАЛЕЖНІЙ
Моя незалежна, тобі тридцять три,
Ти вже не оте босоноге дівчатко.
Від вибухів дуже болить в голові,
Але ти готова щоразу спочатку.
Спочатку - борня, відпочинок - колись,
Бо перше - свобода, а сльози - хай потім.
Спочатку щоранку: "Вставай і борись!",
Хоч очі залиті то кров'ю, то потом.
Жива й молода ти на зло ворогам,
Тендітна й міцна, як вербовеє гІлля.
Смієшся так гірко в обличчя катам,
Що їм ти стаєш оковита, мов зілля.
Не зерен - полови поріддю орди,
Не плідних земель - ям безрідних рядами.
Мине ця війна й заростуть їх сліди
На тілі твоїм чагарем і тернами.
Моя незалежна, в обійми твої
Всі діти прийдуть, і все буде, як треба.
Ген, бачиш: у небі летять журавлі?
То ті, хто навіки полинув у небо.
Не плач, моя мила, бо сльози - то сіль,
Що падають болем на рани безмежні.
Завершим війну - лікуватимем біль...
Будь сильною, земле моя незалежна!
SKELYASCILL
Чом, Україно, в тебе шлях такий буремний,
Ланцями заздрості закутий, під'яремний,
То палений підступно? З-над зорі
На тебе дивляться крізь біль каменярі.
Вони безпам'ятно твердиню скель лупали,
Аж поки каменем на шлях свободи впали -
Без подиху, без каяття й сумлінь
Заради щастя для наступних поколінь.
Кудою знов пустило зло коріння,
Пробивши твердь свободи і каміння?
ЛупАєм, кипимо, б'ємо і йдем,
Почувшись кожен тим каменярем.
У нас є шлях, закладений дідами,
І висота, не бачена орлами,
Де знов заснула доля до пори,
Та воля - вища від найвищої гори.
ЇЇ добудемо, чого б не вартувало.
Бо люди ми, в нас світло не згасало
Й посеред темряви... Нам правди дух світив.
Не заплямуєм чесний труд каменярів.
НАДІЙНА ВІРОЛЮБНІСТЬ
Ой, краю мій, краю, надію плекаю,
Дзвінкозолотим колоссям віру вишиваю.
За добрую вдачу любов'ю віддячу,
А вороже смертовбивство повік не пробачу.
Посію надію - поле залеліє,
Ніжно перлами й серпанком сходитиме мрія.
Віру добре сіять, як вітри не віють,
Як турбота й добре слово серце й душу гріють.
Де полито кров'ю, засієм любов'ю
Землю, зранену боями і лихим безмов'ям.
Не журися, краю! Діждемо врожаю:
Паляниць із зерен віри, з надій - короваю,
А з любові - трунку вищого ґатунку,
Що загоїть біль і рани, мов чаром цілунку.
Ой, краю мій, краю, шию-вишиваю,
Чорно-біле із барвистим в узори сплітаю.
Згинуть темні тіні у яснім сплетінні,
Буде злагода і радість в рідній Україні.
РУЖІ
Ой, то не ружі у полі, не ружі,
То безневинно загублені душі,
Що на світанні кров проливали,
А до смеркання квітами стали.
Поприлітали до руж тих зозулі,
Довго виймали із ран чорні кулі,
Та не кували - страшно мовчали,
Тугою болю серце проймали.
Гей ви, зозулі, сиві вдовиці,
Суму і туги гіркі молодиці,
Ви оросіть ружі ті в чистім полі,
Наворожіть їм цвітіння без болю,
А ворогам шлях у пекло чаклуйте,
Кожного з них аж до смерті заклюйте,
Щоб як до хати нестимуть клечання,
В землю лягли вороги по останнє.
Знов нам зозулі куватимуть долю...
Квітнуть вогнисто ружі у полі.
ОБІЙМИСТІСТЬ
Обійми, як на серці засУха,
Як доба нескінченно триває.
Обійми, як сирена крізь вуха
Аж до денця душі досягає.
Обійми, коли хтось потребує
Твого дотику рук, мов нектару,
Обійми того, хто бідує
Від удару, що йде за ударом.
Обійми! Це ж найменше, що можеш.
Обійми! Це ж найбільше, що треба.
Може, трішечки перетривожить
Той, хто рідних провів на небо.
Може, в когось зажевріє знову
У холодному серці надія?
Бо обійми - то символ любові,
Мов ті крила в розбитої "Мрії".
Обійми: в тих обіймах тепло,
У сплетінні енергій - безстрашність.
Навіть коли душа отерпла,
В ній воскреснути може відважність.
ПРАПОРІНЬ
Задумлива синь над розливом ланів,
Хоробрість і сила в обіймах віків,
Історії пісня у злоті звитяг,
Мудрість і честь - то державний наш стяг.
Волошкова ніжність, що сонцем умита,
І голос грози між спекотного літа,
Наснага, що має незламності крила -
Наш прапор, основа державності й віри.