Найкращі вірші про зиму та сніг українських поетів
Зима – це час чарівництва, спокою і натхнення. Білий пухнастий сніг покриває землю, створюючи казкову атмосферу. Саме в цей період року ми особливо гостро відчуваємо красу природи і прагнемо зануритися у світ мрій та фантазій. А що може краще передати наші почуття, ніж вірші про сніг?
Шукаєте вірші про зиму до сліз, які зігріють вашу душу в холодну пору року? У цій добірці ви знайдете поезію про зиму на будь-який смак. Від коротких і веселих віршиків для дітей до глибоких філософських роздумів, виражених у віршах про зиму для дорослих.
Чи мрієте ви перенестися в дитинство і знову відчути радість від першого снігу? Вірші про перший сніг допоможуть вам знову пережити ці незабутні моменти. Зима – це також час свят. Вірші про зимові свята та Новий рік допоможуть вам створити святковий настрій і відчути магію цих днів.
Незважаючи на те, ви любите зиму чи ні, вірші про сніг українською мовою обов'язково знайдуть відгук у вашій душі. Тож запрошуємо вас у подорож світом зимової поезії!
Красиві вірші про зиму, які надихають на творчість
Зима – це не лише пора року, а й безмежне поле для творчих експериментів. Білі пейзажі, мерехтливі сніжинки, морозне повітря – все це надихає поетів на створення прекрасних творів. У цій добірці ви знайдете вірші про зиму українських поетів, які не лише описують зимову красу, а й пробуджують уяву, надихають на створення власних шедеврів.
Така холодна, але рідна зима
Така холодна, але рідна мені зима
Залишайся надовго, твій мороз зігріва.
Пухкий сніг, залишайся під ногами,
Доки ти хрустиш, люди обмінюються добрими словами.
Ти рідкий гість останнім часом,
Не тікай від нас, давай жити разом.
З тобою у голові з'являються нові плани,
А в горах, по-новорічному, наряжаються кам'яні титани.
Твоя ранкова, сонячна усмішка, заряджає,
А ця зимова казка, просто вражає.
Завжди був між нами гарний лад,
Бо любив твій ранковий снігопад.
Холодне повітря, пронизує мене до легень,
Так і починається новий, гарний день.
Ці швидкоплинні ранкові хмари,
Мене заколисують твої зимові чари.
(Родіон Шабалін)
Зима
Зі мною грає в хованки Зима:
принишкла, певно, поряд – за два кроки.
Що поки зачаїлася – дарма,
бо потім «Вж-жух!» – і з’явиться наскоком.
Як задзвенить: «Тепер ховайся ти!
Хоч я тебе дістану й крізь кожуха!
Шугай під ковдру, шарф собі плети –
та ухоплю за пальці, ніс чи вуха!.. »
Тоді дмухне морозом на поріг,
навскіс підгорне двері муром сніжним,
накличе вітер, що збиває з ніг,
на вікнах крізь автографи залишить.
А я не налякаюсь – навпаки –
бо знаю, що в мороз мене зігріє:
от притулюсь до теплої щоки
та загорнуся у палкі обійми…
(Олеся Григор'єва)
Зима
І зійшов місяць над горами
Оглянув білу землю заметену снігами.
Потріскуючи стрибав мороз дібровами…
І було чути лиш рип – рип під ногами.
Там, за ялинкою зайці причаїлись
Ховаючись від холоду, чекаючи весни,
А по барлогах ведмеді оберталися,
(І бачили солодкі, теплі сни)
Дерева сонно похилили голови
Дрімаючи, і снився їм пташиний спів.
Не було чути в лісі звіриної мови
І тільки вітер завивав як вмів.
(Ruslan Barkalov)
Дивувалась зима
Дивувалась зима
Чом се тають сніги,
Чом леди присли всі
На широкій ріці?
Дивувалась зима:
Чом так слабне вона,
Де той легіт бересь,
Що теплом пронима?
Дивувалась зима:
Як се скріпла земля
Наливаєсь теплом,
Оживає щодня?
Дивувалась зима:
Як посміли над сніг
Проклюнутись квітки
Запахущі, дрібні?
І дунула на них
Вітром з уст ледяних,
І пластом почала
Сніг метати на них.
Похилились квітки,
Посумніли, замклись;
Шура-буря пройшла –
Вони знов піднялись.
І найдужче над тим
Дивувалась зима,
Що на цвіт той дрібний
В неї сили нема.
(Іван Франко)
Розгулялася зима
Хто там грюкає в ворота, аж з петель здіймає?
Що за лиходій зі стріхи солому зриває?
Заскрипіли старі ставні жалібно й сердито,
В пічних трубах не стихає свист несамовитий.
Так то ж Вітер, мов скажений з ланцюга зірвався,
Танцював в широкім полі, та й до нас добрався.
В курятнику ку́ри з півнем гріються у купці,
Злякано притих собака в дерев"яній будці.
Вже Зима з країв далеких до нас поспішає,
Сніжно-білою крупою Землю посипає.
Кучугу́ри намела прямо на порозі,
Стоїть хата та подвір"я в сніговій облозі.
І Мороз не забарився, не йде стороною,
Заморозив все довкола й покрив сивиною.
Дму́ха холодом колючим у дверні шпаринки,
На віконечках малює казкові картинки.
Вітер хмари розриває, як той кінь гарцює,
Під морозну тріскотню гопака танцює.
Що ж то діється навколо? Якесь божевілля!
Влаштувала Зима люта шалене свавілля!
А в хатині піч палає і вогонь ще не потух,
За заслонкою літає запашного хліба дух.
Тож, нехай Зима лютує й холод наганяє,
А у грубці до весни хай, вогник не згасає!
(Валентина Красновид)
Сестри
– Я вже йду, – стиха мовила осінь.
– Вже пора, – відповіла зима,
Керувала, сестричко, ти досі, –
І махнула крильми обома.
– Йди, сестрице, уже на спочинок,
А я варту у тебе прийму,
Не влаштуємо ж ми поєдинок,
Ну і галасу я не здійму.
Йди, сестричко, зустрінемось знову,
Відпочити тобі уже час,
Та на зустріч готуй ти промову
Про усі володіння й про нас.
Не засмучуйся, сестро, благаю,
Час збігає, немов одна мить.
Ти ще тут, та вже зустріч чекаю…
Я не хочу тебе відпустить.
Але мушу це, сестро, зробити,
Час мого володіння настав,
Треба все пеленою накрити,
Навіть річку й в саду малий став.
А ще й трішки морозу додати,
Щоб іскрився на сонці мій сніг,
Все в обійми свої буду брати.
Я ще тут, а мій час вже побіг.
(Королева Гір Клавдія Дмитрів)
Зима відступає
Стрілися Зима з Весною,
Та й давай змагатись,
Хто із них тут переможе -
Буде панувати.
Насупила Зима брови,
Морозом дмухнула,
Закрутила сніг угору
І вітром подула.
Веснонька на все дивилась,
Лише усміхалась,
Раптом Сонечко з"явилось,
Мороза прогнало.
Вітер стих і пішов спати,
Тихо-тихо стало,
І сніжок став розтавати,
Весело дзюрчали
Гомінливії струмочки,
Бігли кудись вдалеч.
Навіть і Зима не хоче,
Та все ж відступає.
(Неоніла Володимирівна Гуменюк)
Зима
Усім, хто втратив найдорожчих у цій війні, вдовам і сиротам, убитим розпачем матерям присвячується
Як чорна вдовина хустина колись квітучая земля
Хоронить мати свого сина, та і сама вже не жива…
Пливе у небі домовина крізь стяги синьо-золоті
А в домовині тій – дитина… А вулиці – чомусь пусті.
І домовина та пустая, й звучать навкруг пусті слова,
І мати сина обіймає… Бач, мамо, повернувся я!
Стоїть синок живий, вродливий… А смерті, матінко, нема!
І усміх молодий, щасливий… Але чому навкруг зима?
Чому так холодно і виє той лютий вітер за вікном?
І серце зболене так ниє, хоч серця вже нема – фантом.
Воно полинуло тим літом у небо синьо-золоте
І проросло весняним квітом в життя щасливе й молоде…
Фантомні болі не зникають. Нащо болить, чого нема?
І птиці нащо так співають, якщо навкруг зима, зима…
(Олена Трибуцька)
Навшпиньки підкрадається зима
Навшпиньки підкрадається зима
І стукає в мої ворота
Мої думки а їх – катма
Сідають ввічливо – навпроти
Ми п’ємо час із ситця тканий
І перечитуєм листи –
Моя душа порти гаваней
Де втоптані твої сліди
Нашіптує зима минуле
Гортає пам’ять як альбом
Вже давно стара й сутула
Покрита спогадів рядном
Мої слова вітри без граней
Шукають щастя хто де зна
Моя душа – порти гаваней
До оселилася – зима…
(Христина Головко)
Цікаві вірші про зиму для дітей, які піднімуть настрій
Зима для дітей – це час казок, ігор та веселощів. А короткі дитячі вірші про зиму допоможуть зробити цю чарівну пору року ще яскравішою. Ми зібрали для вас найцікавіші та найвеселіші вірші, які сподобаються і малюкам, і школярам. Вони допоможуть дітям краще пізнати навколишній світ і розвинути свою уяву.
Падав сніг на поріг
Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.
(Воронько Платон)
Крихти хліба
З лісосмуг, де свищуть сніговиці,
Де не стало корму і тепла,
Перебрались лагідні синиці
У садки до нашого села.
В завірюху, ожеледь, морози
Стукають синиці у вікно,
З горобцями ділять на дорозі
Крихту хліба мерзлу і зерно.
Пригощав пташок я з годівниці
І почав нарешті відчувать,
Що для когось крихта — це дрібниця,
А для пташки — жить чи замерзать.
(Качан Анатолій)
Випав сніг
Вдягнувшись тепліше,
Морозяним ранком
Мариночка вийшла
І стала на ґанку.
— Як гарно навколо!
Все вкрилось кругом
Пухнастим та чистим
Блискучим сніжком.
У білому вбранні
Зелені ялини.
Під сніг, як під ковдру,
Сховались рослини,
Щоб їх не дістали
Морози страшні,
Щоб взимку заснути
Й ожить навесні.
Ставаймо на лижі,
Сідаймо в санчата,
Берімо коньки,
Щоб стрілою помчати!
Хай щоки щипає
Мороз жартома!
Хороша погода!
Весела зима!
(Забіла Наталя)
Два плюс два
Мені на долоню
Злетіли з хмаринки
Дві білі сніжинки
І ще дві сніжинки.
А разом виходить
Якась дивина —
А разом виходить
Краплина одна!
(Качан Анатолій)
Лютий
Лютий морозець гукає –
Малюки нехай тікають.
То пройма до кісточок —
Одягаю кожушок,
Починаю в сніжки грати —
Він хапає рученята,
Одягаю рукавички —
А мороз щипає щічки.
(Коваленко Олена)
Сніжинки
Пролітають біленькі сніжинки
І сріблясто на сонці блищать.
Мамо, мамо, чому я сніжинки
Не умію ніяк упіймать?
Вже здається, що ніби й спіймаю,
А відкрию долоню: нема!
Лиш водичка з долоні стікає.
Лиш водичка в долоні сама.
Каже мама здивовано доні:
— А чи знаєш, чому це так є?
Бо у тебе тепленька долоня,
А сніжок від тепла розтає.
І помислила доня хвилинку,
Рукавичку наділа свою.
— Мамо, — каже, — тепер я сніжинку
Вже напевно, напевно, зловлю!
(Кузьменко Світлана)
Сніжинки
Тоненькі сніжинки
На мене сідають,
Мене за ялинку,
Напевне вважають.
Не знають сніжинки —
Смішинки тоненькі,
Що я — не ялинка,
А просто — Оленка!
(А. Костецький)
Зимова пісенька
Зимонько, де ти?
Намети замети.
Ми тебе стрічатимем
З лижами й санчатами,
З ковзанами на льоду...
А зима гукає: – Йду!
(Бойко Григорій)
Веселий сніг
Падав сніг,
Падав сніг –
Для усіх, усіх, усіх,
І дорослих і малих,
І вселих і сумних.
Всім, хто гордо носа ніс,
Він тихцем сідав на ніс.
А роззяв, як на сміх,
Залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
І довів його до сліз.
А веселі грали в сніжки –
Сніг сідав їм на усмішки
І сміявся з усіма:
- Ой, зима, зима, зима!
(Оксана Сенатович)
Гостює в нас зима
Летять, летять сніжинки
На поле, ліс і сад,
Веселий свій таночок
Танцює снігопад.
Надворі – лютий холод,
Тепла давно нема.
Заліз в копичку зайчик
І солодко дріма.
Мете хвостом лисичка
Сніжок біля сосни.
В барлозі спить ведмедик,
Солодкі бачить сни.
(Володимир Кленц)
Короткі вірші про зиму, які легко запам’ятати
Не завжди є час на довгі поеми. Іноді хочеться просто насолодитися коротким і лаконічним віршем. Ми підготували для вас добірку коротких віршів про зиму, які легко запам’ятати і які можна вивчити напам’ять. Ці вірші ідеально підійдуть для вивчення з дітьми або просто для того, щоб підняти собі настрій.
Зима
Зима навкруг… Давно вже час
Весні веселій розцвітати,
А все мороз ще давить нас
І не пуска з сумної хати.
Зима навкруг… І де давно
Вже пахнути повинні квіти,
Там сніг лежить, як полотно,
І сонце ще й не дума гріти.
Зима навкруг… Якби не знав,
Що мусить же весна ще бути, —
Давно б знесилений упав,
Не перемігши горя й скрути.
(Борис Грінченко)
Сніг
Килимами ранок плідно вкрито.
Все знайоме серцю зникло.
Світ, з яким ти звик, який набрид,
став приємним, ставши на поріг.
З перших кроків, в першу ж мить,
Тиша повна тільки рип, рип, рип, рип, рип….
(Віталій Золотьонков)
Перший сніг
Перший сніг цьогоріч не радує,
хоч страшенно його люблю.
На спізнілі кульбаби – правдою,
крижаною, і без жалю.
Без упину сніжинки падають –
вже ні неба, ані землі.
Як там хлопці, про що вони згадують
у окопах сирих "на нулі"?..
(Маргіз)
Для потішечки
Попід вікнами Мороз
Ходить-щулиться,
То загляне у садок,
То піде на вулицю:
- Де ж це дітоньки малі
Наче поховалися,
Та невже ж вони мене
Взяли і злякалися?
Я ж їм шкоди не зроблю
Взагалі нітрішечки,
Тільки носика вщіпну
Для потішечки!
(Катерина Перелісна)
Зимонька
Зимонько, голубонько
В білім кожушку,
Любимо ми бігати
По твоїм сніжку.
Всім рум'яниш личенька
Ти о цій порі
І ладнаєшь ковзанки
В нашому дворі.
(Любов Забашта)
Ковзани-пустуни
Є у мене ковзани,
Ковзани-пустуни.
Тільки ранок наступає —
Вже на вулиці вони.
їм сподобавсь дуже лід —
Я ж спізнився на обід.
І мені сказала мама:
— Просто горе з ковзанами!
Отакі-то ковзани,
Ковзани-пустуни!
(Григорій Бойко)
На санчатах
Я лечу, лечу, лечу -
Накатаюсь досхочу.
Все униз, униз, униз -
Мимо сосен і беріз.
Я веду, веду, веду -
Саночки на поводу,
Бо з гори санки летять,
А на гору - не хотять...
(Григорій Бойко)
Гарні вірші про перший сніг, які зачіпають душу
Перший сніг – це завжди особлива подія. Він наповнює нас радістю і ностальгією. У віршах про сніг до сліз ви знайдете глибокі емоції і щирі почуття. Ці поезії допоможуть вам знову відчути себе дитиною і насолодитися красою зимового ранку.
Перший сніг
Перший сніг у твоїх очах
Перехожим лягає на плечі.
За теплом вже і слід прочах
В цей морозний зимовий вечір.
Зовсім холодно й тільки плед -
Той єдиний, що може зігріти.
Додаєш в чай солодкий мед,
Грають в сніжки щасливі діти.
Ніжно подих твій шелестись
Сторінками розкритої книги,
А на вулиці скрізь скрипить
Під чиїмись ногами крига.
Залишає мороз на склі
Неймовірні малюнки - химери.
Як і ти, всі думки свої,
Своє щастя й біль на папері.
За вікном пролітає сніг,
Покриває дерева і трави.
Ти гортаєш сторінки книг
І вдихаєш цей запах кави.
Пролітає в думках життя,
І ті сни, у яких ви лиш двоє,
А посилює відчуття
Аромат мандарин і хвої.
(grotath)
Сніг як сніг
Падав з неба сніг
Ковдрою з сніжинок тихо ліг
Мене підстеріг і знов загнав
У мій барліг
Холод і вода. Мокрий сніг
Прийшла твоя пора
Осінь золота покинула мій дім
Шкода
Сніг як сніг - лише вода
Мокрий сніг. Промокла борода
Сніг як сніг - пора журби
Сипле сніг на голови юрби
Сніг як сніг - лише вода
Вчора був, а вже нема
Сніг як сніг - безслідно зник
Все прибрав зими двірник
Падав з неба сніг
У вікно. В середину не зміг
І до скла прилип
Зими найкращий логотип
Холод і вода - час замерз
Замерз у часі я
Більше не шкода
Усе що було це вода
(Юрій Шатунський)
Перший сніг
Утративши непевну вись,
принижений вітрами,
погаслий жайвір падав вниз,
провалювавсь над нами.
Зіщулившись, вода німа
його не відбивала,
бо слухала, як йде зима
і брязкає металом.
Несе вона важкі ключі,
аби замкнути води,
в руці у неї круглий чіп,
обструганий із льоду.
Замкне зима навстіжний світ,
і візьме води в рамки,
і жайвора засклить за лід,
і нас затче у тканки.
Затче нам руки, аби ми
не відчинили брами
й не перевіяли зими
гарячими руками.
В’яжімо їх, єднаймо їх—
долоня до долоні,
бо пада, пада перший сніг,
і в жилах кров холоне.
(Павло Мовчан)
Вже неминуче буде сніг
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…
Завіє сніг і наш поріг,
І в полі бадилину.
За ногу вхопить вітер дим,
А сніг і дим завіє,
Ще й білим язиком твердим
Прилиже дим, як вміє.
Хвоста розпушить курці сніг
І пожене за вітром,
Останні яблучка із ніг
Зіб’є із віт над світом.
До айстр останніх припаде
Губами сніговими
І тихо їм щось доведе,
І забіліє з ними…
Під самим садом обрій ліг
На сіру павутину…
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…
(Вінграновський Микола)
Перший сніг
Прийшов зими перший день,
Спокійно падає легкий сніг.
Ним вкрило трухлявий пень,
Уважно йти, не змочити ніг.
Ворони дерево обсіли старе,
Полюючи на останні горіхи.
Хтось зі снігу горіх підгребе,
Важкі повні, білі хат стріхи.
Малі ліплять снігові кульки,
Радіють щиро снігу падінню.
Рукавички їх мокрі та руки,
А вчора була погода осіння.
Все вкрилось іскристо білим,
Поволі метуть сніг двірники.
Морозом люди всі розпашілі,
Подекуди жовті суму листки.
Радість першого снігу мине.
Розчиняться його білі фарби.
Сонечко мороз геть прожене,
Загубляться білизни скарби.
(Володимир Кепич)
Перший сніг
Як раптове омріяне щастя,
Віра у велико́днє причастя,
У бабусин старий оберіг,
Що його у шухляді зберіг,
Наче шалик мереживокри́лий,
Ніжний яблуні цвіт облетілий,
Землю перший закутує сніг…
Білизна́ чорноту поглинає –
Сподівання у серці зростає
На очищення світу від зла,
На повернення в ду́ші тепла.
Як поетові – аркуш паперу,
Як тканини сувій – модельєру,
Нам природа натхнення дала.
Ніби перше кохання, не вічний,
Тож відбудеться явище звичне –
І брудною водою до ніг
За годину стече перший сніг.
Та йому бути вдячними мусим,
Бо у наших зневірених душах
Він надію посіяти зміг.
(Олександр БУЙ)
Перший сніг
Вперто дощ у сніг перейшов,
Майже нема морозу й вітру.
Грак ще один горіх зайшов,
Гостинець мокрим залитий.
На землі швидко сніг тане,
Залишок трохи на ній тепла.
Крушить природа мої плани,
Бо під ногами тепла́ зола.
Квіти притиснулись до землі,
Їх радість ледь-ледь жевріє.
Схована далечінь в снігу імлі,
В снігу́ холоднечі рік старіє.
(Володимир Кепич)
Цей перший сніг. Мов привид, мов примара.
З краплинами дощу вже перший сніг
летів і падав килимом на землю.
Та вітер далі ніс оцю красу,
що так подібна до сріблястих перлів.
Цей перший сніг. Мов привид,мов примара.
Зими,що вже збирається до нас.
З холодними вітрами і снігами.
З морозами у довгих кожухах.
Та осінь нас не хоче покидати.
Вкриває землю листям і дощем.
Не хочуть хризантеми ще вмирати.
Дивлюсь на них-на серці туги щем.
Так хочу їх до себе пригорнути.
Поцілувати мокрі пелюстки.
Я як вони не хочу ще вмирати
в холодні дні прийдешньої зими.
Цей перший сніг ще мокрий.Ще розтане.
Втече з під ніг прозорою водою.
Ти залишайся,осінь,далі з нами.
Бо будем сумувати за тобою.
(zhmerinchanka)
Вірші про Новий рік та зимові свята
Новий рік – це час чудес і магії. А вірші про зимові свята допоможуть створити святковий настрій і відчути атмосферу чарівництва. Ви знайдете тут вірші про ялинку, подарунки і багато іншого.
Моя ялиночка
Ялиночко зеленая,
Ялиночко моя!
Яка ж бо ти гарнесенька,
Яка ж бо ти мала!
Тебе я навіть ручками
Навколо обійму
І з гілочки Снігуроньку
Погратися візьму.
Не гнівайся, ялиночко!
Я тільки лиш на мить!
Я хочу ту Снігуроньку
Колядки научить!
(Перелісна Катерина)
Миколай
Миколай несе мішок —
В ньому теплий кожушок.
Ой ти, діду-дідусю,
Зігрій нашу Ганнусю!
Розв'яжи мерщій мішок,
Дай Ганнусі кожушок,
Надінь валянки на ніжки.
Хай вона пограє в сніжки!
(PepiPavel)
Ой летять сніжинки
Ой, летять, летять сніжинки
На будинки, на ялинки,
На дороги, на поля —
Біла-біла вся земля!
Сніг лапатий, сніговій...
Здрастуй, свято — Рік Новий!
Вийшов Дід Мороз з хатинки,
Зупинивсь біля ялинки,
Нас чекає на сніжку
В срібно-білім кожушку.
У вогнях ялинка сяє,
А Снігуронька співає:
— Люба зимонько-зима!
Веселіш, як ти, нема!
(Григорій Бойко)
Дід Мороз
Запорошила землю пороша,
Я вертаюся в рідні краї.
В дитсадочку ялинка хороша.
З Новим роком, малята мої!
Скільки радості, теплого снігу!
На ялинці святкові вогні.
Я вам зичу веселого сміху!
Виростайте на втіху мені!
(PepiPavel)
Йде в кожусі Дід Мороз
Червоніють снігурі
На снігу під липою.
Йде в кожусі Дід Мороз —
Аж сніжок порипує.
Зупинився у дворі,
Розв'язав торбинку,
Нашій бабі сніговій
Пов'язав хустинку.
(Леонід Талалай)
Лісова ялинка
В лісі випав білий сніг,
Наступає Новий рік.
Стали думати звірята,
Як зустріть чудове свято.
- Ось ялинка зелененька,
Ні велика, ні маленька.
Ми прикрасимо її,
Заспіваємо пісні.
Білка принесла горішки,
Їжачок – гриби та шишки,
Ведмежатко – пряники
Та смачні медяники.
Дятли, снігурі й синиці
Посідали на ялинці
І сказали: «Пишну хвою
Ми прикрасимо собою».
Дуже гарна і розкішна
У звірят ялинка вийшла!
(Віра Паронова)
***
Має від дверей ключі,
Знає, хто живе і де,
Як себе щодня веде.
Чемним діткам, хоч потроху,
В чобітки та у панчохи
Він кладе потішки,
А нечемним – мишки!
Хто це? Швидко відгадай!
Це наш любий... (Миколай)
(Іван Бевз)
***
Темна нічка за шибками.
Сон на крилах вже летить.
Небеса блищать зірками,
Та Івасик ще не спить.
У голівці сонні мрії...
... Хмари, небо, зорі, рай...
Білі ангели-лілеї,
А між ними Миколай...
На санчатах щедрі дари —
Вже готове все як слід.
Ангели стають у пари
І злітають вниз, на світ...
Миколай, дідусь старенький,
Ставить дари на столі,
А Івась питає неньки:
— Ненечко, чи це мені?
Темна нічка за шибками
Заглядає до вікон.
Спить Івасик біля мами,
Усміхаючись крізь сон...
(Іванна Савицька)
***
Прийшла в гості нічка-чарунка
І сон сколихала над вушком.
Святий Миколай подарунки
Тихенько поклав під подушку.
Знаю тебе, добре знаю,
Щедрий святий Микалаю.
Чекає тебе зимова пора,
Жде з нетерпінням уся дітвора.
Приніс ти цукерки в торбинці
Та іграшки дуже гарненькі.
Я вдячний тобі за гостинці.
Для мене ти, ніби рідненький.
(Володимир Кленц)
***
На Різдво горить ялинка,
Свічечки блищать…
Дітки бігають круг неї,
Ніжки тупотять.
Дід Мороз прийшов у хату
І поклав мішок,
А в мішку всього багато
Для малих діток.
Стали діти розбирати,
Рвуть мішок із рук…
Зацікавивсь і спустився
Над мішком павук.
(О. Олесь)
Зима – красива та велична
Зима – це не просто пора року, а цілий світ, сповнений чарівництва і таємниць. У віршах ми знаходимо відображення цього світу, його краси і величі. Кожен поет бачить зиму по-своєму, вкладаючи у твори частинку своєї душі. Читаючи зимову поезію, ми ніби переносимося в інший вимір, де панує спокій і гармонія.
Зимові вірші – це не лише естетична насолода, а й можливість для роздумів і самопізнання. Вони допомагають нам краще зрозуміти себе і світ навколо. Читаючи поезію про зиму, ми вчимося цінувати кожен момент життя, насолоджуватися красою природи і відчувати єдність з усім сущим.
Тож нехай зимова поезія стане для вас джерелом натхнення і радості. Читайте вірші, мрійте, творіть, і нехай зима подарує вам незабутні враження! Адже саме взимку ми відчуваємо особливу близькість до природи і до самих себе.
