Найкращі вірші про дощ українських поетів

Дощ – це не просто природне явище, а й безмежний простір для поетичних образів та емоцій. Відколи людство почало творити вірші, дощ став одним із найулюбленіших образів поетів. Чи то шелест крапель по даху, чи то прохолода після спеки, чи то туманна задумливість осіннього дня – дощ здатний викликати в нас цілу гаму почуттів.

Шукаєте вірші, які змусять вас посміхнутися, засумувати чи просто насолодитися читанням? У цій добірці ви знайдете вірші про дощ, які розчулять до сліз. Від легких і веселих віршиків для дітей "дощик, дощик, кап-кап-кап" до глибоких філософських роздумів про життя і смерть, виражених через образ дощу.

Чи цікавлять вас вірші про дощ українською мовою? Ми зібрали для вас найкращі твори українських поетів, які оспівували дощ у всі часи. Від класиків української літератури до сучасних авторів – кожен знайде тут щось для себе. Ми підготували добірку поезії, яка змусить вас відчути кожну краплю дощу на своїй шкірі. Відчуйте силу природи, прочитавши вірші про весняний дощ, що пробуджує все живе, вірш про літній дощ, який приносить прохолоду, або осінній дощ, що огортає нас меланхолією.

Найкращі вірші про дощ, що зачіпають душу

Хто з нас не відчував, як дощ омиває не лише тіло, а й душу? У краплях дощу ми бачимо відображення власних емоцій, переживань і спогадів. Поети, відчуваючи цей глибокий зв’язок з природою, втілювали свої почуття у вірші, створюючи справжні шедеври. У цій добірці ми зібрали найкращі вірші про дощ, які торкнуться найпотаємніших струн вашої душі.

З дитинства: дощ

Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах,
уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою,
уплетена річка, наче блакитна стрічка в
дівочу косу,
уплетена череда корів, що спочивають на
тирлі.
А хмара плете і плете
зелене волосся дощу, холодне волосся дощу.
Але усім тепло,
усі знають: дощ перестане,
і хто напасеться, хто набігається,
хто нахитається,
хто насидиться на горі,
хто належиться,
а хто прийде додому
у хату, наповнену теплом, як гніздо.

(Василь Голобородько)

Бабунин дощ

Бабунин дощ, на клямці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри — іскри! З м'яти — чамрота!
Пускає бульби на порозі хата…
Іде хтось темним садом-заховайсь!
Іде, й стає знадвору за стіною,
І мокро дихає над мокрою губою;
Як звуть його?
Чи взагалі він звавсь?
Хто він такий в залатанім кожусі,
В кожусі, а хапає дрижаки?..
Попискують пташата в його вусі,
І в бороді дрімають їжаки.
Одне — сов'яче око, друге — вовче,
Рука — крило, друга рука — весло,
Упівобличчя день, а пів-обличчя з ночі,
На голові посріблене сідло,
Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.
Порожню торбу він би не носив…
Стоїть, і передихує, й чекає,
Мабуть, насправді вибився із сил,
Бо хто ж то знає, скільки йому років
І скільки він живе тисячоліть?..
Прийшов під нашу хату ненароком,
Прийшов перечекати і стоїть:
Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..
З ноги на ногу ось переступив,
Щось наче хтів було мені сказати,
Та садом знов почапав у степи…

(Микола Вінграновський)

Дощ ("Благодатний, довгожданий...")

Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,-
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.

(Максим Рильський)

Сліпий дощ сорок першого року

Звідкіль цей дощ, коли ані хмарини,

ні цятки в небі — вимита блакить:

течуть, течуть єднальні волокнини,

а поміж ними і життєва нить.

Цей зрячий дощ наш двір не обминає,

дуднить в дійницю, землю колупа,

нам пригорщі дитячі заливає,

гарячий дощ, солоний — як ропа…

Ти ще малий і ще не можеш знати,

чому цей дощ унадився до нас,

чому, чому разом із громом в хату

заходив він розгонисто не раз.

Ти шепотів: «Минай нас стороною…» —

і до хмарини очі поривав,

та дощ ставав густою пеленою

і фотокартку батькову змивав…

Хоч я живу давно вже за горою,

пообтинав косою всі нитки,

та й досі ходить дощ сліпий за мною:

де не ступну — там забива гвіздки…

(Павло Мовчан)

Дощу

Грім

Блискавка

Та дощ

Насправді зайвими не будуть

Та ж не завадить нам таке життя

Розбавить жах навколо

Варто

Щоб хтось міг глянути у небо

І подумать “звісно ж

Як же сам не здогадався”

Щоб хмари

Сині

Налетіли

Рожеве Сонце

Вечірнє

Собою закрили

Й дощем окропили

Цю Землю

Стару

Щоб дощ

Неначе кислота

Стирав кордони та життя всі

Грішні

Щоб цей же дощ

Ця кислота отруйна

Життєдайна

Осмислила нам все

Що хтось за нас життям назвав

Життя?

Мені не до вподоби

Я хочу зливу

Щоб босими ногами

Зеленою травою

Йти під нею

Мокнути аж до кісток

Й дивитися угору

На темне синє небо

Котре закрило собою рожеве

Вечірнє

Сонце

Й мріяти про щось дрібне

Але важливе

Якесь таке

Мені б хотілось

Якщо чесно.

(Beorht Kush)

Дощ

Ти розумієш мене? Так чи ні?

Як шкода що ти тільки дощ...

Як шкода що мені не мовиш слова

яке потрібно так мені в цю мить,

ти знаєш ти для мене колискова,

чарівна пісня чи щаслива мить...

Як шкода що мені не мовиш слова...

Тоді б росказував мені казки,

а я б тобі... вірші читала.

Як шкода що ти тільки дощ..

Чарівний дощ, що за вікном моїм.

(Танgen7. Ne_matemaтичnий_tangens)

То тихий дощ...

Блищить асфальт –

Уламок чорний ночі,

Насичене повітря

Сивиною,

То тихий дощ,

Він тихо жити хоче,

Долонею втішаючись

Земною.

Мовчать створіння на гілках

Крилаті,

На вікнах –

Білі дотики холодні,

То тихий дощ

Наївно хоче знати,

Чи ти на нього дивишся

Сьогодні.

За хмарами безсиле сонце

Тліє,

Летять слова,

Туманом оповиті,

Це тихий дощ,

Який не розуміє,

Навіщо він навчився

Говорити.

(Олександр Жиго)

і знову дощ і знову знову знову

і знову дощ і знову знову знову

ми мовчимо і знову мовчимо

і знову не наважимось немов

глумливий дощ підслухає розмову

і буде реготати цілу ніч

і нас не випускатиме з під’їзду

і довго-довго безборонне місто

печально зазиратиме до віч

шептатиме що є лишень обов’-

-язок перед людиною — не більше —

— і навіть вірші — боже — навіть вірші —

— усе що хочеш тільки не любов

і навіть накликатиме біду

і ти — смішна — підказки ті повториш

та я ні слова не скажу натомість

а просто мовчки

в дощ тебе

введу…

(Іван Андрусяк)

Вірші про весняний дощ, які дарують море емоцій

Весна – це час пробудження природи, а весняний дощ – її перші сльози радості. Він омиває землю, наповнюючи її життям, і дарує нам відчуття оновлення та надії. У віршах про весняний дощ ми знайдемо не лише описи природних явищ, а й глибокі роздуми про життя, кохання і натхнення.

а я – про дощ, а дощ – про те, що буде

а я – про дощ, а дощ – про те, що буде,

бредемо поруч, і бредем, бредем

у вечір, в ніч, у ранок призабутий,

а потім, потім, потім трохи в день.

я запитав, і він мене спитався,

водночас, воднораз, як близнюки:

стікати в небо ачи в землю щастя?

слова ачи зело у крій руки?

а я – йому, а він – мені відверто,

немовби й не чужі. немов… немов…

немовби народилися по смерті –

і закохалися в одну і ту ж любов.

друзяки трохи, доки не набридли,

допоки не навчилися мовчати,

допоки не згубили усі титли,

допоки ще не знали, що сократи ми.

а я – про дощ, а дощ – про те і се,

минає травень, але травам – в зорі,

я – дощ, а дощ – вже я – одне лице

за суттю, сном, снагою, видноколом.

(Віктор Крупка)

Весняні дощі

Пам’яті Володимира Сосюри

Голубі опівнічні дощі,

Оповите туманами місто.

У під’їздах — ніде ні душі,

З-поміж хмар переблискує місяць.

А дощі плюскотять, плюскотять,

По асфальту стрибають, шаліють,

Ніби хочуть про щось розказать

І не можуть чи, може, не вміють.

Але ж — лишенько! Хто там в плащі?

Мовчазний та блідий. У задумі.

Серед ночі. У теплім дощі.

В мерехткому, ласкавому шумі.

Перетнув головну магістраль,

В парк зайшов, але й там не спинився.

Розгорнувши туман, як вуаль,

На подвір’ї нараз опинився.

Проти нього — балкон. А на нім…

Недосяжно високо, як мрія,

В голубім, голубім, голубім —

Чи то сон, а чи справді — Марія??

Він гукати. А дощ не дає.

Він — до неї. А дощ заступає.

Голубими нитками снує,

Голубими сльозами ридає.

Ой Маріє! Ой вийди, поглянь:

Від любові і ніжності п’яний,

Хто це там, оповитий в туман,

Заховався за сиві каштани?

І Марія іде на балкон,

І стоїть, і мовчить, і чекає…

“Падку мій! Смутку мій! Знову — сон.

Тільки — сон.

І нікого немає, немає…”

Лиш дощі плюскотять, плюскотять,

По асфальту стрибають, шаліють,

Ніби хочуть про щось розказать

І не можуть чи, може, не вміють.

(Луків Микола)

Весняний дощ завжди дає надію

Дощ прошумів і от нараз стихає…
А хмара вилилась і вже нема.
І соловей співати починає —
Це щоб природа не була сумна.
Бо всім для щастя треба зовсім мало:
Щоб пісенька звучала й все цвіло.
Щоб дощиком хмаринка поливала
Та тепло всюди, й радісно було.
Тож так і є! В природі все співає,
Зраділа щиро дощику земля.
І буйним цвітом все довкіл палає.
Стоять умиті і ліси, й поля.
Весняний дощ завжди дає надію,
А те тепло, що сонечко несе,
Вселяє в серце людям гарну мрію,
Що буде добре і здійсниться все…

(Надія Красоткіна)

Весняний дощ

Весняний дощ танцює по доріжці,
Весняний дощ полив травичку молоду,
Сміялася травичка травичка на узбіччі,
Дощик росу на ній залишив золоту.
А на душі якась тихенька радість
Немов цей дощ забрав погане й зле,
Залишивши для нас весняну щедрість
Любов приніс і небо голубе.
І стало мені добре і спокійно,
Весняний дощ,я так люблю тебе,
Ти,мов співаєш пісню мелодійно,
Чим зачаровуєш і радуєш мене!

(Галина Несмашна)

Весняний дощ

Весняний день закутався у хмари,
А у безмежне море біжать струмки.
На лугах встелились сірі отари,
В білих пролісках купаються думки.

Цей дрібний дощ дерева очищає,
Повнить водою озера і річки.
Добрий врожай на літо провіщає,
Заплітає вербичкам в коси стрічки.

Нехай рясний дощик нас не лякає,
І в наші мрії викладає стежки.
На деревах бруньки розпускає,
І пише цікаві весняні книжки.

Весняний дощ малює гобилени,
І виходять неповторні картини.
Він вибілює кучеряві клени,
Рятує день від сірої рутини.

(Віктор Варварич)

Весняний дощ — не сум

Весняний дощ — не сум, а радість світла,
Волога благодатна для землі.
Його чекає вся земля розквітла,
Дуби старезні й квіточки малі.
Все хоче жити, то ж дощу чекає,
Волога на землі — життя і є.
Весь світ від нього зразу оживає
І зачарованим усе стає.
А в лісі зразу казка оживає,
Листочки розпускаються малі
І квіточка тендітна зацвітає,
То ж значить є життя на цій Землі!

(Надія Красоткіна)

Весняний дощ

Дощик теплий, дощик синій
Цілий день співав в долині.
І під цей весняний спів
У долині луг зацвів.
В лузі повно квіточок
І маленьких діточок.

(Михайло Стельмах)

Щирі вірші про літній дощ, які приносять радість

Літній дощ – це несподівана прохолода після спекотного дня. Він приносить з собою свіжість, бадьорість і радість. У віршах про літній дощ ми знайдемо захоплення красою природи, радість від життя і відчуття безтурботності.

Маестро-дощ

Згущає Вітер темні хмари, і день спекотний притоми́всь,

Дощ - Музикант з небес високих вже вигляда із-за куліс.

Пригладив мокре він волосся й на сцену гордовито йде,

І Вітру - Ре́генту, вклони́вшись, поважно руку подає.

На мить, затамувавши подих, смичок здійняв він догори,

І полетіли мокрі стріли з небесної височини.

Нема афіші та аншлагу, вхід вільний на його концерт,

І не пожне він лаври Слави! Він-безоплатний Диригент!

У гру вступає перша скрипка, і сум в душі запанував,

Коли Смичок змокрілі струни поволі лагідно торкав.

І вічний сивий Небосхил розплакався в своїй печалі,

Злилися Небо та Земля, і не знайти вже тої грані!

І раптом звуки дивовижні перебива́ брутальний бас,

А це солідний та поважний вже приєднався контрабас.

Гобо́ї, Флейти та Фаго́ти лунають ген за Еверест,

І поєдналися всі звуки в єдиний та гучний оркестр!

Фанфари п"єсу підхопили, час урочистості настав,

Оркестр зі шквалом відрядили, та Грім звели на п"єдестал!

І блискавка, шалено в ейфорії пронизує небесний перевал,

Велична симфонія зливи у Вічність відкрила портал!

Вже досягла́ гра апогею, Маестро дух свій перевів,

І час неначе зупинився, і ливень трохи порідів.

Та яструбом, злетівши в небо він гул оркестру припинив,

І наостанок плавним жестом ліричне кантрі зморосив.

В вечірній тиші поступово акорд останній вже зотлів,

А Дощ відкланявся галантно і ген за обрій полетів.

Порозганяв вже вітер хмари та засурмив відбою клич,

Й завісу темряви на Землю вже опустила тихо Ніч.

                                         ***

P. S.  (Post scriptum)

Ти, Маестро - самоучка, віртуозний меломан!

З твоїх нот черпав натхнення сам Бетховен Людвіг Ван!

Як у нього шквальний вітер з голови здув картуза́,

Людвіг написав сонату, що під назвою "Гроза"!

Нотний стан твій доскона́лий, для душі бажа́ний тон,

Вгамував духовний голод твій магічний камертон!

Музика твоя, Маестро - чистої води алмаз,

Гра небесного оркестру й ноти мелодійних фраз!

(Валентина Красновид)

Ох, літній дощ

Ох, літній дощ — це просто насолода!
Завжди очікуваний, хай собі плющить!
Яка чудова і складна природа:
То сонце сяє, а то дощ дзвенить,
Неначе шумовий оркестр заграє…
Своя мелодія і ритм у нього свій.
Грім на ударних соло вибиває…
Ти лиш послухай, не спіши, постій…
Відчуй ці звуки, ними переймися,
Бо не щодня ж мелодія дощу.
До цього дива серцем прихилися,
Красу його й гармонію відчуй.
Це все природа вічна й загадкова:
Пісні, оркестри і політ в ній свій.
Велична, дивовижна і казкова…
Під шум дощу у спокої помрій.

(Надія Красоткіна)

Літній дощ

На неба синь хмарки понабігали.
На щастя прохолодніше стає.
Вони зійшлися враз, затанцювали
І ось дрібненький дощик вправно ллє.
І так приємно стало після спеки —
Жадана прохолода в добрий час.
Блискає поміж хмарами здалека…
Гроза ось наближається до нас.
Дощ перестав і сонце запалало,
А хмар неначе й зовсім не було.
Все висохло і знов спекотно стало…
Всіх щедро літнє обняло тепло.

(Надія Красоткіна)

Літній дощ

Намалюю сьогодні я… дощ…
Той, що влітку збирала в долоні…
— Ниточки, наче кульку несеш!..
Чи тримаєш у пальцях безодню…

Трішки згодом… з-за темряви хмар,
вийде промінь ласкавого сонця!..
— Обігріє… і зніме тягар…
Віру дасть… те, що в мріях — збулося б…

Огорну перехожих теплом…
Так хотілось, щоб люди почули!..
— Це графіті — для серця крило…
Посміхнуться… згадають минуле…

— Посміхаймось, коли гримить грім!
Коли дощ… коли вітер знущався!..
— Я сьогодні малюнком своїм
дарувала краплиночку щастя…

(Любов Вишневецька)

Літній дощ

Літній дощ біг по полю
І по річці через міст.
Відпустив струмки на волю,
Замочив мишеняті хвіст.

Капнув зайцю він на вухо
І умив в лісі квіти
Під листок забилася муха,
Закотився їжак в кущі.

Вовк сирої, як після ванни,
Кріт заховався в траву.
Дощ ударив в барабани.
Розбудив в дуплі сову.

В нірку прошмигнула лисиця,
В будці мокрий пес лежить.
Дощ виблискує, веселиться
І по веселці біжить.

(Ірина Гуріна)

Літній дощ

Знов шумить літній дощ, заливає бруківку

Я дивлюсь у вікно, як життя тихо плаче.

Синій птах примостивсь одиноко на гілці,

О, мій Боже, прошу, научи як пробачить.

Запускаю цей дощ крізь прочинені вікна,

Теплі краплі води залітають в кімнату,

Я змокріла стою на окраєчку літа.

Лиш би синього птаха знов не налякати.

Мчить паром перемін, стукотять коліщата,

Оживає душа, що купалась в сльозах,

Проростає любов, як барвінок хрещатий,

Новий паросток зрошує літня гроза.

Я дивлюсь вдалечінь, виглядаю майбутнє.

Сходить обрієм сонце незвіданих днів,

Не забудеться те, що було незабутнє,

Решту небо омиє сльозами дощів.

(Юлія Л)

Яка чудова після літнього дощу…

Яка чудова після літнього дощу
Омита, і оновлена природа.
Старанно лижуть зарості хвощу
І ллють на ноги росні води.
А ти бредеш квітучими лугами,
Ромашки цвіт зриваєш мимохідь,
І відчуваєш босими ногами
Тепло землі, і як вона бринить.
Тремтять на травах чисті роси,
Краплинка кожна діамантом мерехтить,
Димляться ароматами покоси,
Яка чудова й неповторна мить.

(Генріх Акулов)

Літній дощ

Хмари по небі блукали,

З перлів намисто низали,

Порвались низки – 

Бризнули бризки,

З шумом на землю упали.

Впали перлисті краплини

На зелененькі долини,

І на лісочки,

І на садочки,

І на листочки калини.

Блиснуло сонце в блакиті,

Злотом сипнуло по світі,

По всіх билинах,

По стеблинах

І по кожнісімськім квіті.

Злинула пташка – співає,

Вийшла малеча – гуляє,

А там. на хмарі,

В золотій чарі

Барви веселка мішає.

(Марійка Підгірянка)

Вірші про осінній дощ, які надихають на творчість

Осінній дощ – це час меланхолії, роздумів і творчості. Він надихає поетів на створення глибоких і проникливих творів. У віршах про дощову осінь ми знайдемо роздуми про минуле, тугу за літом та передчуття чогось нового.

Осінній музика

Ось дощ за вікном і осінній тано́к,

Ще й симфонія вітру почулась,

Та й зібралася зграя мрій і думок,

І надія так мило всміхнулась.

Листочки в танку́, як метеликів рій,

Та цей танець якийсь нам незвичний,

Із листям у ньому плеяди всіх мрій.

Хореограф у них блискавичний.

Ось дощ за вікном, це – музи́ка й оркестр,

Все мелодії ллються і ллються,

Чудовий із нього в природі артист,

Так душі́ всі акорди торкнуться.

Мелодії ті нам ні з чим не зрівнять,

Їх ніхто́ відтворити не може,

Та легко під них пить вино й танцювать

Й розстеля́ть при свічках сво́є ложе.

Ось дощ за вікном, і свічки́, і камі́н,

Кожну ши́бку він ніжно цілує,

А грань у каміні, неначе рубін,

Насолоду все разом дарує.

Всі звуки дощу, мов якийсь передзвін,

Наче в ньому якась таємниця,

Він грає й нічого не хоче взамін,

Ось природа така чарівниця.

(Королева Гір Клавдія Дмитрів)

***

Осінній дощ, мов доторки до клавіш…
Об темні шибки дзенькає кришталь.
Листки беріз, мов зорі золотаві,
Вплелись в легку посріблену вуаль.
Сльозяться вікна. Сяєво лимонне
В кімнатну тишу сіють ліхтарі,
Сріблястих крапель соло монотонне
Періщить листя яблунь у дворі.
По черепиці бісером стаккато —
Ох, ці невтішні осені плачі!..
Журлива липа тулиться до хати,
Крізь вікна ловить відблиски свічі.
Ридає небо вперто, мов на збитки,
По склі стікають струмені води.
І під дощем, промокнувши до нитки,
Самотня ніч на гойдалці сидить.

(Н. Данилюк)

А зранку дощ осінній накрапає

А зранку дощ осінній накрапає,
Похмуро й сіро-сіро надворі.
Вже й листячка на дереві немає,
І плачуть темні хмари угорі.
Холодний вітер різко повіває
І, навіть, не цвіркочуть горобці.
Осінній дощ калюжі наливає
Й стрибає по наповненій ріці.
І на вербі вже майже голі віти
Спустилися до самої води.
Вже одцвіли останні диво-квіти
Й тепло не скоро вернеться сюди.
Прийде зима і холодніше стане,
Мороз всю землю-матінку скує…
Та осінь ще останню пісню тягне…
Все йде, як треба. Кожному своє…

(Надія Красоткіна)

Осінній дощ

Усміх пославши в останнім промінні,
Згинуло радісне літо;
Дощик уїдливий, дощик осінній
Сіється, наче крізь сито.

Сонце не вийде, не виглянуть зорі,
Мов поховались в будівлі;
Сіється, сиплеться дощик надворі,
Падає, капає з крівлі.

Сиплеться дощик, як з прірви безодні;
Стелються сиві тумани,
Сумно схилились дерева холодні,
Мокнуть діброви й поляни.

Вгору туман піднімається срібний,
Хмарками-смужками в'ється;
Дощик осінній, уїдливий, дрібний
Падає, сиплеться, ллється.

(Григорій Чупринка)

Осінній дощ

Сіє дощик за вікном, капотить.
Скрізь калюжі, хоч за двері не йди.
Цілу ніч, цілий день все дощить.
Де й береться в хмарі стільки води?

Безупинно дощ іде, дріботить,
А тепла й диво сонця нема.
Ну, спинися, перестань хоч на мить —
Це ще осінь рання, а не зима...

(Надія Красоткіна)

Осінній дощ

Я слухаю... осінній дощ іде...

Змиває всі відтінки позолоти...

В калюжах зникло небо голубе,

І тінь надії... у вікні навпроти...

Схилились мокрі клени у журбі,

Осінній дощ з покорою приймають...

Шукаю промінь світла  у собі,

І вчусь  радіти дням, що наступають...

(majra)

Осінній дощ

Вже, напевне, п'ятий день
цей осінній дощ іде.

Я стрибаю — він іде.
Я спинюся — він іде.

Хоч би й він спинився теж,
та куди там — все іде!..

От будильник —ходить також,
так його ж заводить тато!

Може, хтось і дощ завів,
щоб усе він лив і лив?

Ех, знайти б од нього
ключик —та й закинути кудись,

щоб спинився дощ колючий,
щоб хоч трішечки не ливсь.

Я б надвір тоді побіг,
я б гукнув у тишу:

— Гей, веселий білий сніг,
прилітай скоріше!..

Вже готові до зими
санки, лижі, ковзани...

Та надворі цілий день
і сьогодні дощ іде...

(Анатолій Костецький)

Останній осінній дощ

Вже ніч пройшла, настав світанок,
А осінь сум у дощ зливала.
Прощатись мала, сумувала
І розридалась наостанок!

З-за хмар сердитий місяць звівся:
– Чого ти, золотавко, плачеш?
Замовкни, прошу! Що, не бачиш,
Я в твої сльози заросився!

Рвучких вітрів холодні стрічки
З країв далеких налетіли,
Зимовим диханням студили,
Заплакані осінні щічки.

Через поля, через місточки…
Пішла. Лиш спогади ятрили
Та мокрим жалем тріпотіли
Руді березові листочки.

(Тетяна Чорновіл)

Цікаві вірші про дощ для дітей, які легко запам’ятати

Дощ – це не лише природне явище, а й чудовий привід для цікавих історій і віршів. Для дітей дощ – це гра, це пригода, це нові відкриття. У цій добірці ми зібрали віршики по дощик, які не лише розважають, а й розвивають у дітей уяву та любов до поезії.

Дощенятко

Не дощ, а дощенятко за вікном 
У шибку стукає маленьким кулачком.

Уже убрало листя у краплинки,
Засяяли на травах намистинки,
Проміння сонця їх позолотило,
Природа усміхнулась ніжно-мило...

Хмарина-мама дощик зве до себе,
Барвиста стежка у блакиті неба.
Сміється радісно маленьке дощенятко,
Біжить веселкою до себе, в хмарохатку.

(Марія Дем'янюк)

Дощ із краплі починається

Все — із доброго чи злого —
починається з малого.
Листя виросте з листочка,
з нитки витчеться сорочка.

З насіння чи бруньки — гілка,
з гілки — дудочка-сопілка.
Хліб — з маленької зернини,
дощ — із чистої краплини.

Навіть річечка-ріка
починається з струмка.
День турботою почнеться,
все довкола уміхнеться.

Проганяй мерщій дрімоту —
і рукам давай роботу.
І роби невтомно, вміло,
хоч мале, та добре діло.

(Микола Сингаївський)

***

І берізки, і топольки
В золото вдягнулися,
Застрибали парасольки
По осінніх вулицях.

За краплинкою краплинка
Дощик з неба сіється,
А малесенька Іринка
У хатинці гріється.

(О. Атаманчук)

***

Біла хмара в синій блузі
Низько-низько так висить:
Що там робиться на лузі?
Може, квіточки полить?
Може, вже засохли віти?
Травам нічого попить?
Будуть верби зеленіти,
Ось лиш дощик прилетить.

(Л. Новикова)

***

Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний
блискавки визбирує в траві.

Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
Доганяє хмари у полях.

(Л. Костенко)

***

—    Звідки дощ іде?
—    Із неба!
—    Де іде той дощ?
—    Де треба!
Без дороги ходить
                          скрізь —
через поле, через ліс.

—    А чи є у нього ноги?
—    Та нащо дощеві ноги, 
коли ходить без дороги!

(Є. Гуцало)

***

В білу хмарку, ніби в кошик,
Цілий день збирався дощик.
Потім вітерець у ліс
Дощик в кошику поніс.

Та коли летів над полем,
Зачепився за тополю,
Перекинув хмарку-кошик
І на поле випав дощик…

Пораділи і зайчата,
І хлоп’ята, і дівчата,
Пораділи й добрі люди —
Урожай чудовим буде!

(А. Костецький)

***

Враз набігли
Чорні хмари,
Припустився
Дощ-косарик.
Сіяв, віяв —
Не косив,
Тільки трави
Заросив!

(А. Камінчук)

***

Світило сонце, й дощ поливсь
На сад, на хати, площі.
Говорить мама: — Подивись,
Сліпий сьогодні дощик.
А я кажу: — Він не сліпий!
Він, певне, бачить, мамо,
Бо нас знайшов і покропив
В садочку під кущами!

(П. Ребро)

Читайте вірші про дощ і кохання українською мовою

Зануртесь у світ поезії, де дощ переплітається з ніжними почуттями. Відчуйте силу кохання під шумливою мелодією крапель, виражену найкращими українськими поетами.

Щось задощило на душі

Щось задощило на душі.
Застукотіло в шибки.
І вже чиїсь нічні вірші
Читає вітер хрипко.

До когось, певно, заграє.
Малюється словами.
Не знає він: то в нього є
Кохання до безтями

Чи то здалось на певну мить.
І дух перехопило.
Дощами ніч моя шумить.
І сни тривожить вміло.

А завтра пройде. Або ні.
Казати передчасно.
І лиш слова ті вітряні
Звучать мені виразно.

(Марина Кузьменко)

Він малював

Він малював.
Краплини падали із хмар.
Вона не знала, що малює він для неї.

Він все чекав,
Що цей від Бога даний дар
Вона побачить.

Дарував їй орхідеї
І фарби кольору
Її ясних очей.
Він відкривав своє кохання на мольберті.

Він малював,
Краплини падали до ніг.
Думки були всі щирі та відверті.
Картини теж.
І те все бачила Вона.

І не давала їх серцям спокою
Любові безсловесна таїна,
Яку у цьому світі знали двоє…

(Марина Кузьменко)

Дощ кохання

Любові сонце зійде на світанку

зігріє ніжним променем своїм.

Ми  стоїмо з тобою вдвох на ґанку

і слухаємо співи солов'їв.

Ми стоїмо і слухаємо вітер,

як з ним шепоче вранішня трава,

а у дворі цвітуть любистку квіти,

у небі неосяжна синєва.

І раптом тиша почала гриміти,

змочило плечі краплями дощу.

Ми стоїмо, немов наївні діти

лиш ніжність відчуваю я твою.

Після дощу я захворів звичайно,

що холод застудив, усе дарма

важливо,що окрилений коханням

любові справжній - злива не страшна!

(Ігор Козак)

Дощ і моє кохання

Ідуть дощі, холодні і прозорі,
лежить туман над річкою густий.
Десь через хмари сумно світять зорі
і місяць ріг додолу опустив.

Я знов чекаю, сидячи удома,
тебе, твоїх солодких обіцянь.
Хоча я знаю: все це - марна мова,
Моїх даремних мріям сподівань.

Сама собі тебе намалювала,
Насправді зовсім ти і не такий,
Та все одно всім серцем покохала,
Хоча для мене ти мов лід крихкий.

Можливо, дощ сьогодні не скінчиться
І не повернешся до мене знов,
Нехай мені хоча б у снах насниться
Твоя палка і пристрасна любов.

А крапель пісні відчайдушний гомін
Бере в полон й засмучує мене.
Та дощ той ллє, і небо плаче громом,
говорить ніби вголос: «Все мине!»

(Яна Шевченок Магнум)

***

У Львові дощ. У Львові сильна злива.
Та я до Нього ніжно пригорнусь!
І прошепочу, що я з Ним така щаслива!
Без Нього я залишитись боюсь!
І шум дощу мене в обіймах заколише!
Я буду чути тільки тихий серця стук!
Я знаю: Він мене ніколи не залишить
І не відпустить зі своїх коханих рук!!!

(Христина Кравчишин)

Спади мені дощем на груди…

Спади мені дощем на груди,
Пустелю-душу ороси —
Я стану жить. Я мріять буду,
Як мріють ранками ліси,

Коли салютами-громами
Гуркоче небо навесні.
Ти тільки спокою ні грама
Не дай воскреслому мені.

Якщо ж ти хмара, а без грому —
Якщо ти буря без води —
Пливи у далеч невідому,
А душу збоку обійди…

(Василь Симоненко)

Повернись!..

Дотик пальців - як бризки дощу.
Дотик вуст - як проміння весняне.
Я тобі все на світі прощу,
лиш вернися, як ранок настане.

Повернись, як верталась завжди,
заповітні здійсняючи мрії.
Ти казала - ідеш НАЗАВЖДИ.
Але в це я ніяк не повірю...

Я молитву свою прошепчу,
я єством своїм лину до тебе!
Лиш вернись - як краплини дощу,
як проміння весняне, що з неба...

(Михайло Закарпатець)

неНастрій

Розірвано вечір дощами...
А ночі нестримана суть
повзе з-під небесної брами
і в місто несе каламуть.

У хмари закутано зорі,
як душу - у чорний туман.
Я знов, опинившись надворі,
віддамся на волю вітрам.

Стихією змито невдачу,
хоч настрій намок під дощем.
Думки недоладно, ледачо
вже сплять, невдоволені днем.

Я просто крокую в негоді.
І навіть не знаю - куди.
Напевне, де звуки рапсодій,
де колір Кохання
і Ти...

(Михайло Закарпатець)

Цитати про дощ, які несуть мудрість природи та спокій

Дощ завжди надихав людей на філософські роздуми про життя, природу і самого себе. У цитатах про дощ ми знайдемо мудрість і спокій. Ці слова допоможуть нам краще зрозуміти себе і світ навколо нас.

Мені не потрібне ліжко, щоб довести свою жіночність. Я можу бути сексуальною, просто зриваючи яблука з дерева або стоячи під дощем.
Одрі Хепберн

Якщо хочете веселку – доведеться змиритися з дощем.
Доллі Партон

Прожити життя, не згрішивши, – це як станцювати під дощем, не замочившись.  
Меттью Мак-Конагей

Якщо у Вашому житті пішов дощ, зосередьтеся на квітах, які зацвітуть завдяки цьому дощу.
Радханатх Свамі

Дощ – не просто небесна вода. Я думаю, дощ – це завжди якийсь знак.
Ельчин Сафарлі

Я потребую речей, які супроводжують мене в моєму смутку. Таких, як дощ.
Тоніно Гуерра

У дощову погоду не гріх зробити що-небудь для своєї освіти.
Еріх Марія Ремарк

Дощ – найголовніше на Землі. Він допомагає змити старе життя і почати нове.
Джим Генсон

Дощ показує світ як він є, без косметики.
Хуан Тріпп

Навіть нехай за вікном і дощ, головне – на душі не повинно бути похмуро!Луї Армстронг

Мені більше подобається звук дощу, ніж мій голос.
Назім Хікмет

Подякуйте за дощ у вашому житті, який поливає квіти вашої душі.
Джонатан Локвуд Г'юї

Я співаю під дощем, просто співаю під дощем. Яке чудове відчуття, я знову щасливий.
Артур Фрід

Оптиміст бачить веселку, коли йде дощ.
Дебасіш Мрідха

Під дощем природа виглядає красивіше.
Мелісса Гаррісон

Дощ надихає на роздуми

Дощ – це не просто природне явище, а й безмежна тема для роздумів. Кожна крапля, що падає на землю, несе в собі частинку вічності. Під час дощу ми замислюємося про минуле, сьогодення і майбутнє. Дощ змиває з нас пил буденності і відкриває шлях до глибин нашої свідомості. Це час, коли ми можемо почути тихий голос своєї душі.

У віршах про дощ ми знаходимо відображення власних почуттів та переживань. Поети вміють передати словами всю красу і мінливість цього природного явища. Читаючи вірші про дощ, ми ніби переносимося в інший світ, де все наповнене особливим значенням. Це світ, де кожна крапля дощу – маленьке диво.

Дощ надихає нас на творчість, на пошук нових ідей. Він допомагає нам віднайти гармонію з собою і світом. Тож наступного разу, коли піде дощ, не поспішайте ховатися під дах. Вийдіть на вулицю, відчуйте на обличчі прохолодні краплі та дозвольте дощу надихнути вас на роздуми.