Автор (театральний)
1. У наш час цей термін переважно вживають, говорячи про драматурга, що є архаїзмом. У сучасному розумінні театральний автор - це хіба "літературний радник". Цим терміном ще послуговуються у значенні "театрального поета" (також архаїзм) і тільки автора віршів.
У ході історії статус автора постійно змінювався. У Франції до початку XVII ст. автором вважали звичайного творця текстів. І тільки з появою П’єра Корнеля "драматург" стає повнокровною загальновизнаною суспільною головною особою у підготовці вистави. З подальшим розвитком театру функція драматурга виглядає вагомішою порівняно з функцією режисера (якого визнано як творчу особистість тільки наприкінці XIX ст.) й особливо актора, що, за висловом Гегеля, є ніким іншим, як “інструментом. на якому грає автор: губкою, що абсорбує барви, нічого не змінюючи".
2. Театральна теорія виявляє тенденцію до заміни театрального автора на глобального суб'єкта, на колектив мовців як певний еквівалент оповідача тексту прозового роману. Однак такого авторського суб'єкта непросто виявити, хіба що у випадку сценічних вказівок, хору й резонера. Попри все це, такі вказівки є фактично лише літературним замінником, а іноді вони викликають розчарування у драматурга. Доцільніше було б бачити їх у структурі фабули, у монтажі дій, у взаємодії -хоча надзвичайно складної, - перспектив і семантичних контекстів учасників діалогу. Нарешті, класичний текст (якшо його сприймати як формально гомогенний разом з характерними для нього просодичними та лексичними надсигментними особливостями, властивими будь-якому текстові) завжди демонструє (всупереч внутрішньому розподілові на низку ролей) "гриф” автора.
3. З іншого боку, театральний автор є хіба що перша ланка (зрештою, основне у сенсі слова як найточнішої, найстабільнінюї системи) виробничого конвеєра, де “ламінується”, але водночас і збагачується текст завдяки поставі, грі актора, конкретній сценічній презентації, а також сприйманню публікою вистави.
