Анкетування з метою опитування публіки проводять досить часто. Проте методи, цілі й результати цього заходу бувають надзвичайно різноманітними.
1. Соціологічні питальники
Йдеться про отримання даних щодо складу публіки, її соціо-професійного стану, ідеологічного й культурного досвіду. Так, наприклад, А.Бурасса роздавав публіці анкети щодо суспільної функції театру (дослідження університету в Квебеку) до початку вистави. Питальник починався із загальних питань про освіту, заробіток, рідну мову глядачів і продовжувався вивченням театральної зацікавленості публіки: кількість відвідувань театру, знання трупи, а також певної конкретної вистави, оцінки програм, гри акторів, зустрічей глядачів у фойє, думки про інші типи спектаклю та культурну діяльність театру. На основі цих даних складалося досить точне уявлення про театральну публіку взагалі або публіку лише одного міста.
2. Психологічні та ідеологічні питальники
Йдеться про усвідомлене сприймання сценічного простору, емоцій, які глядач відкриває для себе в ході спектаклю, а також розуміння дійових осіб (див.: Tan et Shoenmakers in Van Kesteren et Schmid, 1984; Tindemanus in Fisscher-Lschte, 1985).
3. Соціо-естетичні питальники
Тут пропонується відповісти, вибираючи різні варіанти. Іноді результати опи-
тування оприлюднюють. Питальники бувають також у формі своєрідного інтерв’ю.
Часом використовують відеозаписи опитування глядачів. Як висловився Анн-Марі
Ґурдо, у багатьох випадках ідеться про те, щоб “надати слово глядачам для вивчення їхньої мотивації, запитів та поглядів на театральну діяльність [...], аналізу реакції публіки на окремі спектаклі та отримання інформації як поповнення наших знань про певні аспекти театральної творчості” (Anne-Marie Gourdon, 1982 : 9). Вивчення процесу дешифрування глядачем постави залишається марґінальним питанням, оскільки в поставлених питаннях і статистичних підрахунках не враховуються нюанси відповідей. Недоліком такого заходу є брак герменевтичної й семіологічної теорії сприймання*, проте здобуте уявлення про сучасного глядача видається дуже повчальним.
4. Ідейно-естетичні питальники
Розробляються відповідно до постави й мають на меті реконструювати спосіб розуміння глядачем вистави. Дослідження театрального мовлення та системи ужитих у ньому знаків спонукає авторів анкет (наприклад, С.Авіталь, С.Вайц, 1985) ставити запитання з вибором (надто) загальних варіантів відповіді, не вдаючись до деталізації рівнів вистави та невербальних елементів. Як зазначають С.Авіталь і С.Вайц, такі анкети дали можливість дійти висновку, що публіка (в їхньому випадку єврейська) сприймала тільки обмежену частину знаків, і ця кількісна недостатність відбивалася на якості сприймання та інтепретації, зокрема, в політичних виставах глядач сприймав і розкривав для себе тільки те, що бажав бачити і що “лило воду на його політичний млин”.
5. Інші питальники
Існують також інші більш-менш якісні й базовані на дискурсі формули, з допомогою яких автори анкет намагаються з’ясувати попередні знання публіки з метою розробки “найдосконалішого” варіанту анкет. Як приклад, подаємо далі питальник, який ми використовуємо на заняттях з аналізу спектаклів на театрознавчому факультеті.
1. Загальна характеристика постави
а) Те, що зв’язує між собою елементи спектаклю (відношення між сценічними
системами).
б) Когерентність або некогерентність постави. Що лежить в її основі?
в) Місце постави в культурно-естетичному контексті.
г) Що вас хвилює в цій поставі: які моменти сильні, слабкі або нудні? Як вона
виглядає в площині сучасної театральної творчості?
1. Сценографія
а) Форми урбаністичного, архітектурного, сценічного, жестового простору
тощо.
б) Співвідношення простору й публіки та простору й гри.
в) Принципи структурування простору.
г) Драматургічна функція сценічного простору та розташування в ньому.
ґ) Співвідношення сценічності й позасценічності.
д) 3в’язок між задіяним простором і функцією драматичного тексту в поставі.
ж) Співвідношення демонстрованого й прихованого.
з) Як розвивається сценографія ? Чому відповідають ці зміни?
е) Системи кольорів, форм, матеріалів: їх конотація.
2. Система освітлення
Природа. Зв’язок з фікцією, виставою, актором. Вплив на сприймання спектаклю.
3. Предмети
Природа, функція, матеріал, відношення до простору й тіла, система реалізації.
4. Костюми, грим, маски
Функція, система, відношення до тіла.
5. Майстерність акторів
а) Фізичний опис акторів (жести, міміка, макіяж); зміни в зовнішньому вигляді.
б) Прогнозована кінестезія акторів, викликана в її спостерігача.
в) Композиція актора; актор/роль.
г) Співвідношення актора й трупи: переміщення, колективні дії, траєкторія.
ґ) Співвідношення текст/тіло.
д) Голос: якість, отримані ефекти, ставлення до дикції та співу.
ж) Статус актора: минуле, ситуація в професії тощо.
6. Функція музики, шуму, тиші
а) Природа й характеристика: відношення до фабули, дикції.
б) В які моменти вони зринають; вплив на решту вистави.
7. Ритм спектаклю
а) Ритм низки означальних систем (обмін діалогами, освітлення, костюми, жес-
ти тощо). Зв’язок з реальною тривалістю та пережитою тривалістю.
б) Глобальний ритм спектаклю: безперервний і перервний, зміни в реґістрі, зв’я-
зок з поставою.
8. Прочитання фабули в поставі
а) Яка історія розказується? Подайте її резюме. Чи в поставі подано ту саму
суть, що і в тексті ?
б) Як виглядає драматургічний вибір? Когерентність чи некогерентність про-
читання ?
в) Які двозначності несе в собі текст? Яка додаткова інформація міститься в
поставі ?
г) Як організована фабула?
ґ) Як актор і сцена компонують фабулу?
д) Яким є жанр драматичного тексту за типом постави?
ж) Інші можливі варіанти постави.
10. Текст у поставі
а) Вибір сценічної версії: які зміни ?
б) Характеристика перекладу (якщо йдеться про переклад твору). Переклад,
адаптація, інсценізація, перелицювання чи оригінальний твір.
в) Яке місце відведено драматичному тексту в поставі?
г) Співвідношення тексту й образу, слуху, зору.
11. Глядач
а) У якій театральній установі реалізовано поставу?
б) Що ви очікували від цього спектаклю (текст, режисер, актори)?
в) Якими фоновими знаннями треба володіти, щоб правильно оцінити цей спек-
такль ?
г) Як реагувала публіка?
ґ) Роль глядача в компонуванні сенсу. Ви вважаєте скероване прочитання одно-
значним чи багатозначним?
д) Які образи, сцени, теми у вас зринають і потім залишаються в пам’яті?
ж) Як постава маніпулює увагою глядача?
12. Як записувати (фотографувати чи фільмувати) цей спектакль?
Як запам’ятати його? Те, що не можна записати
13.Те, що не можна семіотизувати
а) Те, що у вашому прочитанні постави не мало значення.
б) Те, що не можна звести до знаку та сенсу (і чому?).
14. Підсумок
а) Які окремі проблеми варто вивчити?
б) Інші зауваження й питання стосовно певної постави та питальника.
Див.: Patrice Pavis. Analyse des spectacles, éd. Nathan Universités, coll. “Fac”, 1996.
