Вистава (натуралістична)
Англ.: naturalistic staging; нім.: naturalistischer Aufführungsstil;
ісп.: naturalista representación; франц.: (naturaliste) représentation.
Натуралістичну виставу ставлять як справжню реальність, а не як художнє відтворення цієї реальності на сцені. Б.Дор визначає її як “спробу зробити зі сцени конкретне когерентне середовище, яке з огляду на матеріальність і закритість інтеґрує актора (актор-інструмент або актор-творець) і репрезентується перед глядачем як справжня реальність” (B.Dort, 1984 : 11).
1. Витоки
Історично натуралізм – це мистецька течія, що в 1880-1890 рр. проголошувала тотальну репродукцію нестилізованої й неприкрашеної реальності, наполягала на матеріальних аспектах існування людини, ба більше, пропонувала такий стиль і техніку, які обов’язково мали з фотографічною точністю відтворювати реальну дійсність. Натуралізм досяг апогею в період повної ейфорії позитивізму й науковості, коли була поширена ідея застосування наукового аналізу для “клінічного” й “фізіологічного” спостереження за суспільством, але фактично цей аналіз став недіалектичним детермінізмом. Справді ж бо, незважаючи на заклик Золя демонструвати в театрі “подвійний вплив персонажів на факти, а фактів на персонажі”, натуралістична вистава засмоктувала людину в незмінне середовище. Цей напрям в театрі була вершиною естетики, яка потребувала творення ілюзії (незначною мірою в XVII ст. і ширше у XVIII ст.: Дідро й драма). Однак його не можна обмежувати творчістю письменників Золя, Ібсена, Бека, Стріндберґа, Гауптманна та Ґорького. Натуралізм стає стилем гри й характеризує всі сучасні течії (бульварний театр, телемелодрами) та “природний” спосіб творення театру.
2. Натуралістична естетика
Тут обмежимось лише трьома характеристиками натуралістичної вистави, не
забуваючи однак про те, що ненаївний реципієнт такої ненаївної естетики сприймає
реальність як набагато складнішу, ніж вона видається на перший погляд!
а) Середовище
Відтворюється такими ж правдивими декораціями, як і природа. Декорації віді-
грають роль “довготривалих описів” (Золя). Вони виготовляються з реальних предме-
тів (справжні двері, криваві туші биків на сцені в Антуана). Для натуралістичної постави характерні накопичення предметів, деталізація, унікальність і несподіваність.
б) Мова
Мова без змін відтворює різні рівні стилю, діалекти й манеру говорити, влас-
тиві всім суспільним прошаркам. Коли актор висловлює текст у гіперпсихологічній манері, він намагається підкреслити, що слова й літературну архітектоніку “скроєно” з тої самої тканини, що й психологію та ідеологію персонажа. Так нівелюється, ба навіть заперечується, поетична або літературна фактура драматичного тексту: в
буржуазній естетиці мистецтва як психологічного вираження намагаютьсяробиться спроба приховати всю означальну спрямованість постави, всі спроби творення змісту, дискурсів і неусвідомлених засобів сцени (означальна практика, ефект реальності).
в) Гра актора
Спрямована на створення ілюзії, підсилює враження від реальності, відтворю-
ваної на сцені, й спонукає актора до цілковитої ідентифікації з дійовою особою. До того ж уся дія неначе відбувається поза невидимою четвертою стіною, яка відо-
кремлює зал від сцени.
3. Критика натуралізму
Основне ідеологічне застереження щодо натуралістичної вистави – її метафізична й статична візія суспільних процесів, показаних як природні явища. Скажімо, Брехт критикує п’єсу “Ткачі” Ґ.Гауптманна, видатного твору натуралізму, за показ у ній класової боротьби як невід’ємної властивості природи людини. Отож натуралізм перебрав на себе естафету класичної концепції, яка, зі свого боку, ґрунтувалася на містифікаційному світогляді людини як інтелектуальної абстракції. Цей “ідеалізм” було трансформовано у вузький матеріалізм людини як розумної “тварини”, що “належить великій природі” [Золя (Zola, 1881)]. Критикується також наївна естетика, представники якої вважають, що їм вдалося уникнути умовності й розриву ілюзії, тим часом ця естетика залежить від них повністю, а глядач прагне подвійної гри ілюзії/дезілюзії, щоб отримувати насолоду та ідентифікуватися. Натуралістична гра і
справді потребувала умовності й штучності, хоча й намагалася їх уникнути. Ніколи їй не вдавалося відійти досить далеко від своїх протилежностей, якими є стилізація та символізм. Найреалістичніший або найнатуралістичніший текст – це той, який найдосконаліше ввібрав у себе художні умовності, що передували створенню тексту.
4. Продовження та відновлення натуралізму
Окрім незаперечного успіху драматургії ефекту реальності (міщанський театр, бульварний театр, теленовели), натуралізм став джерелом натхнення для цікавих неонатуралістичних пошуків. Вони характеризуються прихованою, але завжди зрозумілою критикою натуралістичної ідеології. “Драма кухонної мийки” (Вескер,
Оуен) стала віхою на шляху повернення до зображення середовища простолюду. В
Німеччині в театрі Креца було зображено й виставлено напоказ “безслів’я”. Мода на театр буденності у формах, які коливалися між фотографічним зображенням і критичним реалізмом з суб’єктивним баченням реальності, в сімдесятих роках ХХ ст. поширилася також у Франції (Дойч, Вензель, Лассаль, Вінавер).
Літ.: Zola, 1881; Antoine, 1903; “Drama Review”, 1969; Sanders, 1974, 1978; Amiard-
Chevrel, 1979; Chevrel, 1982; Grimm, 1982.