В'ячеслав Пономар. Кузочка
На другий день Пасхи отець Іван за традицією і за заповіддю Божою зібрався з сім’єю до своїх стареньких батьків на Тернопільщину. Поки матушка закінчувала зі зборами, він вирішив скочити на мить до сусіда, попросити, щоб приглянув за їхнім песиком. За ним ув’язався його семилітко Максимко – звісно, зі звичайної дитячої цікавості.
Сусід, як побачив на своєму порозі таку поважну персону та ще й у святковий день, аж руками сплеснув від радості. Він до пояса вклонився дорогому гостю і запросив його до світлиці.
Вражений таким щирим прийомом, отець Іван не посмів знехтувати гостинністю господаря, і в результаті за якусь мить опинився разом з синком у світлиці на дивані перед підсунутим до його колін журнального столиком, на якому враз як вродилася паска і крашанки на мисочці.
– Та я вас прошу! Борисе Івановичу! Ми зовсім не голодні. Ми тільки що з-за столу, – благав заклопотаного господаря отець Іван.
Але господар був невблаганний.
– Навіть не думайте відмовлятися! – гукав він находу з сіней. – У такий день ви прийшли до мене в хату – і щоб я вас не пригостив, – та де ви таке бачили?
Сусід знову забіг до світлиці й поклав перед гостями чистенькі закусочні тарілочки і виделки.
– Зараз я тільки трішки підігрію – там у мене котлети з голубцями, а щоб ви тут не знудились, то я вам поставлю музику.
Сусід був знаменитий меломан, мав пристойну фонотеку і гарну апаратуру. Він увімкнув DVD-програвач, заклав у нього якийсь диск і знову зник із кімнати.
Зазвучала пісня. Співала жінка. Мелодія була повільною і ліричною. Однак було у ній щось таке, що замуляло отця Івана від самого початку. Він не розумів слів, бо співалося по-англійськи, однак у голосі співачки було стільки пристрасті, стільки гарячого бажання, навіть муки, що вони йому видавалися надмірними. Ну навіщо ця крайня ранимість, ця надмірна екзальтація, ця гострота переживання? У такий святковий день годилося б чогось гармонійного, а не цієї ріжучої пристрасті якоїсь далекої і незрозумілої чи то американки, чи то ще когось. Ні, їй-богу, було б краще, якби Борис Іванович її не вмикав. Або щоб хоч трішечки зробив її тихішою!
Як на те господар усе ще не з’являвся. Отець Іван встав би і сам стишив би те завивання, але у нього під боком сидів його синочок. Хлопчик уперше знаходився в цій хаті і, можливо, тому тісненько притулився до батькового боку, знайшовши собі коло нього надійний прихисток. Синок сидів тихо, не муляв батька своїми примхами, як то часто роблять діти в незнайомій обстановці, – він уважно слухав пісню.
«Це ж треба? – подивувався синові батько. – Та ж він так само нічого не розуміє, а так глибоко перейнявся самою музикою!»
І тільки заради своєї дитини він вирішив перетерпіти ту пісню.
Кімната, у якій сиділи батько з сином, була велика. У ній ще гостро пахло застояною вогкою прохолодою, отже було ясно, що взимку вона стояла порожня і оце лише тепер, навесні почала знову обживатися людьми. Ніби на підтвердження цього спостереження раптом через усю кімнату пролетіла якась комашина. Кузка була така велика, що відразу заволоділа увагою присутніх. Вона перелетіла через усю кімнату аж до дверей, які сусід залишив відчиненими, але чомусь не вилетіла в сіни, а зробила коло і почала петляти по кімнаті. Ось вона підлетіла до DVD-плейєра, від нього – до книжкової шафи, до буфета, потім до колонки, потім знизилася, зробила півколо за спинами наших героїв і, з’явившись знову в полі їхнього зору, здійснила цілком успішну посадку прямо перед ними на журнальному столику.
«Тільки не це! – подумав отець Іван. – Тільки не ця зараза на столі поряд з їдлом!»
Однак комашина навряд чи володіла здатністю чути думки священників – вона мала у цій ситуації свої особисті плани. Сівши на поліровану поверхню столика, вона поволі, не поспішаючи, склала свої чорні довгасті крильця, повела вусиками і спокійно рушила в напрямку до паски.
Та ні, це вже не вписувалося в жодні правила гігієни. Хай там що, але отець Іван не збирався тут ділити трапезу з якоюсь гидотою! Він обережно відхилив від себе синка, підняв руку і… Ось він зараз припечатає її, і бридка рідина залишиться і на столі, і на долоні. І в останній момент отець Іван трішки притримує руку. В результаті удар виходить не надто сильний, і долоня, слава Богу, залишається сухою.
Але комашка!Що виробляла ця ідіотська комашка! Замість того, щоб здохнути, це кляте створіння раптом з якоюсь несамовитою енергією починає спинатися на лапки. Але як воно не старається, а його голова так і залишається прибитою до стола. У нього працюють лише самі задні лапки. І воно, паскуда, спинається на ті свої лапки, розпрямляє їх на всю їхнню довжину, і через те задок кузочки піднімається неприродньо високо. І цей щосили піднятий задок з неймовірною виразністю свідчить, як сильно і страшно ця дрібненька істота страждає, по суті корчиться від болю.
Отець Іван краєм ока глянув на синка і аж зіщулився всередині самого себе: його синок дивився на нещасну кузочку з таким м’яким і чистим співчуттям!.. – він все, він все прекрасно розумів! Ще й ця співачка скиглила під руку, скиглило б її!.. І раптом сталось те, чого в цю мить, здавалося, отець Іван боявся найбільше, але чого, по правді кажучи, чомусь уже й чекав. Його синок від нього відхилився і осудливо сказав:
– А ця тьотя, що співає, так би не зробила.
Батько простягнув руку знову обійняти свого синочка, але той викрутився з-під його руки і не дався. Позбавлений прихильності й довіри своєї дитини, отець Іван розгублено зупинився, як зупиняється голодний сирота після того, як йому відмовлять на його прохання. Він раптом зрозумів, що він тільки що вчинив убивство. Ні, не людини, але все одно живої істоти, Божого створіння…
І аж тепер у кімнаті нарешті з’явився господар хати з повною наїдків тацею в руках.
– От бачите, я ж вам казав, що я не довго! – радісно вигукнув він і поставив широку тацю просто на конаючу комашку. Потім наповнив шкалики собі й отцю Івану і запитав його, припрошуючи випити:
– То що, Христос воскрес?
2011
