Ганна Должек. За 28 днів весна, кохання…

Листоноша радісних новин

Невеличкий, коричневий, у жовтій кепці та з жовтою сумочкою через плече він сидів на поличці, злегка притрушений пилом. Його давно не брали в руки.
Ольга не могла згадати, звідки той ведмедик. Але, здавалося, він був у неї все життя. Та сьогодні її погляд чомусь зачепився за ведмедика. Може, це знак?
Дівчина зняла іграшку з полиці та посадила перед собою на стіл. Під яскравим світлом лампи проступили потертості на лапках і мордочці. Схоже було, що колись у дитинстві Ольга часто гладила і цілувала його. Мабуть, була ще зовсім мала.
З часом один хлопець подарував їй рожеву овечку, яка підкорила серце. Чи то хлопець його підкорив? Цього вже теж не згадати. Але з тією овечкою Ольга скрізь мандрувала і навіть ходила на іспити.
– Від кого приносить листи той ведмедик? – жартома завжди питав Дмитро.
А ще він ревнував Ольгу до овечки, яку сам називав Бемекою, хоча дівчина дала
їй ім'я Рожевіна. А коли хлопець пішов виконувати свій громадянський обов'язок, Ольга дала Рожевіну йому з собою.
– Нехай там тобі бемекає, щоб про мене пам'ятав.
Дмитро регулярно передавав вітання від овечки і казав, що вона весною знайшла собі друга у шкурі рудого кошеняти Нявчика.
– Вони і сплять разом, і мене з завдань чекають, – розповідав хлопець.
А тут останній тиждень жодного привіту ані від Бемеки, ані від Нявчика, ані від Дмитра. Ольга кілька ночей спала з телефоном у руках, аби тільки не пропустити дзвінка чи повідомлення від коханого. Проте все марно.
Аж раптом цей ведмедик. Чому? І взагалі, звідки він узявся?
Дівчина відправила фото іграшки мамі.
– Ти, часом, не пам'ятаєш, звідки він у мене?
– Звісно, пам'ятаю! Він приїхав від твого дядька, коли тобі було пів року. До школи ти з ним не розлучалася – грала, їла, гуляла, навіть спала. А потім тобі подарували білого ведмедя.
– Мамо, а як я його називала?
– Тап. Бо Потап було задовге для тебе слово.
Ольга погладила Тапа по лівій лапці.
– Тапику, що ж ти хочеш мені сказати?
Її пальці зачепилися за застібку ведмежої сумочки. Та відкрилася. Звідти виглянув кутик блакитного паперу. Дівчина здивувалася. Вона витягла аркушик, розгорнула його. Тієї ж миті на очі набігли сльози. Коли Ольга заспокоїлася, то прочитала вголос. Чи то для себе, чи то для Тапа:
– Чекай. Я повернуся. Цілую. Дмитро.
Дівчина пригорнула іграшку до себе.
– Милий ведмедику. Звідки у тебе цей лист?
Звісно, відповіді не було. Ольга довго сиділа, обіймаючи іграшку. Вночі Тап лежав поряд.
А на ранок прийшла смс: "Чекай. Повертаюся. Цілую. Дмитро".