Софа Клай. За 28 днів весна, кохання…

Щастя

А я гадала на руках,
Шукала щастя на долоні,
І снилось щастя десь у снах,
В непомітній тихій скроні.
Щастя сяяло, мов сніжинки блистять
На тій самій новорічній ялинці,
Усі про щастя навчені гадать,
В зачиненій таємній старій скриньці.
Буває, біль влучає в ціль,
Розриває всі на шляху промінчики світу,
Крутиться, мов сильна заметіль,
Не лишає того на деревах цвіту.
На руці браслет, іще не знятий,
Невже це він так боляче ране?
Говорить мабуть вже п’ятий:
Ранить не метал, а до кого він тягне.
А я гадала на любов,
Шукала в тисячі прохожих,
І снилась та любов у снах,
Але обирала на тебе схожих.
Нехай помилялась, брехала собі,
Та залишався досвід, що так зігріває,
Адже пам’ятаю твої слова вночі,
Ти той, щоб не будить, тихо по землі ступає.
На полиці кружка, запах м’яти,
Яку терпіти ти не міг,
А я сперечалась, що куплю із зарплати
Спіціально, щоб ти позлитися міг.
Ти залишив одну, на шматочки розбив,
Лиш вночі із темряви шепіт:
«Тільки тебе я так сильно любив,
Але це великий для мене клопіт».
А може й зовсім не любив?
Але ті обійми посеред зірок
Говорять, що в такі моменти мною жив,
Ступаючи зі мною крок у крок.
А я гадала та чекала,
З розуму зводила клята гра,
Стуливши губи, просто мовчала,
Що буде потім іще не зна.
На долоні читаю я слова,
Що приходили в думки мої віршами,
Всю душу ранила вона-
Любов, що приходила з думками.
А я гадала на руках,
Шукала щастя серед горя,
І снилось щастя десь у снах,
Та знаю я, що це недоля.