Наталія Шевель. Сон невблаганної ночі
Історія з життя
Це був сон однієї ночі. Сон, який нікуди нікого не вертає. Сон, який кличе і шепоче: "Я люблю тебе". Невблаганно, безутішно. Без надії, але з очікуванням неможливого.
Сон-спогад. Як часто до нього поверталася Тетяна. Прохала: "Хоч у сни прийди, якщо так не йдеш". То був один-єдиний сон, що запам'ятався назавжди. Тож ним і жила. Сергій з' являвся у снах нечасто. Дивно, ніколи не кликав. Так і залишився спочивати вічним сном у рідному краї. Дійсно, той тепер далекий край, був для Тетяни раніше теж рідним. Там вийшла заміж, народилися діти. Та несподівано чоловік захворів. Так і не зміг одужати. Рано залишилася сама з двома дітьми. Нестерпно, все нагадувало про спільне життя. Важко стало жити. Хотілося ближче до столиці. Тож наважилася на переїзд. Донька вже школу закінчила. Навчалася в інституті. Сина перевела до іншої школи. Отак і оселилися в чужому селі. Але для працьовитої і щирої Тетянки нічого не було неможливого. Тож відразу влаштувалася на роботу. Спритна, швидка, здавалося, все в її руках горіло.
Одружила дітей. З'явилися онуки. Проживала у хаті, яку тоді придбала, з сином і його родиною. Покійний чоловік довго не нагадував про себе, а тоді прийшов у сні перед початком війни. То був сон невблаганної ночі. Тільки заплющувала очі, як знову бачила Сергія, який про щось попереджав. Так, до ранку, майже й не спала. Тоді не зрозуміла, про що хотів сказати чоловік. А почувши вибухи і гудіння літаків, все стало явним. Жінка не раз потім згадувала про те, як живеться рідні на окупованій території. Тривожилася за них. Підтримували хоч якийсь зв'язок, який часто обривався. Скільки кликала до себе, родичі не бажали залишати домівки. Та й як звідти виїхати? Так і залишалися на відстані.
Тільки, чомусь, постійна втома почала тривожити Тетяну. Спочатку не зважала, думала, що пройде. Міркувала: "Певно, події останнього року так виснажують людей". Хотілося вірити в диво. Але його, на жаль, не буває. На вмовляння дітей все таки звернулася жінка у лікарню. І почула невтішний діагноз, який прозвучав немов вирок. Лікування, відновлення. Як важко було протидіяти хворобі. Але Тетяна так хотіла жити, боролася з підступною хворобою. Поряд були діти, які підтримували, доглядали, щоб хоч на деякий час мати забувала про свої прикрощі. Але турбота турботою, але Тетяна й на мить не забувала про хворобу. Важкий, пекучий біль постійно нагадував про себе. Особливо, вночі.
Сон невблаганної ночі. Він ніяк не йшов, не осідав на повіки знесилених очей. Мати і бабуся майже тиждень дивилася й не могла надивитися на дітей і онуків. Уважно вловлювала кожен порух обличчя, кожну таку знайому його рису. А тепер уночі тільки уявляла і згадувала свої прожиті роки. Ось і сон заполонив її, зморену думками. Тієї ночі з'явився у сні чоловік, який не віддалявся, як раніше, а навпаки наближався зі словами:
-Як же довго до тебе йшов, моя люба Тетянко. Йди до мене, я так тебе чекаю.
Тетяна роздумувала, питаючи:
-А, може, ще мені зарано?
На що почула приголомшиве, те, що бачили діти, що відчувала сама:
-Вже нічого не можна змінити.
Жінка побачила свого чоловіка таким молодим та гарним. Рум'янець так і вигравав на його красивому обличчі. Та й сама вона зовсім юна і безтурботна, з модною зачіскою. Побачила Тетяна, ніби з боку споглядала, своє життя. Швидко змінювалася, аж поки не стала такою, як є.
Відчула, що вже не в силах терпіти нестерпну муку, тож швидко полинула в палкі й ніжні обійми чоловіка. То був тільки їхній сон - сон невблаганної ночі - спокійний і вічний.
