Валентин Ткач. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Прості слова

Лікарка у приймальному відділенні, переглянувши висновки направлення, сказала, що не бачить ургентних підстав для госпіталізації. А, помітивши мою оптимістичну реакцію, слідом додала: «Проте, я не люблю робити висновки на підставі чужих досліджень». Вона попросила Олю зняти верхню одежу і приклала до спини стетоскоп: раз і вдруге. І вже з зовсім іншою інтонацією промовила: «Але, додому ви не підете».

Які прості слова: «Додому ви не підете». Та, коли їх розширений зміст наздоганяє тебе, стає відразу каламутно на душі.

Оля пішла робити УЗД легень, а я почав себе заспокоювати, що, власне, ми зараз у найбезпечнішому місці, там де й потрібно перебувати в такому стані, запалення немає, а решту питань лікарі з’ясують.

Так і трапилося. Проаналізувавши дослідження, лікарка сказала, що і як вони будуть робити, яке лікування розпочнуть вже, і що буде надалі. Я в своїй голові вже почав перебирати: які ж харчі Олі принести?, що вона найбільше полюбляє?, як зварити мамалигу? Проте, лікарка додала, що після визначених процедур, за потреби, Оля може на ніч піти додому.

Мені відразу стало легше. На заповнення формальних документів у мене пішло дві хвилини. Та, коли медсестричка, звертаючись уже безпосередньо до мене , попросила назвати, окрім Олі, ще й номер телефону «контактної особи», мене знову «накрило», бо за хвилею нудоти, що підступила миттєво, зрозумів, що за зміст ховається за тими «простими цифрами», які я диктував.

Хто б міг подумати, що в кількох простих словах або цифрах може втулитися сила, що здатна спресувати в секунди спогади всього життя?

Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob