Горбенко Діна. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

     У мене було 2 хвилини, щоб усвідомити абсурдність ситуації. Як мені «пощастило» так втрапити? Усвідомлюю глибоко в душі – давненько…

     Переповідати не буду – воно того не варте, але висновок все ж зробіть! Ніколи не відкривайте душу – доброта не всім властива, довірливість – головний персонаж у кадрі тих, хто прагне гратися довірою і дружбою, почуттями, емоціями…

     У монстра було темно-русяве волосся, багато зухвальства. А ще – самовпевненості... Монстр не терпів жодної конкуренції – він тоді їхав дахом, до того ж – надовго, намагаючись облаштувати все по-своєму. Злоба, що застилала очі, не відповідала за наслідки, колючі, образливі, жорстокі. У відповідь на мої аргументи монстр наводив примітивні, щедро приправлені самолюбством, приклади з особистого життя, які без подиву і заперечення переварити, осмислити важко. Хотілось відштовхнути ту занадто худу шию, стерти все що можна і не можна! Жодних слів, емоцій – не було нічого – звідки взятись?

     Останньою краплею якого-неякого терпіння витівок монстра стали спроби наказувати, обирати за мене – чинити власну волю. Мою чи? Нав’язувати своє, себе, демонструвати хронічне невдоволення – мечеться, стріляє поглядом – плювати на інших…

     Одного разу монстр ризикнув зазіхнути на дещо, на що ніякого людського права не мав. Поневолення душі – здавалося, смішно – це сюжет психологічного екшну, але… Дитячі забавки-забаганки, ревнощі-витребеньки не мають нічого спільного з реальністю  – це вже переповнена чаша. Я майстер виправдовувати брудні, недостойні вчинки людей, намагаюся зрозуміти тих, кому по-іншому – ніяк. Але тут – повний сюр! Летять під три чорти 6 років навчання на тлумача душ: я тебе розумію, але не допоможу – маєш це зробити ти! Стільки награного акторства – смішно. За 2 хвилини усвідомила: начхати – любитиму себе. Не можна терпіти постійне невдоволення, осуд, претензії – іди пенькам у лісі розкажи! Можливо, серед трухлявих знайдеться хоч одна крихта розуміння…

     Так, дітки, світ жорстокий, але маємо нести добро, інакше навіщо тоді все це? Тож бувай, монстре із солом’яним волоссям, світ ширший за твої амбіції і яскравіший за блиск нещирості твоїх лихих очей…