Квітка Марцинишин. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

У Всесвіту, чи то пак Вищих Сил було 2 хвилини, щоб переконати його не стрибати вниз. 

Колись день починався так. Сварка на сніданок, кілька неприємних слів і похід до школи.

Життя Ярка ніколи  не було карнавалом, апогеєм розваг, проте завжди він відчував благоговіння перед світом, той завжди його захоплював… своєю гармонійністю, природою, людьми і навіть катастрофами.

Коли йдеш з цигаркою в зубах та комплексами в голові, дивишся на недобрих особин, які ґвалтують твоє рідне місто, мимоволі починаєш сумніватися в щирості Господь Бога.

Ну ось… Якось в голові все змішалось, пиятика з незрозумілими особами втратила хоч якийсь сенс, любові не дочекався ні від інших, ні від себе, задумав Ярко життя покінчити самогубством. Такі думки навідували гарячу голову юнака з 13 років, він вже й не пам’ятає чому саме, але точно тут замішана його самотність, відчуженність, і сенс, якого нема, але який треба створити.

Ранок був сонячний, а Ярко, здається, нічого вже не відчував, окрім відчаю. Пішов до 14-ти поверхівки, тоді ще не було кодів на дверях. Дивився на місто, розглядав людей, в яких хоч якась точка призначення була. 

В голові промайнула думка. – Невже я те все покину, невже нічого кращого мене не чекає в тому світі? І передумав. Навпомацки з протертих джинсів, дістав з пачки одну сигарету, прикурив, запальничку з рук він і не відпускав, хоча долоні спітніли від тривоги. Включив панк на касетнику та й пішов додому. Іноді йому просто хотілось вирвати собі серце і з’їсти його на сніданок.

Очевидячки, Всесвіт подбав, щоб не було ще одної трагічної історії, захованої в сумній статистиці. Зберегти цю прекрасну душу в тлінному тілі ще на десятки років. Хто знає який внесок зробив і зробить Ярко в життя інших?