Марк. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

У Марка було дві хвилини, щоб задонатити. Далі - відключення світла та звична темрява по всій вулиці. Півгодини перед екраном ноутбука та намагання вирішити куди закинути половину щойно отриманої зарплати.

Список скоротився до двох зборів. На обох залишалося приблизно по десять тисяч до закриття - якраз стільки він міг пожертвувати. На вкладках все вже було введено, залишалося лише відправити.

Несамовито калатало серце. Кухонний рушник, яким він витирав спітнілі руки та чоло, лежав геть мокрий. Та хлопець ніяк не міг вирішити який зі зборів він хоче закрити більше. Перший - традиційні літаючі безпілотники. Марк обожнював відео Птахів Мадяра. Це не лише зброя, а і розвідка. Їхню важливість важко переоцінити. Другий - нові, але не менш ефективні дрони Magura. Те, що завдяки старанням українських героїв скоро стане традиційним в усьому світі. Непомітні, унікальні та здатні вражати як надводні, так і повітряні цілі.

У нього проскочила думка витратити усю зарплатню та закрити обидва збори, але це було нерозсудливо. "Краще менше та стабільно, ніж більше, але ризикуючи." - цей принцип Марк засвоїв після того, як задонатив кредитні кошти. Потім кілька місяців ледве зводив кінці з кінцями.

Він глянув на годинник.

16:59.

Ще хвилина.

Усвідомлення того, що обидва збори є дуже важливими, тисло та не давало обрати. Не допомагали і слова брата, який зараз на фронті: "Дрони це життя, Марк. Не важливо, наземні вони, морські чи повітряні."

- Ніби я й сам цього не знаю. Це ніяк не допомагає обрати. - прошепотів він, дивлячись на годинник.

Тридцять секунд.

Часу немає.

Рішення теж.

Розуміючи, що далі тягнути нікуди, Марк відвернувся та навмання закрив одну з вкладок, вирішивши, що задонатить туди наступного місяця. Як казав брат, "Дрони нам потрібні завжди, і потрібні вони ще на вчора.".

Десять секунд.

"Підтвердити"

"Платіж обробляється"

П'ять секунд.

Світло зникає.

Раптом приходить СМС:

"Оплата успішна".

Марк видихнув з полегшенням.