Наталія Шевель. Без тебе
есе
День без тебе. Знову буде ранок. Не такий, як раніше. Перший, другий, третій… Лише одне – без тебе. День, що приніс новий відлік часу, такий собі без відворотний поворот, здається, в жалюгідній дійсності. День, що змінив нас назавжди. День, можливо, й звичайний, але без тебе…
Без тебе навесні потечуть швидкі струмки, стрімко зацвітуть сади. Без тебе поквапиться і літо. І ота бажана прохолода літнього вечора – теж без тебе. Потім літо змінить рання осінь. Поллє слізьми дощу, томитиме смутком набридливої мряки. А зима засипле снігом доріжки, якими ти ходив…
Знову й знову щоденна круговерть. Але без тебе, без тебе, без тебе…
І нічого не змінити.
Життя без тебе. Важке, жорстоке. Але потрібно жити. Без тебе, рідненького