Наконечна Валерія. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Вона бігла не чуючи ніг. Серце шалено гупало в скронях, ніби хотіло вистрибнути з її грудної клітки. Думки вже звично переплелись у сплутаний клубок, який вона не могла розплутати - та й чи є на це час? Паніка повністю охоплює єство, коли від неї залежить чиєсь життя.

- Чи зможу я його врятувати? А якщо не врятую?

У неї було 2 хвилини, щоб прибігти до операційної.

 Вона – хірург. Кожна людська душа для неї – важливіша за будь-які гроші чи коштовності цього світу. Її робота – вічна боротьба з невидимою смертю, яка завжди ходить поруч. Вона бореться з нею до самого кінця. Та коли сили стають безнадійними, і смерть з тихим сумлінням виносить душу з тіла -  її серце розбивається.  Можливо, це через її надзвичайну чутливість. А, може, через смертельну хворобу батька у ранньому дитинстві.

На операційному столі вже лежить хлопчик з дисекцією аорти - доволі рідкісним явищем для дитини. Це дитятко ще не встигло відчути ритм життя, його болі та радощі. Вона не може дати йому померти.

Біжучи, вона вся була заповнена бридкою, в’язкою тривогою, що не дає зосередитись на такому важливому поєдинку зі смертю. Та коли її нога ступає на підлогу операційної, тривожні думки розсіюються , залишаючи врівноважений розум, здатний  врятувати життя.

Вона вже відчуває подих смерті за спиною. Та проникла  у кожен куточок цієї кімнати, готова забрати життя хлопчика. Саме тому наша героїня зі сталевою впевненістю та мужністю бере скальпель до рук.

Маленьке тіло бідного хлопчика – справжній ринг, на якому бореться смерть і вона, яскравий промінчик життя, що невимовно б’ється. У вирішальний момент поєдинку…Смерть програшно відступає. Сьогодні – вона знову відчула себе справді живою та щасливою, а смерть - із тихим сумом - відійшла.

Хлопчик вижив. Він зможе здійснити всі свої мрії.