Ламія Віта. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
У мене було дві хвилини, щоб стати твоїм щитом. Моє серце шалено билося, коли забігла до ванної з тобою на руках.
Десь поруч пролунав вибух. Впала на підлогу, скорчилася, закриваючи тебе своїм тілом — саме в ту мить, коли зі стелі з тріском зірвалася балка й вгатила мені по плечу. Ніби потонула в шумі, не розрізняючи нічого, крім твого приглушеного крику. Маленьке тільце сіпнулося в моїх обіймах.
— Тшш, я тут, матуся з тобою…
Відчула твої сльози на щічці, коли поцілувала.
Завалилась стіна. Через пилюку дихати ставало дедалі важче, і я закашлялася. Схилилася нижче над тобою, намагаючись затулити від їдкого повітря. Руки вже оніміли, але не відпускали тебе. Кусала губи, щоб заглушити кашель і не налякати ще більше.
Ти поволі заспокоювався, прислухаючись до мого шепоту:
— Живи… живи, синочку!
Змушувала себе триматись. Усе єство розривалося між ніжністю до тебе і жорстокістю світу. Пекучий біль стих. Крихітні пальчики впивалися в мій палець, і в цю мить існував тільки ти.
— Ма-м! — твоє перше слово прозвучало чітко й упевнено. Коли сили вже були на межі, я почула найважливіше.
Не знаю, скільки минуло часу. Пам’ятаю тільки сліпуче світло ліхтариків і далекі голоси:
— Тут матір з дитиною!
Тебе витягли першим, але твоя ручка з усієї сили стискала мій палець.
— Ні, ми не роз’єднаємо їх! — рішуче гукнув рятувальник. — Зась!
Світ перед очима розплився…
Отямилася вже в палаті. Плече, стягнуте тугою пов’язкою, дало знати про себе, коли захотіла сісти. У вухах гуло. Відчинилися двері, і з’явилася медсестра разом з тобою. На твоїй щічці — пластир із зайчиком.
Коли ти простягнув ручки, я, нарешті, почула радісне:
— Ма-ма!
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
Рекомендуємо: новий конкурс «ComicVibe».
Умови участі тут: https://konkurs-maljunkiv-uljublenykh-heroyiv-komiksiv-comicvibe