«Дивлюсь на небосхил - яка ж там глибина!» (Матеріали до вивчення поезії Омара Хайяма)
Є. М. Миронов
Гіяс-ад-Дін Абу-аль-Фатх Омар ібн Ібрагім Хайям Нішапурі народився в 1048 році в місті Нішапур, одному з найвідоміших культурних осередків Ірану. Здобувши прекрасну на той час освіту, вирішив присвятити своє життя науці. Про те, шо Хайям дотримувався слова, свідчать залишені ним у спадок нащадкам наукові трактати: «Про докази завдань з алгебри й алмукабали» (бл. 1069), «Коментарі до складних постулатів книги Євкліда» (1077), «Про загальність буття» (1097) та ін. У працях сучасних дослідників на багатому фактичному матеріалі доведені історичні заслуги Хайяма як ученого: йому належать важливі відкриття в галузі астрономії, математики, фізики... Математичні дослідження Хайяма не втратили цінності й сьогодні, вони перекладені різними мовами. Відомо, шо в 1074 році вчений очолював астрономічну обсерваторію в місті Ісфахан, у 1079 році разом із однодумцями склав і ввів у дію календар. Окрім науки, Хайям захоплювався й філософією, добре знав він і медицину (був лікарем при дворі намісника Хоросану). Східні володарі наввипередки запрошували вченого до себе, обіцяючи заступництво. Бухара, Самарканд, Ісфахан, Герат... Де тільки не побував Хайям за роки свого життя! Пізнав він і радощі прихильності, і злигодні немилості. Боляче переживав він закриття обсерваторії - наслідок зміни правителя. Щоб відновити духовну рівновагу, у середині 90-х років XI ст., за свідченням біографів, Омар Хайям разом із паломниками відвідав Мекку. Один із злоязиких самовидців Ібн Ал-Кіфті писав, що після Мекки Хайям «...пригримував повіддя язика й пера зі страху, а не із благочестя».
Залишок життя вченого був затьмарений злиднями й кестатками. Він доживав свій вік у рідному Нішапурі. Самітність не лякала його: з ним завше були книги. За годину до смерті, згадує історик Бейхакі, Хайям взяв у руки «Книгу зцілення» Ібн Сіни, дочитавши до розділу «Про єдність і загальність», поклав її на стіл, встав і пішов молитися аллаху. По молитві, свідчить Бейхакі, Хайям помер.
Шукав жаданий плід.
Знайшов, та все не те.
Хто доленьку мені в кромішній тьмі знайде?
Тісна сумна буття мого в'язниця.
Де отвір той знайти, у вічність що веде?
Хайям залишив по собі величезну’ кількість наукових трактатів і досліджень, та все ж у світі його знають більш як поета, аніж як ученого. Його дивовижні чотиривірші (рубаї) й досі захоплюють читачів філософською глибиною, щирістю почуттів, лаконічністю, підкресленою простотою зображувальних засобів і водночас гнучкістю форми, яскравою ритмомелодикою. Деякі дослідники творчості Омара Хайяма висловлюють думку, що поезія була для нього звичайною забавкою, нею він бавився у вільний від наукової роботи час. Навряд, щоб так... Надто глибокодумні його рубаї, філософічні... Тому й пережили вони століття, династії, тому й не знають ні часових, ні національних кордонів. Маленька книжечка з його віршами відома читачам майже всіх країн світу, вона змушує їх замислюватися, розмірковувати, спостерігати, сперечатися, його рубаї викривають пороки, захищають від забобонів, зривають маски благочестя із святенників, лицемірів, пройдисвітів. Недурно один з його біографів Ібн Ал-Кіфті писав, що вірші Хайяма «жалять, як змії». І все ж для Хайяма-поета людина - найвища й найдосконаліша істота на землі. Він високо цінить її розум, натхнення, допомагає позбутися невпевненості, звільнитися від духовного рабства. Поет вважав, що тільки вільна людина може відкривати закони природи, розгадувати таємниці Всесвіту (як це робив Хайям- учений). Хіба це не зближує Хайяма з геніями доби Відродження? Великі гуманісти, діячі Ренесансу вважали, шо «людина - міра всіх речей», вона - «вінець Всесвіту», і боролись за повернення людині втраченої гідності. Те ж саме робив і Майстер рубаї.
Вершини дістався Творень - все не ми,
І розум на ній, і прозріння - це ми,
І Всесвіту коло, каблучці подібне.
Мов чистий гранчастий алмаз в ньому - ми.
Дослідники творчості Хайяма, захоплюючись логікою думки його, майже діалектичним мисленням. помітили в світогляді поета багато Протиріч. Учений, який у галузі математики, астрономії, фізики випередив своїх сучасників, навіть більше -випередив свій час. не міг зрозуміти закономірності розвитку суспільства. Через це в житті його спіткало багато труднощів, вони розбивали його благородні мрії. Поет, шо пережив чимало трагічних моментів, в деяких віршах висловлює занепокоєння щодо можливостей людини, скаржиться на невідворотність долі, впадає у песимізм і фаталізм.
Творчість Омара Хайяма свідчить про те, шо і в добу середньовіччя, попри свавілля владарів, попри неуцтво й релігійний фанатизм, духовний розвиток людства не припинявся.
Наукова і літературна спадщина східного мислителя є непересічною і залишається незрівнянною сторінкою світової цивілізації.
[…]
Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 2. – С. 35-36.
Твори
Критика
