Що таке неоекспресіонізм у кіно? 6 фільмів, визнаних зразками цього напряму
Поняття «неоекспресіонізм» рідко зустрінеш у текстах про кіно, проте деякі дослідники впевнено пропонують виділити для цього напрямку окрему нішу. Згідно з їхньою теорією, починаючи з кінця 1970-х і до середини 2000-х років в англомовному просторі (переважно в Голлівуді) серед хорорів, трилерів та еротичних драм стали з'являтися картини, що поступово вибудовуються в окрему лінію аналогового антинатуралізму. Відмінними рисами таких фільмів стали навмисна штучність (багатошарові декорації), «мокра» естетика (хмарні вулиці після дощу, відображення у краплях, монохром), детективна складова (з наявністю таємниці, яку необхідно розкрити), а також величезна кількість спецефектів (починаючи від вручну створених костюмів/декорацій та закінчуючи комп'ютерною графікою) і наголос на візуальній частині фільму (його сюжет часто може бути слабким і недопрацьованим, а деякі лінії зовсім демонстративно тупиковими).
Зібрали для вас 6 представників напряму, які допоможуть зрозуміти, що таке неоекспресіонізм і чи був він взагалі.
Голий ланч / Naked Lunch
Сюрреалістичний трилер Девіда Кроненберга, знятий за мотивами однойменної напівавтобіографічної книги Вільяма С. Барроуза, з перших хвилин занурює глядача в гіпнотичний транс, химерну суміш із реальності та галюцинацій, породжену хворою свідомістю головного героя. Поки вчорашній письменник на ім'я Білл промишляє знищенням тарганів за допомогою чарівного порошку, його дружина воліє вколювати цей же чудодійний засіб собі прямо в груди, щоб досягти стану ейфорії і забутися. Коли Білл нарешті ловить кохану на місці злочину, він вирішує і сам спробувати порошок на смак, адже жук-детектив в інтерзоні повідомляє, що кохана Білла не та, за кого себе видає. І взагалі, може вона не людина?
Фільм Кроненберга став украй вільною інтерпретацією скандального роману Барроуза, дозволеного до друку у США лише після двох гучних судових процесів. В основі сценарію виявився не лише однойменний твір, а й інші роботи письменника, а також деякі реальні факти з його життя. «Голий ланч» входить до неоекспресіоністських фільмів через граничну абсурдність сюжету, складні і громіздкі декорації, які переважають над натурою, а також завдяки легендарним кроненбергівським спецефектам, що перетворюють будь-який фільм на справжнє шоу.
Бітлджюс / Beetlejuice
Барбара та Адам - щасливі володарі величезного особняка на околиці. Одного разу подружжя вирушає у пересічну поїздку за продуктами до міста, але на зворотному шляху стикається з низкою безглуздя, що призводить до аварії — маленький автомобіль Адама та Барбари опиняється на дні озера. Промоклі до нитки герої поспішають повернутись додому, де виявляють щось страшне — вони більше не мають відображення. Намагаючись не піддаватися паніці, Адам і Барбара розводять камін, але й там на них чекає неймовірне відкриття — руки більше не відчувають тепла від вогню. Незабаром вони знаходять у будинку залишену кимось книгу — «Посібник для нещодавно почивших». А ще через кілька миттєвостей стає ясно, що наші герої не змогли пережити аварію і тепер вони не більше ніж безтілесна примарна маса. Адам і Барбара мають не тільки з'ясувати, як навчитися існувати в нових умовах, але й зрозуміти, як бути з мешканцями, які ось-ось куплять їхній особняк!
«Бітлджюс» до країв наповнений спецефектами та забористим чорним гумором, який здатний розсмішити глядача будь-якого віку. Містична складова виправдовує кількість додаткових декорацій, а взаємодія головних героїв з ошуканцем Бітлджюсом взагалі перетворює повнометражний фільм на набір яскравих уявлень. Рамки обмеженого бюджету (один мільйон доларів) змусили Бертона використати всю можливу фантазію для створення декорацій та гриму героїв, що, втім, зіграло на руку фільму — ніде більше Майкл Кітон, Вайнона Райдер, Джина Девіс та Алек Болдвін не використовують таку кількість міміки та гротескних рухів, дозволяючи назвати картину ідеальним представником неоекспресіонізму.
У компанії вовків / The Company of Wolves
Нехай казковий трилер не обманює вас поверхневим відсиланням до історії про Червону шапочку - він далеко не такий безневинний, як може здатися на перший погляд. Фільм «У компанії вовків» ірландського режисера Ніла Джордана має в основі однойменну розповідь про вовків-перевертнів письменниці Анджели Картер, а також деякі моменти з радіопостановки «Компанія вовків», створеної раніше. Історії, які постійно виникають за принципом «сюжет в сюжеті» або «сон уві сні», накладаються одна на одну, стрімко збільшуючи можливість для інтерпретацій. Незабаром, немов дотримуючись основних принципів неоекспресіонізму, «У компанії вовків» перетворюється на невимовне видовище, а межа між реальністю, страхами та вигадкою повністю зникає.
Це не дитяча казка, не фільм жахів і не фантастична казка — і в цьому головна перевага картини. У кожній новій сцені Джордан перевертає саме уявлення про фільм, немовби стверджуючи, що глядачеві ніколи не вдасться розгадати його задум. Будьте обережні! Після перегляду ви вже ніколи не зможете розбачити процес перетворення людини на вовка, який, скажімо прямо, далекий від сучасних інтерпретацій, які зазвичай приховують найбільш неприємні моменти за рамкою кадру.
Той, що біжить по лезу / Blade Runner
У 1982 році режисер Рідлі Скотт припускав, що до 2019 року весь світ житиме пліч-о-пліч з реплікантами — невідмінними від людини роботами, які створені, щоб виконувати функції слуг. Головний герой «Того, хто біжить по лезу», працює мисливцем за тими реплікантами, які перевищили свої повноваження і стали мріяти про ступінь свободи, доступної лише людині. Єдина можливість впізнати андроїда - провести тест на емпатію, поставивши кілька запитань. Чим більше наш герой спілкується з реплікантами, тим складніше йому стає переконати себе в тому, що роботи не здатні на справжні почуття та емоції.
У рік виходу «Той, що біжить по лезу» з тріском провалився в прокаті і був засуджений за примітивний сценарій. Культовим він стане лише через багато років, після численних спроб перемонтувати оригінальний твір у щось, що відповідає запитам глядача. Остаточний варіант був готовий лише до 2007 року і, що дивно, його прем'єра навіть пройшла на Венеціанському кінофестивалі. Втім, історія «блейд-раннера» так і залишилася захованою під футуристичними пейзажами, неоновими вивісками та красивими героями. «Той, що біжить по лезу» ніби створений за методичкою неоекспресіонізму: декорації тут ніби запозичені одразу з кількох напрямків (американський нуар зустрічається з гонконзьким футуризмом, забираючи трохи світлотеней у німецького експресіонізму), дощ і туман ніколи не залишають місто, а костюми і грим героїв здатні заплутати кожного. Хто тут людина, а хто робот?
Голод / The Hunger
Джон Блейлок – вампір. Він був звернений до своєї коханої Міріам ще в далекому XVII столітті. Саме тоді вони й пообіцяли один одному, що будуть разом не менше, ніж вічність. Але через кілька сотень років Джон раптово виявив, що почав швидко старіти. Він втратив здатність спати, його руки та обличчя вкрилися зморшками, а тіло постаріло. Блейлоки вирушають за допомогою до спеціалістки з геронтології Саррі Робертс (Сюзен Серендон), але вона не вірить Джону і відмовляється від допомоги. І поки старий вампір втрачає останні сили, його дружина звертає пильну увагу на Сару, яка з незрозумілих причин починає відчувати, що її тягне до сім'ї Блейлок. Або тільки до Міріам?
Фільм Тоні Скотта, знятий за однойменним романом Вітлі Стрібера, був номінований на премію «Сатурн», але отримав лише велику кількість сумнівів з боку критиків і глядачів. Після виходу в прокат «Голод» підтвердив своє звання «дивного фільму», більш підпорядкованого численним образотворчим рішенням та музичній складовій, ніж сюжету.
Злочин на ґрунті пристрасті / Crimes of Passion
Еротичний трилер режисера Кена Рассела знято за сценарієм Баррі Сендлера. Головна героїня – Блакитна Китаянка – веде подвійне життя. Вдень вона процвітаюча співробітниця модної фабрики з виробництва одягу, а ввечері — елітна любителька жорсткого сексу, яка заробляє на власній розкутості. Сюжет фільму крутиться навколо таємничого зв'язку Китаянки із приватним детективом Грейді. Зустрівшись одного разу, вони так і не змогли розлучитися — пристрасть і бажання, що прокинулися в обох тілах, штовхають героїв на вчинки, які можуть коштувати їм життя. Головні ролі виконали Кетлін Тернер, зірка «Психо» Ентоні Перкінс та Джон Лофлін.
«Злочин на ґрунті пристрасті» теж вписують у низку неоекспресіоністських фільмів, незважаючи на те, що трилер позбавлений найбільш звичних характеристик цього напрямку: декорацій, що вказують на фантастичну реальність, та величезної кількості спецефектів. Тут Кен Рассел наголошує на еротичній складовій картини, що змушує глядача жадібно вдивлятися в екран, забуваючи як про сюжет, так і про окремі його лінії.
