Довге прощання: 6 фільмів, які зафіксували кінець епохи
Мабуть, кіно краще за інші види мистецтва дозволяє глядачам переміститися в часі. Найчастіше історичні картини з особливою ніжністю ілюструють захід сонця десятиліть, а герої виявляються свідками великих змін. Такі стрічки дивляться у минуле з гіркотою, легким сумом і ностальгією. Згадуємо фільми, де змальовується кінець певної епохи.
Одного разу в Голлівуді / Once Upon a Time in Hollywood
Усім відомо, що Квентін Тарантіно - один з головних синефілів сучасності, а його останній на даний момент проєкт є зізнанням у коханні до кіно. Дія «Одного разу в Голлівуді» розгортається наприкінці 1960-х — часу свободи та змін. Золотому Голлівуду прийшов кінець, кодекс Гейса скасовано, кінозірці Ріку Далтону та його дублеру Кліффу Буту ніби немає місця в новому розділі історії. Режисер досліджує перехідну епоху з особливою любов'ю, даючи можливість казці тривати трохи довше: Шерон Тейт отримує порятунок, і час у «фабриці мрій» наче завмирає.
Ночі в стилі бугі / Boogie Nights
Пол Томас Андерсон відправляє глядачів у подорож кіноіндустрією 1970-х. Але у центрі історії не звичні представники Голлівуду, а режисери порнофільмів. Розповідь починається у 1977 році - часі, коли наринула хвиля тематичних картин для дорослих. Андерсон майстерно ділить фільм на дві частини: у першій персонажі досягають успіху і насолоджуються зоряною годиною, у другій настають 1980-і й індустрія зазнає змін. Постановник скрупульозно реконструює історичний період, який можна описати трьома словами: секс, наркотики та рок-н-рол. «Ночі в стилі бугі» приваблює глядачів у черговий переломний момент ХХ століття, коли відбувався перехід від кінотеатрального показу порнокартин до домашнього відео, а технологічні нововведення стрімко змінювали світ.
Вавилон / Babylon
«Вавилон» — чи не найяскравіший портрет 1920-х. Дам'єн Шазель не намагається створити комфортне кіно, змушуючи глядачів пройти через і дикі вечірки, і відверто неприємні моменти. Але в цьому й велич фільму. Перед нами масштабне полотно, де 1920-ті зображено без зайвої романтизації. Режисер показує на екрані останні дні німого кіно, акцентуючи увагу на тому, як усе змінилося з появою звуку 1927 року. Герої намагаються пристосуватися до нових умов і затриматися ще ненадовго в улюбленій індустрії, але, на жаль, адаптація виявляється не всім під силу. Залишається тільки ностальгувати за десятиліттям, що минає, і заворожено спостерігати, як кіно не завмирає на місці, а стрімко рухається в майбутнє.
Співаючи під дощем / Singin' in the Rai
Культовий мюзикл торкається тієї ж теми, що й «Вавилон», але за інтонацією відрізняється від дітища Шазела. «Співаючи під дощем» складається з безтурботного зображення Голлівуду, доброго гумору та різноманітних музичних номерів, що добре запам'ятовуються. За сюжетом, зірка німого кіно переживає, що поява звуку зруйнує його кар'єру. Це оптимістичне прощання з епохою мовчання, на зміну якій приходить щось інше. Якщо ви потребуєте ностальгійної подорожі по старому Голлівуду й одночасно в життєствердному кіно, то музична скринька Стенлі Донена і Джина Келлі - найоптимальніший варіант на вечір.
Ґудбай, Леніне! / Good Bye Lenin!
У фільмі «Ґудбай, Леніне!» йдеться не про прощання з Володимиром Іллічем, а про те, як залишити у минулому комунізм. Дія розгортається у колись Східній Німеччині, надворі 1989-1990 роки. У центрі історії одна родина, чия мати, затята соціалістка, була в комі під час падіння Берлінської стіни. Син боїться засмутити матір і намагається всіма способами приховати, що капіталізм зрештою переміг. Квартирка сімейства перетворюється на останній острівець не існуючої більше держави. Драмеді Вольфганга Беккера відтворює країну, що канула в Лету, в найдрібніших деталях і демонструє складний період перетворень, з якими зіткнулися багато родин.
Кролик Джоджо / Jojo Rabbit
Німеччина наприкінці Другої світової війни. Хлопчик Джоджо (Роман Гріффін Девіс), який обожнює Гітлера, дізнається, що його мати (Скарлетт Йоганссон) ховає в будинку єврейку (Томасін МакКензі). Саме після знайомства з дівчиною Ельзою Джоджо починає бачити зло у нацистській партії. Слоган фільму звучить як сатира проти ненависті, і це повністю відповідає сюжету. Фюрер у зображенні Тайка Вайтіті – абсурдна карикатура на жорстокість. Висміюючи гостру тему, режисер зображує на екрані останні дні правління Третього рейху: паростки сумнівів зароджуються всередині відданих ідеології патріотів, а вулиці ось-ось стануть безпечними, щоб кожен міг вийти з дому та пуститись у танок.
