Твори Миколи Лисенка у виконавській та педагогічній діяльності Марії Крушельницької

Олена Гав’юк-Шеремет (Львів)

У статті розглядається місце і роль фортепіанної творчості Миколи Лисенка, функціонування його музики у сучасному культурному просторі України. Зокрема, підхід Марії Крушельницької до інтерпре- тації творів композитора, особливості її виконавського прочитання. Висвітлюються її погляди на творчість Миколи Лисенка.

Ключові слова: українська фортепіанна музика, Микола Лисенко, фортепіанне виконавство, педагогіка, Марія Крушельницька, інтерпретація.

Вивчення української музичної культури є одним з пріоритетних напрямків сучасного музикознавства. Микола Лисенко – одна з найвидатніших постатей в історії української музики, з ним пов’яз- аний класичний період її розвитку. Дослідження в різних ракурсах його творчої спадщини займає вагоме місце у діяльності сучасних музикознавців. Проте, фортепіанна музика композитора вивчена ще не достатньо. З цього питання немає жодної капітальної узагальню- ючої праці. Зокрема, такої де б висвітлювалися питання інтерпре- тації. Марія Крушельницька є однією з найвизначніших постатей української піаністики. В її діяльності ключове місце займає україн- ська музика, тому дуже цікаво дослідити місце музики Миколи Лисенка в її виконавській та педагогічній діяльності. Кожен період вносить свої корективи у прочитання нотних текстів, що вже стали класичними. Так само, музика Миколи Лисенка здобуває все нові інтерпретації і активно функціонує у сучасному культурному прос- торі України. Кожне виконавське прочитання фортепіанних творів Миколи Лисенка є неповторним і надзвичайно цікавим. Цим під- тверджується актуальність обраної теми.

Мета цієї публікації полягає у виявленні особливостей виконав- ських засад та підходу Марії Крушельницької, визначної української піаністки до фортепіанної музики Миколи Лисенка.

Українська фортепіанна музика зайняла центральне місце у твор- чій та педагогічній діяльності видатної піаністки, народної артистки України, професора Львівської національної музичної академії ім.М. Лисенка Марії Крушельницької, ювілей якої святкує музична громадськість нашого міста та всієї України. Починаючи вже від перших концертних виступів вона активно включає твори україн- ських композиторів до своїх програм. За словами піаністки¹, це зумовлено тим, що вона з дитинства була в такій атмосфері, де завжди гралося щось українське, у тому руслі вона перебувала з самого початку своєї виконавської діяльності. Починаючи зі школи, де її викладачка Олександра П’ясецька-Процишин завжди давала учениці твори українських композиторів, і продовжуючи в Москов- ській консерваторії, де навчалася у професора Генріха Нейгауза. Він завжди пропонував їй пограти щось з доробку вітчизняних компо- зиторів. Спочатку це були поодинокі твори, поряд із зарубіжною класикою, а згодом вона почала готувати монографічні програми. Марія Тарасівна включала їх до свого навчального репертуару та неодноразово виносила на концертну естраду. Це прагнення пропа- гувати національну музичну спадщину стало провідною рисою її діяльності. Українську музику піаністка виконувала завжди з вели- чезною радістю та любов’ю. У її репертуарі численні твори таких композиторів як Лев Ревуцький, Віктор Косенко, Нестор Нижанків- ський, Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Анатолій Кос-Ана- тольський, зокрема і твори Миколи Лисенка, музика якого займає особливе місце у її творчій діяльності.

Цей інтерес до української музики став магістральним напрямом її діяльності в Україні. Вона багато концертує, включаючи до своїх програм твори вітчизняних авторів.

У 1962 Марія Тарасівна взяла участь у першому Республікан- ському конкурсі піаністів-виконавців імені Миколи Лисенка та стала володаркою другої премії. Тоді вона виконувала Другу рапсодію на українські народні теми «Думка-Шумка» та програмну п’єсу лірич- ного змісту «Журба»². Цю мініатюру Марія Тарасівна сприймає як фантастичну музику, неймовірно глибоку. За її словами, цей твір треба дуже добре відчувати, щоб донести до слухачів весь сенс змісту музики. Її виконання п’єси вирізняється з першого ж звуку глибоким

¹ Тут і надалі інформація отримана під час спілкування автора статті з піа- ністкою. Стилістику мовлення збережена.

² Запис цього виконання зберігається в меморіальному будинку-музеї імені М. В. Лисенка в м. Києві.

проникненням в музику композитора, драматизмом, душевністю та надзвичайною виразовістю. Особливостями її гри є тонке нюансування, володіння звуковою майстерністю, благородний звук та посилена увага до мелодії. Щодо розгорнутої рапсодії «Думка- Шумка», то піаністка надзвичайно майстерно виконує цей твір. Її гра передає колорит національного духу, засоби, якими вона керується цілком підходять до даної композиції. «…вона переконливо відтво- рює інтонаційний прообраз кобзарської гри…» [4, с. 505]. Піаністичні прийоми асоціюються саме з думою, з ударним звуковидобуванням кобзаря, «її манера дуже експресивна, а звучання дещо твердувате – зорієнтоване на речитацію народного співця й ударний тон його кобзи» [4, с. 505]. У цьому виконанні можна відчути індивідуальні риси її натури.

У її репертуарі також такі твори композитора, як Пісня без слів, Гавот, Колискова, Пісня кохання, Рондо, Баркарола «Пливе човен води повен», «Мрія на солодкім меду» та багато ін.

Грі Марії Крушельницької властиві риси, на які рецензенти звертали увагу на концертах, де звучали зокрема твори М. Лисенка. Це відсутність афектації, особлива теплота звука, увага до мелодії, м’якість туше, задушевність та щирість музичного висловлювання.

Характеризуючи індивідуальний стиль цієї піаністки, Наталія Кашкадамова пише: «Cимфонічність, масштабність і драматизм – визначальні риси творчого стилю Марії Крушельницької, який в цілому, і за репертуарними уподобаннями, і за виразовими засобами належить до пізньоромантичної сфери… Крушельницька – артистка емоційного типу. Індивідуальні властивості її виконання відчутні, передовсім, в мелодійній вимові: активна і щира, небайдужа інто- нація. Її звукова палітра багата і різноманітна» [5, с. 191–193].

Навесні 1963 року у Львові було створено «Клуб творчої мо- лоді». Членами його стали молоді митці різних професій, серед яких була і Марія Крушельницька, яку згодом обрали співголовою музич- ної секції. Марії Тарасівні неодноразово доводилось виступати в концертних заходах Клубу, до яких вона ставилася надзвичайно серйозно. У вересні того ж року у клубі відбувся вечір, присвячений Лесі Українці. Марія Тарасівна на сцені Будинку актора виконала «Елегію» М. Лисенка. За словами Олександра Зелінського, цей твір звучав досконало [3, с. 108].

У 1992 році Марія Тарасівна виконала монографічний концерт у великому залі Львівської національної музичної академії присвячений Миколі Лисенку. Концерт прозвучав в одному відділі, в якому піаністка виконала такі твори: Колискова, Пісня без слів e-moll, Гавот, Рондо B-dur, Друга рапсодія «Думка-Шумка», Баркарола, «Пливе човен води повен» та ін.

З виконуваних Марією Тарасівною творів Лисенка улюбленими є Пісня без слів e-moll та Мрія «На солодкім меду». Про звучання цього твору в одному з останніх виступів піаністки досі зберігаються спогади слухачів. Виконання, яке визначалось особливою щирістю, сповідальністю, глибоким ліризмом і до сьогодні зберігається у пам’яті тих, кому пощастило бути на виступі видатної піаністки.

Краще уявлення про виконання творів Миколи Лисенка Марією Тарасівною допомагають спогади очевидців, які бували на концерт- них виступах піаністки. Серед них, спогади українського мистецтво- знавця Володимира Овсійчука, якому пощастило потрапити на один з концертів у консерваторії, де, ще будучи випускницею, молода піаністка виконувала твори Миколи Лисенка, «…здалось так мені відомі з сірих виконань і такими сірими залишились у пам’яті, і тепер я готовився так провести концерт» [10, с. 145]. Проте, Марія Тарасівна перевершила всі побоювання молодого митця, з самого виходу на сцену, постать піаністки зачарувала не тільки його, але й весь зал слухачів. «Вся в собі зосереджена, рішуче підійшла до фортепіано, ледве встигла усміхнутись, глянувши в зал, – сіла перед чорним чудовиськом, здавалось, насторожений інструмент притих… і покорився її волі… і каскад звуків заповнив простір залу, по суті лавина глибоких, пристрасних почуттів, то хвилююче погрозливих і благальних, то ніжно задушевних, що входили без вагання й пере- повняли душу» [10, с. 145–146]. Найбільш запам’яталось Володи- миру Овсійчуку виконання «Баркароли» Лисенка. Це була баркарола

«Пливе човен води повен». За його словами, у ній звучала Україна своєю пісенністю, чарівною мелодикою, манила простір степів, обгортаючи атмосферою рідної країни. «Я подумав, чи цей твір вдалось би так відтворити іноземному виконавцеві, не знаючи України, її історії та культури, та навіть геніальному Ріхтеру або будь-кому з великих, що концертували в нашому місті? Досить сумнівно» [10, с. 146]. За словами Овсійчука, це було щось глибоке, величне і робило тебе співучасником того мелодійного дійства, торкаючись патріотичних почуттів. Це виконання надовго залиши- лось у пам’яті Овсійчука та допомогло зрозуміти сенс творчості композитора. На його думку, мужній і владний характер Марії Крушельницької накладав свій вольовий відбиток на музику Лисенка. Марія Тарасівна відкрила всю красу музики, та допомогла по новому зрозуміти твори Лисенка [10, с. 147].

Колишній студент Марії Тарасівни – нині професор фортепіан- ного факультету ЛНМА ім. М. Лисенка, проректор з навчальної роботи Мирон Кушнір писав, що у виконавській сфері піаністки поєднуються драматизм, героїка, романтична вибуховість та благо- родна стриманість і виваженість, що сполучуються із сердечністю ліричних висловлювань. Ця риса особливо вражає при виконанні творів українських композиторів, зокрема Миколи Лисенка. «Напро- чуд легко й природно передає піаністка колорит української мело- дики, її пульс і «дихання»» [6, с. 130–131]. Прикладом цього Мирон Кушнір ставить рапсодію «Думку-шумку» Лисенка. Він зазначає, що піаністка вільно почувається при інтерпретації творів як великої, так і малої форм.

Свої принципи щодо виконання українського репертуару Марія Тарасівна сформулювала в такий спосіб: «Беручись за твори Миколи Лисенка, так як за твори інших українських композиторів треба відчувати ту українськість, бо інакше виконання «не піде». Ми маємо приклад, запис німецьким піаністом твори В. Барвінського, але щиро кажучи це не те. Можливо ми теж не вміємо грати твори В. А. Моцарта так, як їх виконував П. Бадура-Скода. Я вважаю, що кожна музика має дуже виразні свої національні риси, і якісь націо- нальні риси є більш загальнолюдські, як наприклад, для нас стала класика (Й. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. В. Бетовен), яка є звична для нас, а от українська музика викликає особливі проблеми. Вона є дуже поетична, що не завжди всім зрозуміло, і вона є «говоряча». Українську музику просто грати не можна, вона тоді втрачає абсо- лютно повний сенс». Отже, як і в будь-якому творі мистецтва вико- навцю важливо осягнути сутність національного стилю, який тісно пов’язаний з ментальністю народу.

Завдяки Марії Крушельницькій по особливому стала сприйма- тися і виконуватись українська фортепіанна музика. Своїми чис- ленними виступами та звукозаписами вона пробудила інтерес публіки та виконавців до чудових творів Миколи Лисенка та багатьох інших українських композиторів.

Педагогічна діяльність Марії Тарасівни почалась з 1960 р. у Львівській консерваторії. З перших кроків на ниві викладання форте- піано вона приділяла особливу увагу творам національної музичної спадщини. Ця ідея служіння рідній культурі супроводжує її про- тягом всього життя, реалізуючись не лише у виконавстві, але й у педагогіці. Варто зазначити, що Марія Крушельницька була ініціа- тором створення нової програми для фортепіанного факультету Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, до якої було введено в репертуар І курсу блок творів українських компо- зиторів, серед яких обов’язковим став один з творів М. Лисенка.

Глибокого проникнення в особливості національної музичної спадщини, зокрема в композиції Лисенка вона вимагає і від своїх студентів. До їхнього репертуару Марія Тарасівна найчастіше вклю- чає мініатюри композитора, такі як «Пісня без слів», «Пливе човен»,

«Пісня кохання» та ін. Щодо творів великої форми, то не всі її студенти мали можливість їх виконувати. Наприклад, Другу Рапсо- дію вона ще ніколи не давала своїм студентам, бо боїться занадто нав’язати власну думку, «…бо ті твори, що я граю, я інакше не можу сприйняти, я хочу нав’язати студенту свою інтерпретацію, але в цьому є певна небезпека. На деяких творах я все-таки переконую студента на своє розуміння, а рапсодія – це такий твір, який потрібно дуже добре чути, – тоді можна його вчити». Цікавий випадок був, коли ще юний піаніст Олександр Козаренко одного разу прийшов з рапсодією на консультацію до Марії Тарасівни. Він готував цей твір на конкурс ім. М. Лисенка у 1984 р. і проходив його зі своїм професором Всеволодом Воробйовим у Києві. «Він мені показав, як можна в Шумці три рази по різному зіграти початкову інтонацію і мордент, мені це так сподобалося, що я дотепер граю три рази по іншому. А Марія Тарасівна не приймала цього, вона не могла змири- тися з тим, що я весь час граю по різному». Тут виразно можна побачити принципи, непохитні та індивідуальні погляди Марії Крушельницької на фортепіанну творчість Миколи Лисенка.

Взагалі, Марія Тарасівна прийшла до парадоксального висновку, що навчити не можна, студент повинен сам відчувати. Потрібно лише закласти основні засади, певну базу, положення, які є обов’язковими, а індивідуальність сама повинна знайти що сказати і як донести.

Отже, Марія Тарасівна подає музику Лисенка крізь призму романтичного світобачення. В її трактуванні твори композитора, особливо мініатюри, набувають особливої щирості, сердечності, теплоти, зумовленої впливами національної ментальності, як кордо- центризм. Навіть віртуозні композиції позбавлені поверхового блиску та пафосу, всі прочитання Лисенкових текстів цією піаністкою виріз- няються глибокою змістовністю, шляхетністю емоцій. Очевидно, цього вона вимагає і від своїх студентів, які гідно продовжують і розвивають традиції та принципи її виконання, керуючись настано- вами свого професора.

Література

1. Архімович Л. Б. М. Лисенко. Життя і творчість, – Вид. 3 доп. і пере- роб. Л. Архімович, М. Гордійчук. – К.: Муз. Україна, – 252 с.
2. Блажкевич Г. Й. Правда і міфи про львівських піаністів – осново- положників фортепіанної школи / Галина Блажкевич, Тереса Старух. – Львів: Сполом, – 226 с.
3. Зелінський О. Карпатська мандрівка / О. Зелінський // Credo. Про життя і творчість Марії Крушельницької. До 75-річчя з дня наро- дження / Ред. упор. І. Чупашко. – Львів: ЛНМА ім. М. Лисенка, – С. 101–108.
4. Кашкадамова Н. Б. Історія фортеп’янного мистецтва ХІХ сторіччя / Н. Кашкадамова. – Тернопіль: АСТОН, – 608 с.
5. Кашкадамова Н. Б. Фортеп’янне мистецтво у Львові. Статті. Рецензії. Матеріали / Н. Кашкадамова. – Тернопіль: АСТОН, 2001. – 400 с.
6. Кушнір М. Дочка «розстріляного відродження» / М. Кушнір // Credo. Про життя і творчість Марії Крушельницької. До 75-річчя з дня наро- дження / Ред. упор. І. Чупашко. – Львів: ЛНМА ім. М. Лисенка, – С. 128–132.
7. Лабанців-Попко З. Сто піаністів Галичини / Зіновія Лабанців-Попко. – Львів: НТШ, – 223 с.
8. Лисенко М. В. Листи / упоряд. О. Лисенко. – К.: Мистецтво, 1964. – 533 с.
9. Митці України / За ред. Кудрицького. – К.: Українська Енциклопедія, – 846 с.
10. Овсійчук В. «Баркарола» Миколи Лисенка / В. Овсійчук // Credo. Про життя і творчість Марії Крушельницької. До 75-річчя з дня народження / Ред. упор. І. Чупашко. – Львів: ЛНМА ім. М. Лисенка, – С. 145–147.

Музикознавчі студії. Львів, 2015. С. 34-47. Наук. збірки ЛНМА, Вип. 35