Рецензії різних років

Концерт молодої піаністки

В концерті симфонічного оркестру Львівської обласної філармонії виступила як солістка студентка першого курсу Московської консерваторії Марія Шушкевич. Молода піаністка, комсомолка М.Шушкевич успішно закінчила музичну школу-десятирічку при Львівській державній консерваторії ім.М.Лисенка по класу викладача О.Пясецької. В минулому році вона стала студенткою Московської консерваторії.

Львівська філармонія запросила Марію Шушкевич виступити перед громадськістю нашого міста з фортеп’янним концертом Шумана. Молода піаністка, яка вже тепер має неабияку техніку, виконала в супроводі симфонічного оркестру один з найскладніших творів німецького композитора. Глибока музикальність, почуття мистецької міри, висока техніка – характерні ознаки гри М.Шушкевич. Присутні тепло зустріли її виступ.

Радіючи першому успіхові молодої піаністки, ми, львів'яни, сподіваємось, що вона, маючи змогу вчитись у столиці великого Радянського Союзу, не знизить вимогливості до себе. Перші успіхи вимагають від неї ще більш наполегливої праці над собою.

Микола Колесса

заслужений діяч мистецтв УРСР

Ленінська молодь. – Львів. – 11.ІІ.1953

Успіх молодої піаністки

Цими днями з фортеп’янним концертом у супроводі симфонічного оркестру Львівської філармонії під керуванням проф. Л.Гінзбурга виступила молода піаністка Марія Шушкевич, яка лише в минулому році закінчила Львівську музичну десятирічку і тепер вчиться у Московській державній консерваторії.

Концерт М.Шушкевич в якому вона виконувала складний твір Шумана, пройшов з великим успіхом. Треба відзначити її високу техніку, ліричність, м'який та еластичний удар у форте і піано, добру пам'ять та орієнтацію в складних музичних творах.

Молодій піаністці слід побажати і надалі вдосконалювати свою майстерність.

С.Людкевич, композитор

Вільна Україна. – Львів. – 13.ІІ.1953          

Рецензія С.Людкевича була змінена до невпізнаності газетним редактором. Обурений таким ставленням композитор передав оригінал свого тексту Олександрі Олексіївні Процишин, а вона, у свою чергу, надіслала його Марії Крушельницькій до Москви. Далі подано авторський варіант цієї рецензії.

З концертного залу

На останньому симфонічному концерті Львівської філармонії (тобто на другому під управою проф. Гінзбурга) виступила як піаністка, з фортеп’янним концертом у супроводі оркестру, відома львівським музичним педагогам Марія Тарасівна Шушкевич, яка щойно в минулому році покінчила з відзначенням десятирічку у Львові (кл. викл. Н.Пясецької) і зразу ж в цьому році була прийнята у Московську Ордена Леніна Консерваторію.

Молода піаністка збудила у всіх музикальних слухачів загальний інтерес і вповні заслужене признання. Вона виявила у прекрасному, високо змістовному і поетичному Шуманівському концерті усі технічні і музичні дані, потрібні для передачі цеї музики. Зокрема, слід відзначити її повний, а м'який і елястичний удар у форте і піано, зручну динаміку, до того добру, легку пам'ять, орієнтацію і повну свободу у всякій, хоч би і як складній фактурі.

Слід пожелати і можна мати певну надію, що молода піонерка нашого рідного музичного мистецтва у корисних умовах дальшого розвою в Москві стане в рядах кращих піаністів нашої батьківщини і принесе добру славу також своїм львівським педагогам, які радіють її успіхам.

С.Людкевич

З листа О.Пясецької-Процишин до М.Крушельницької

15.II.1953.

Конкурс на краще виконання творів радянських композиторів

На фортеп’янному факультеті закінчився перший тур конкурсу студентів та аспірантів на краще виконання творів радянських композиторів. У конкурсі взяли участь більше 50 виконавців. Кращі виконавці візьмуть участь в концертах другого туру конкурсу. Це – студенти Д.Башкіров, Л.Власенко, Т.Жигулева, П.Месснер, Ю.Определеннов, М.Шушкевич, аспіранти І.Кац та В.Носов, а також три ансамблі в складі: А.Бахчієв – Т.Прийменко; Л.Корабельникова – Є.Мелешкін; Л.Рощина – Р.Соболевський.

3, 6, 7 квітня у Великому залі консерваторії відбудуться концерти другого туру конкурсу.

Советский музыкант.- Москва.- 27.ІІІ.1953

Два концерти

Цікавою подією у культурному житті Львова став приїзд дириґента румунського філармонічного оркестру Едґара Козма. Дириґент дав два концерти у залі Львівської філармонії. Під його керівництвом симфонічний оркестр філармонії виконав твори Ліста, Ваґнера, Брамса, Сен-Санса. Разом із гостем з Румунської республіки виступали солісти – скрипалька Віра Крамарова і піаністка Марія Шушкевич.

Студентка Львівської консерваторії Віра Крамарова добре заграла концерт для скрипки з оркестром.

Тепло зустріли львів’яни виступ Марії Шушкевич. Випускниця Львівської музичної школи-десятирічки, вона успішно закінчила Московську консерваторію і тепер навчається там в аспірантурі. В супроводі оркестру під керівництвом Козми піаністка виконала другий Концерт для фортеп’яно з оркестром німецького композитора Брамса. Трудно сказати, яка з чотирьох частин концерту прозвучала у Шушкевич краще. Однаково добре були нею заграні мужні та емоційні перша і друга частини, що виявили у піаністки могутній, глибокий звук й відмінну техніку, співуча третя та задумлива, лірична четверта час­тини концерту.

Обидва концерти відбулися з великим успіхом.

Львовская правда.- Львів.- 5.ХІІ.1957.

Концерт вдався

16 жовтня у Малому залі відбувся  концерт – кандидатський мінімум аспірантки М.Крушельницької (керівник проф. Г.Г.Нейгауз). В програмі – Дитячі сцени і Велика соната fis moll Шумана, Ноктюрн c moll, Скерцо cis moll, Полонез fis moll та три мазурки Шопена.

М.Крушельницька часто виступала на сцені. Вона має дуже добрі артистичні якості, свободу гри, невимушеність. Ще минулої осені на концерті у Малому залі вона показала себе піаністкою  з добрим почуттям стилю, з різноманітною звуковою палітрою.

Дуже цілісним, добре продуманим було виконання такого складного твору, як Велика соната Шумана. Кожна частина жила своїм характером – схвильована, а водночас велична 1-ша частина, кантиленна 2-га частина “Aria”, скерцозна 3-тя, бурхливий урочистий фінал.

В другому відділі виконувалися твори Шопена. З великим настроєм, дуже щиро були виконані мазурки. Цілісно, з великим піднесенням прозвучав fis-moll’ний  Полонез. В c-moll’ному Ноктюрні добре була дана лінія розвитку від  співної експозиції через драматичний середній епізод до бурхливої репризи. Контрастно і технічно зладнано прозвучало Скерцо cis-moll. М.Крушельницька також вдало виконала Колискову Шопена.

Д.Лазарева.

Советский музыкант.-Москва.- 16.ХІ.1959.

Грають аспіранти

22 вересня у Малому залі відбувся концерт аспірантки М.Крушельницької (керівник – професор Г.Ґ.Нейгауз), яка виконала 2 інтермеццо ор.119 і рапсодію Брамса, “Крейслеріану” Шумана і в другому відділі – Романс та Гумореску Реґера, 3 етюди в стилі старовинних танців Косенка і 3-тю сонату Скрябіна. Виразно, з глибоким вникненням були заграні Інтермеццо і Рапсодія Брамса. Ці п’єси були виконані зі справжньою щирістю та простотою.

Крушельницькій  притаманна велика музикальність, гарний звук (тонке піаніссімо та м’яке форте) і гнучке фразування. Сфера образів брамсівсько-шуманівської лірики, видно, дуже близька піаністці і тому особливо їй вдається. Її грі властива зосередженість, вдумливість, і це особливо дало себе знати у “Крейслеріані”, в її м’яких завуальованих звучаннях. Крушельницька успішно дала собі раду з трудним завданням виконання “Крейслеріани” і донесла до слухача всю глибину думки й почуття цього незвичайного твору. Іноді хотілося більшої контрастності у розкритті багатого світу образів шуманівської музики – більшої таємничості в звучаннях, в одних випадках, та більшої схвильованості, в інших. Часом мелодія звучала не досить ясно і ніби потопала у фактурі.

Другий відділ справив загалом яскравіше враження. Дуже сподобалися Романс та Гумореска Реґера, які було заграно з тонким відчуттям стилю. Найбільш вдалою в концерті була 3-я Соната Скрябіна. У виконанні цієї сонати завершеність цілості поєднувалася з тонким продуманням деталей. Ясність у донесенні задуму, гнучкість ритму й фразування – все це дуже вдалося піаністці. Соната прозвучала дуже яскраво – була заграна з великим настроєм і впевненістю.

Виконання 3-ї сонати Скрябіна було прегарним завершенням цілого концерту.

Мені здається, що в підборі програми цього концерту є деяка одноплановість. Хочеться побажати талановитій піаністці розсунути рамки виконавської майстерності в бік характерності та гостроти у відтворенні музичних образів.

Г.Мієсерова.

 Советский музыкант.- Москва.- 19.Х.1960.

Концерт молодої піаністки

У великому залі консерваторії старший викладач Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка Марія Тарасівна Шушкевич-Крушельницька виступила з самостійним концертом. У програму увійшли твори різних авторів: дві великі сонати Шумана і Скрябіна, три інтермеццо Брамса та етюди Косенка у формі старовинних танців.

Всім піаністам, обізнаним з фортеп’янною літературою, зрозуміло, що тільки першокласний музикант-виконавець може зважитись на виконання такої складної програми, яка вимагає глибокого, зрілого розуміння творів і великої фізичної витривалості. Марія Крушельницька – талановита піаністка, її надзвичайно тонка гра переконує і примушує аудиторію слухати.

Важливо підкреслити, що молода піаністка кожний з виконуваних творів донесла до слухача у властивому для композитора стилі. Вона глибоко індивідуально інтерпретувала різних авторів, тонко відчуваючи їх музику. Яскраво постали перед слухачами образи Флорестана і Евзебія у великій сонаті фа-дієз мінор Шумана. По-мистецьки прозвучали лірико-філософські, сповнені глибокої думки, ніби інтимні записи життєвого щоденника, інтермеццо Брамса. Переконливо виконала піаністка третю сонату Скрябіна, яка так конкретно втілює трагедійну розгубленість композитора в дореволюційний період. А як натхненно, поетично попливли колоритні старовинні танці Віктора Косенка! І все це дається піаністці з гідною подиву легкістю, складається враження, ніби технічних труднощів для неї взагалі не існує.

Слухачі тепло вітали молоду піаністку і примусили її виконати повторно кілька п'єс.

М.Крушельницька брала участь у концерті радянсько-польсько-чехословацької дружби, де виконувала твори Шопена і Шимановського. Цим виступом вона ще раз довела свою талановитість в інтерпретації музичних творів, різних за стилевими ознаками, підкреслила свою любов і близькість до слов'янської музики.

М.Білинська

старший викладач Львівської консерваторії

Вільна Україна. – Львів. – 1.VI.1961.

Перемогли найкращі

Сім днів до Колонного залу Київської філармонії були прикуті погляди любителів музичного мистецтва: тут проходив конкурс піаністів, присвячений пам'яті М.В.Лисенка. Це велика подія у мистецькому житті нашої республіки.

В цьому відповідальному змаганні взяло участь 34 чоловіка – різного ступеня підготовки, професійної зрілості і таланту.

Найбільше конкурсантів було з Києва, Львова, Одеси, Харкова – міст із великими музичними традиціями. Але в змаганні взяло участь і багато шкіл та училищ Донецька, Луганська, Ужгорода, Миколаєва, Чернівців, що говорить про розвиток музичної культури в цілому по республіці. Відрадним є і те, що загальна більшість усіх конкурсантів – молодь. Наші піаністи показали високий рівень професіональної підготовки, велику старанність, зокрема у виконанні творів Лисенка.

Отже, конкурс закінчено, перемогли найкращі. Хто ж вони?

Перше місце присуджено 17-річній Людмилі Марцевич. Це учениця Одеської музичної школи-десятирічки імені Столярського. Вона двічі брала участь в шкільних конкурсах, де посідала перші місця за краще виконання творів Ф.Ліста, українських композиторів. Ця молода піаністка стала для нас всіх несподіванкою. Вона зачарувала свіжістю, безпосередністю свого таланту. Хоч не все у неї виходить зріло і закінчено, проте можна вбачати в ній майбутню піаністку великого масштабу. Друге місце зайняла Марія Крушельницька – старший викладач кафедри фортеп’яно Львівської консерваторії. Вона – вихованка Львівської десятирічки та Московської державної консерваторії, де вчилась у професора Г.Нейгауза. Там же закінчила й аспірантуру. Це вже зрілий музикант з індивідуальною манерою виконання. Третє місце належить Володимиру Лебедєву, студентові 3-го курсу Київської консерваторії.

Було б добре, якби перший конкурс піаністів імені М.В.Лисенка перетворився на традиційне змагання великого значення, таке, яким стали міжнародний конкурс імені П.І.Чайковського, „Варшавська осінь”, „Празька весна”.

М.Колесса

заслужений діяч мистецтв УРСР,

директор Львівської консерваторії

Вечірній Київ. – 15.ХІІ.1962

Тембри і барви

В концертному залі обласної філармонії виступила молода артистка, лауреат республіканського конкурсу піаністів імені М.Лисенка Марія Крушельницька.

Перший відділ концерту був присвячений 25-річчю з дня смерті видатного українського композитора і піаніста Віктора Косенка, яке відзначалося у жовтні цього року.

Діяльність Косенка широка і різноманітна, відома далеко за межами України. Особливо багато написав він для свого улюбленого інструмента – фортеп’яно. Своєрідний характер мають його етюди у формі старовинних танців – Ґавот, Алеманда, Бурре, Рігодон, Пасакалія, Жіга. Це – внутрішньо строгі, багатого змісту, романтичні мініатюри ліричного і жанрового забарвлення. Піаністка глибоко проникла в характер кожного твору, знайшла для нього відповідне музичне втілення. Особливо вдало були виконані задумлива Алеманда, веселе Бурре, сумний Ґавот, граціозно-пісенний Менует та величаво-помпезна Пасакалія з трагічним відтінком.

Другий відділ концерту складався з творів композиторів-романтиків. Виконання творів Р.Шумана і Ф.Шопена доповнило творче обличчя молодої піаністки. Глибокий ліризм, широке дихання мелодійного польоту особливо близькі артистці: у Сонаті фа дієз мінор Р.Шумана піаністка добре підкреслила ліричність музичних образів. Щоправда, не досить яскравими вийшли частини, позначені романтичним піднесенням. Соната вимагає яскравіше вираженого контрасту, уникнення суто ліричної трактовки твору.

Бездоганним було виконання Ноктюрну до мінор та Скерцо до-дієз мінор Ф.Шопена. Піаністка знайшла тут надзвичайно теплі тембри і різноманітні барви.

На знак подяки за теплий прийом публіки артистка зіграла дві фортеп’янні мініатюри – перлини піаністичної літератури українських композиторів: „Елегію” М.Лисенка та „Листок з альбома” Ст.Людкевича.

Творчість Марії Крушельницької – яскраве явище у нашій фортеп’янній музиці. Артистка створила теплу творчу атмосферу, і публіка з задоволенням слухала її щиру манеру виконання, сприймала її гру як спів душі. Хочеться зауважити тільки, що у повільних частинах музика занадто панує над піаністкою, і вона втрачає активність темпу, ритму.

Ужгородці сердечно дякують піаністці, яка свою творчу діяльність віддає популяризації творів українських композиторів. Хочеться побажати їй нових творчих удач у розвитку української інструментальної музики.

Е.Кобулей

дириґент Державного заслуженого

закарпатського народного хору

Закарпатська правда. – 4.ХІІ.1963.

Цвітіння молодості й таланту

Багатьом з тих, хто слухав цього вечора гру Марії Крушельницької, пригадалася смуглява, висока дівчинка з серйозним, задумливим обличчям — та Марія, якою вона була 10—12 років тому, коли вчилася у Львівській музичній десятирічці.

В ті роки дівчинка разом з мамою відвідувала концерти, слухала гру видатних піаністів. А ось сьогодні вона сама дає концерт, у програмі — твори Косенка, Шостаковича, Дебюссі. На сцену виходить висока, гарна дівчина, сідає за рояль, опускає на клавіші руки. І ми вже чуємо чисті, ясні звуки, рояль звучить то ніжно і дзвінко, немов клавесин, то урочисто, ніби орган.

Марія Крушельницька виконує цикл етюдів Косенка. Запальний ґавот змінює задумлива алеманда, потім лунає граціозний менует, величаво-скорботна сарабанда. Слухачів захоплює низка пластичних, барвистих образів, навіяних тонкою, виразною грою молодої піаністки.

На концерті присутня літня жінка з відкритим енергійним обличчям, Олександра Олексіївна Процишин – перший педагог Марії. Це вона підвела десятирічну дівчинку до рояля, ознайомила з клавіатурою, накреслила на папері нотний стан, розповіла, як називаються музичні звуки. Вже на першому уроці Марія зіграла мелодію, написану рукою її вчительки (в 1944 році ще не вистачало учбових посібників).

— Вчити Марусю для мене завжди було великою радістю, — пригадує Олександра Олексіївна.

Дівчинка горіла любов'ю до музики, швидко, активно засвоювала вказівки педагога, виявляючи справжню, тонку музикальність.

Уже в ті роки Марія дуже багато працювала. Вдома не було інструмента, дівчинка вчилася в родичів, знайомих, вечорами в школі. І одержувала відмінні оцінки.

В 1951 році в житті Марії сталася хвилююча подія. У Львові виступав з концертами відомий радянський піаніст Генріх Ґуставович Нейгауз. У музичній десятирічці він провів свій відкритий показовий урок. Там Марія протягом цілої години була ученицею Нейгауза.

— Чудова рука, — сказав Генріх Ґуставович, глянувши на зап'ястя юної піаністки, — будеш добре грати.

Урок Нейгауза не тільки відкрив нові обрії перед Марією, але й заронив у душі її гаряче бажання: вчитися у Московській консерваторії, в класі Г.Нейгауза. Минув рік. Дівчина закінчила Львівську музичну десятирічку (не за десять, а за сім років), на випускному екзамені грала прелюдію і фугу Баха, другу сонату Бетовена, концерт для фортеп’яно з оркестром Римського-Корсакова, скерцо Шопена. Вдруге цю програму вона виконала влітку того ж року на прийомному екзамені у Московській консерваторії. Марія успішно склала всі екзамени і була прийнята до консерваторії. А через два роки почала вчитися в класі професора Г.Г.Нейгауза.

У 1953 році відбувся перший публічний виступ Марії Крушельницької перед великою аудиторією: в рідному Львові, в залі філармонії, вона виконувала концерт Шумана для фортеп’яно з оркестром.

Поривчастий Шуман і героїчний Бетовен, глибокодумні Бах, Брамс, витончений Дебюссі, Прокоф'єв, Косенко — улюблені композитори молодої музикантки, у виконавській манері якої вдало поєднується мужня енергія, напористість і сила вираження з ніжною витонченістю і вишуканістю.

Не випадково в програмі її екзаменаційного концерту при закінченні Московської консерваторії були твори Бетовена, Брамса, Дебюссі.

Репертуар молодої піаністки неухильно поповнюється все новими й новими творами. Тепер у центрі її уваги — творіння українських радянських композиторів: Ревуцького, Людкевича, Колесси, Дремлюги, Скорика.

Дати концерт української фортеп’янної музики — найближча творча мета М. Крушельницької.

Марія любить виступати перед великою аудиторією, любить перемагати хвилювання, тривогу, всім своїм єством включаючись у хвилюючий процес відтворення музичних образів. Ось і сьогодні завдяки її художній волі й майстерності перед слухачами оживають сувора, чиста краса прелюдій і фуг Шостаковича, чудові, прозорі, сповнені вишуканих переливів і барв творіння Дебюссі, наспівні, вишукані п'єси Косенка, проникливий сум „Аркуша з альбому” Людкевича, виконаного „на біс”.

Концертна діяльність М. Крушельницької не обмежуєтся рамками рідного міста. Торік на фестивалі радянської музики в Києві Марія виконувала концерт Людкевича для фортеп’яно з оркестром, у 1962 році удостоїлась II премії на конкурсі імені Лисенка.

В обдарованій піаністці гармонійно поєднуються виконавець і педагог. До своєї викладацької діяльності у Львівській консерваторії Марія Тарасівна ставиться з властивим їй натхненням, ентузіазмом, виховуючи студентів на традиціях славного радянського мистецтва.

Багато чудових квітів подарувала молодь піаністці в день концерту. В цих квітах начебто втілилася краса натхненної, творчої праці, цвітіння молодості й таланту.

Г. Деревенко

музикознавець

Львівська правда. – 27.V.1964.

*        *        *

В обласній філармонії виступила з концертом талановита українська піаністка Марія Крушельницька. Сумчани уперше почули в прекрасному виконанні твори М.Колесси „Коломийки”, які відзначаються глибиною змісту, надзвичайною мелодійністю і красою.

Тепло приймали слухачі Сонату № 8 С.Прокоф’єва, етюди К.Дебюссі (для п’яти пальців, терції, кварти та для восьми пальців).

З великим натхненням піаністка виконала „Поему-заклик” і три етюди В.Косенка, „Елегію” С.Людкевича.

Присутні гаряче дякували піаністці за чудовий концерт та побажали їй дальших творчих успіхів.

Ленінська правда. – Суми. – 7.IV.1966

 

*        *        *

В березні минуло 140 років з дня смерті Людвіга ван Бетовена. І хоч його твори, незалежно від пам'ятних дат, дуже часто виконуються в Києві, в зв'язку з ювілеєм знов прозвучали всі його симфонії, увертюри, сонати.

Недавно Державний заслужений симфонічний оркестр УРСР під керуванням молодого дириґента Алліна Власенка виконав Другу симфонію, увертюру „Коріолан” та разом з піаністкою Марією Крушельницькою – Перший концерт для фортеп’яно з оркестром.

Дириґент вдумливо розкрив драматургію твору, і тому оркестр зіграв його, так би мовити, на єдиному диханні.

Марію Крушельницьку ми знаємо як талановитого музиканта. І цього разу вона цілком виправдала довір'я слухачів. В першому юнацькому концерті, написаному Бетовеном ще під впливом музики Моцарта, вона зуміла „розгледіти” саме ці риси. Особливо проникливо зіграла вона другу кантиленну частину. В цілому ж її виконання цього твору, підтримуване чуйним ансамблевим супроводом оркестру, приваблювало енергією руху та поетичністю, натхненністю виконання.

Зі справжнім емоціональним піднесенням, вдумливістю і переконливістю передав дириґент трагічно-героїчний зміст Увертюри „Коріолан”, підкреслюючи в ній спалахи великих людських почуттів та незламну силу і енергію Бетовенського ґенія.

Слід сказати, що нова робота А.Власенка свідчить про його творче зростання. Слухачі помітили це і по заслузі оцінили.

М.Кладковий

Культура і життя. – Київ. – 25.V.1967.

Нові риси

Концерт лауреата конкурсу ім. М.Лисенка Марії Крушельницької, що недавно відбувся в залі львівської філармонії, збагатив виконавське обличчя обдарованої піаністки новими для слухача яскравими рисами. Приємно відзначити, що гра її стала більш безпосередньою та емоційною. Тішить, що піаністка захоплюється популяризацією мало відомих творів українських авторів, чуйно та вдумливо  інтерпретує твори Колесси, Скорика, Штогаренка.

Три автори – три індивідуально яскраві виконавські розв’язання. Якщо у Варіаціях для фортеп’яно М.Скорика творча увага піаністки була спрямована на відтворення внутрішнього наростання і драматизації теми, тонке накреслення психологічного малюнку, то в “Коломийках” М.Колесси – цій барвистій низці п’єс-образків – гра Крушельницької стала більш “земною” і явно “потеплішав”, сповнився соковитими барвами звук фортеп’яно. Піднесена романтика та пристрасність виразу, що поєднуються  в “Поемі пам’яті музикантів” А.Штогаренка зі щемливим смутком спогадів, очевидно, є близькими і дорогими піаністці.

 Тонкий звуковий колорит, чисто камерна експресивність тішили і в звучанні заграних на “біс” Ґавоту Косенка та Прелюдії Барвінського. Запам’яталися слухачам і похмурий драматизм шубертівсько-лістівського “Притулку”, і чисто дівоча грація “Маргарити за прядкою”.

Менш вдалим було виконання 32-ї сонати Бетовена. Великий за тривалістю твір вимагає від музиканта не тільки глибини думки, технічної майстерності, експресії, але й естрадної витримки, а якраз ці виконавські якості зрадили піаністці, коли вона грала бетовенівську сонату.

Концерт Марії Крушельницької загалом залишив відчуття внутрішнього росту піаністки, оновлення її виразової палітри. І є всі підстави думати, що в духовному, творчому житті піаністки відкриються нові грані.

Г.Деревенко 

Львовская правда.- 14.V.1968.

Успіх піаністки

Кожний виступ талановитої піаністки, лауреата Республіканського конкурсу імені М.В.Лисенка Марії Крушельницької — неабияке свято для музичної громадськості Львова.

Недавно Марія Крушельницька виступила перед львів'янами зі своїм творчим звітом. Програму концерту вона почала Бетовеном; цього разу ми почули останню з його сонат опус 111. Цей глибоко філософський твір ґеніального композитора ставить перед виконавцем величезне завдання — вміти переживати різні, полярно-відмінні душевні настрої, перевтілюватись в різні ситуації: від величаво грандіозного, сповненого пафосу Maestoso через бушуюче, громозвучне, бурхливе Allegro con brio ed appassionato, в якому Бетовен підноситься до вершин гніву й протесту проти невмолимої трагічної долі, проти брехливої філістерської навколишньої дійсності, до революційно-героїчних звучань і, нарешті, — до поетичної Аріетти (друга і остання частина Сонати). Музика Сонати настільки глибоко-драматична і динамічно могутня, що виконавцеві необхідна, крім згаданої вмілості перевтілення і гнучкості відчуттів, ще й фізична сила. Марія Крушельницька виконала цей твір досконало, даючи, безумовно, всі підстави для того, щоб її зарахувати до найкращих українських інтерпретаторів музики Бетовена.

У першому відділі концерту піаністка зі справжнім артистизмом зіграла також ряд оригінальних творів Ф.Шуберта і транскрипції Шуберта—Ліста, в яких підкуповували, перш за все, натхненність і романтичний порив, яскрава виконавська майстерність і беззастережна, технічно точна, віртуозна пальцева рівність (“Маргарита за прядкою”, Експромт мі-бемоль-мажор, “Приют”). Проте, на нашу думку, дещо однопланово звучав у виконанні Марії Крушельницької Експромт ля-бемоль-мажор. Незважаючи на скупі авторські ремарки, можна було б внести в нього більше яскраво-контрастних барв.

Другий відділ програми становили твори українських радянських композиторів: А.Штогаренка, М.Колесси, М.Скорика та ін. Всі вони дуже різні за характером і масштабом і ставлять перед піаністом знову ж таки зовсім відмінні завдання щодо вмілості якнайбільш правильно і повноцінно донести їх до слухача.

Фортеп’янні варіації М.Скорика виконуються на концертній естраді вперше. Вони складні за змістом і формою. До того ж композитор побудував їх зовсім протилежно до аналогічних, відомих музикантам фортеп’янних композицій Р.Шумана і Ц.Франка. У варіаціях Скорика напочатку даються картини бурхливої життєвої боротьби, захоплюючої реальної дійсності, а в останніх варіаціях, що є ніби спогадом важкого гнітючого минулого, композитор переходить у сферу похмурих і трагедійних, до певної міри, звучань. Марія Тарасівна передала їх надзвичайно переконливо і вдумливо.

„Коломийки” для фортеп’яно М.Колесси звучать у нас порівняно часто. Але у виконанні Марії Крушельницької вони — прямо-таки неповторна, блискуча удача. Тут яскраво відчувається, що гуцульські наспіви — мелодійна основа цих чудових перлин М.Колесси — особливо близькі і рідні виконавцеві. Це музика, яку вона увібрала в себе з дитинства, музика, на яку ідеально резонує вся істота піаністки. Тому Марія Крушельницька з надзвичайно тонким смаком підкреслює речитативні особливості „Коломийок”, з високою художньою мірою відчуває і передає кожне rubato, артистично відтіняє кожний динамічний нюанс. Всі ці виконавські тонкощі не вкажеш ремаркою і не вивчиш академічною вказівкою, їх мусиш відчути і пережити, їх необхідно, як кажуть, „мати в крові”.

Високою художньою зрілістю відзначається прочитання Марією Крушельницькою Штогаренкових поем „Пам'яті музиканта”. Слухаючи цю образну музику, мимоволі дивуєшся отому своєму, новому і творчому, яке вносить Марія Крушельницька у виконання цього твору.

Два твори, які Марія Тарасівна зіграла на вимогу слухачів, також заслуговують уваг­и. Це шедевр В.Косенка — Ґавот сі-мінор, в якому по-мистецьки вона виділяє середню частину, і поетична пасторальна Прелюдія фа-діез-мажор В.Барвінського, що викликає асоціації пробудження весни, квітів і щастя...

Марія Крушельницька — невтомний пропагандист української радянської музики, і це ще одна з найбільш цінних рис у творчому портреті молодої артистки. З перших днів свого творчого шляху вона постійно, вдумливо вивчає і включає в програми своїх концертів все нові твори українських компо­зиторів. Недавно вона ознайомила широкі кола нашої республіки з творчістю С.Людкевича і В.Косенка, а тепер популяризує твори А.Штогаренка, М.Колесси і М.Скорика. Крім цього, в її репертуарі новий Фортеп’янний концерт І.Драґо, який вона виконувала в Києві і Ялті, а тепер у Львові.

Публіка з інтересом слухала цей цікавий твір, написаний на теми болгарських народних наспівів. В І частині композитор розробляє бойову партизанську пісню „Гей, Балкан”; II частина ніби передає плач і біль матерів і жінок за загиблими партизанами-героями, а III частина — колоритна танцювальна. Марія Тарасівна справилась і з цим твором досконало.

Марія Білинська

Культура і життя. – 23.VI.1968.

Замрія Крушельницької

Лауреата республіканського конкурсу музик-виконавців ім.М.В.Лисенка, піаністку Марію Крушельницьку можна по праву назвати пропагандисткою української радянської фортеп’янної музики. В її репертуарі багато творів сучасних українських композиторів — Кос-Анатольського, Колесси, Штогаренка, Барвінського, Скорика та інших.

Ось і цього разу в другому відділі вечора фортеп’янної музики, що відбувся в залі філармонії, прозвучали “Варіації” та “Коломийка” М.Скорика, “Три коломийки” М.Колесси та “Три поеми на пам’ять музикантів” А.Штогаренка.

Музика М.Скорика здобула останнім часом велику популярність своєю новизною, оригінальністю фактури, колоритною гармонійною мовою. У „Варіаціях” піаністка зуміла розкрити саме ці особливості твору, незважаючи на те, що в її інтерпретації відчувався деякий наліт трагедійності і безнадійності.

У „Поемах на пам'ять музикантів” Штогаренка (вони присвячені композиторам С.Богатирьову, М.Коляді та П.Козицькому) приваблює виразне проведення мелодійних ліній, в яких яскраво проявляється колорит народної музики. Як справжній реквієм, прозвучала друга поема. Органічно завершила цикл динамічно зіграна третя поема. Перша ж прозвучала дещо розпливчасто за формою.

Майстерно були виконані „Три коломийки” М.Колесси.

У першому відділі звучали також соната, тв. 111, до мінор Бетовена, два експромти (ля бемоль мажор та мі бемоль мажор) Шуберта і дві транскрипції Ліста на пісні Шуберта „Притулок” та „Маргарита за прядкою”.

Інтерпретація сонати Бетовена відзначається напруженим драматизмом у першій частині, де відчувається хвилюючий образ боротьби, згусток енергії, що часом переливається у відчай і знову тоне у клекоті водограю звуків Це скорботне, трагічне алеґро перекликається зі славнозвісною „Апасіонатою”.

Тема другої частини передана в стилі простодушної народної пісні, а у варіаціях вчувається відрада в живому світі музики природи. Щоправда, тяжіла у грі статична споглядальність.

Хвилюючий oбраз романтичного героя, який знаходить свій спокій у вічному єднанні з природою, піаністка відтворює в першій пісні-транскрипції Шуберта-Ліста. У другій пісні слід відзначити деяку перенасиченість важкими акордами, що певною мірою порушувало ліричний, журливий жіночий образ.

З гарним настроєм зіграні Експромти Шуберта, Прелюдія Барвінського та Ґавот Косенка.

Грі Марії Крушельницької притаманні яскрава образність, романтична поривчастість, поетична замріяність, цільність інтерпретації. Її концерт у Чернівцях залишив надзвичайно приємне враження.

Й.Ельгіссер

викладач Чернівецького музичного училища

Радянська Буковина (Чернівці). – 29.ХІ.1968.

*        *        *

Марія Крушельницька після закінчення аспірантури в Московській консерваторії постійно працює у Львові, поєднуючи викладацьку діяльність з виконавською. В програмі її останнього концерту були Соната, ор.111 Бетовена, два експромти Шуберта, лістівські транскрипції романсів Шуберта. Найяскравіше прозвучала Соната Бетовена. Всю експозицію Крушельницька провела з великим драматизмом і вольовим натиском (правда, не обійшлося без деяких технічних огріхів), дуже цілісно заграла другу частину, в якій відчувалася ясна архітектоніка всього ланцюга варіацій; чудово було відтворено образну перспективу.

В другому відділі виконувалася сучасна українська фортеп’янна музика. Дуже популярні у Львові “Три коломийки” М.Колесси несподівано набули зовсім нового вигляду. Властива їм певна однотипність фактури та регістрів з лишком надолужується гармонічною свіжістю, ритмічною різноманітністю, тембровою барвистістю. Саме це почула і підкреслила в п’єсах Колесси Крушельницька.

Й.Волинський.

Советская музыка.- Москва.- № 10.- 1968.- С.107.

3 тонким художнім смаком

З першим у цьому році сольним концертом лауреат республіканського конкурсу імені Миколи Лисенка Марія Крушельницька виступила в залі Львівської філармонії.

В концерті прозвучали три сонати Д.Скарлатті, виконані технічно бездоганно і з тонким художнім смаком, а також шедевр фортеп’янної літератури „Крейслеріана” Р.Шумана. Слухаючи „Крейслеріану”, здавалось, що для піаністки не існує ніяких технічних труднощів, якими характерний цей твір. Звичайно, віртуозна майстерність — не єдине досягнення Марії Крушельницької. Її грі властиві вдумливість, темперамент, сила почуттів і „душі високі поривання”, які так приваблюють слухачів.

Навряд чи знайдеться в нашій республіці інший піаніст, який так плідно працював би в галузі української фортеп’янної музики. Твори Л.Ревуцького, С.Людкевича, М.Колесси та інших українських композиторів широко представлені в репертуарі Марії Крушельницької. Вона не лякається труднощів першовідкривача, відповідальності „співтворця” нової музики. І в цьому концерті Марія Крушельницька виконала „Пасакалію” та „Скерцо” М.Колесси з таким внутрішнім переконанням, що віриш: інакше цю музику грати неможливо.

З особливою задушевністю, теплотою Марія Крушельницька зіграла новий Прелюд М.Колесси. А скільки артистичної винахідливості було вкладено в прелюдії Л.Ревуцького (твори 4, 7 та 11), такі щирі і благородні своїм стилем!

Росте, мужніє, збагачується з кожним днем талант піаністки. Проявляються нові його грані — стримана, владна мудрість, лірична щирість і сміливість дерзань. Все більш гарячою, переконливою стає музична мова піаністки, ширшає її творчий діапазон.

Юрій Булка. Львів. 

Kультура і життя. – 30.IV.1970.

Вечір фортеп’янної музики

Кримська філармонія постійно влаштовує камерні концерти. Це має неабияке значення для художньо-естетичного виховання молодого покоління – головного контингенту камерних концертів.

Нещодавно відбувся один із концертів – вечір фортеп’янної музики у виконанні лауреата Республіканського конкурсу імені М.В.Лисенка Марії Крушельницької. Вона не перший раз приїжджає до Сімферополя і її концерти завжди проходять з великим успіхом.

Після стриманої, спокійної інтерпретації, в основному ліричного характеру Інтермеццо Й.Брамса, яскраво прозвучали багаті контрастами „Симфонічні етюди” Р.Шумана, в яких артистка виявила прекрасне володіння технічними засобами і вдумливу, багату нюансуванням трактовку цього нелегкого твору.

Збільшеною увагою користувався твір М.Колесси „Пасакалія, скерцо і фуґа”, виконаний в Криму вперше. Поетично і з натхненням прозвучали Прелюдії Л.Ревуцького.

Р.Новосад

Культура  і життя  – 18.ІІ.1973.

Чудова мить відкриття

Фортеп’янна творчість Героя Соціалістичної праці, Народного артиста СРСР Станіслава Людкевича відома порівняно менше, ніж його вокально-симфонічні, симфонічні та хорові твори. Саме тому концерти лауреата республіканського конкурсу, педагога Львівської консерваторії імені М.В.Лисенка Марії Крушельницької, присвячені 100-річчю від дня народження композитора, що складалися з його фортеп’янних творів, привернули увагу громадськості.

Двічі Марія Крушельницька зіграла Концерт для фортеп’яно з оркестром, а третього вечора виступила із сольною програмою.

Кожен концерт талановитої піаністки був неповторним, пам'ятним, але мені хотілося б сказати кілька слів про сольний. До його програми ввійшли твори, написані Людкевичем в різні роки життя. Вони дають яскраве уявлення про розмаїття музичної палітри композитора, багатство його тематичних задумів, сокровенних поетичних образів.

Навіть простий перелік фортеп’янних творів: „Тихий вечір” (на тему Брамса), Елегія (варіації на тему української народної пісні „Там, де Чорногора”), Парафраз на українську народну пісню „Ой, що ж бо то та й за ворон”, Пісня без слів, „Пересторога матері”, „Заколисна пісня”, Баркарола сі мінор, „Пісня ночі”, „Імпровізована арія”, Романс, Скерцо – свідчить про багатогранність змістової та почуттєвої гам автора, яку піаністка так майстерно відтворила.

Глибина та багатогранність обдарування С.Людкевича знайшли адекватне вираження у грі Марії Крушельницької. Виконавиці властива творча всеосяжність, відмінний артистичний смак, технічна досконалість, які забезпечують точне, переконливе й оригінальне звучання п'єс будь-якого стилю і складності.

Марія Крушельницька не лише по-новому прочитала фортеп’янні твори С.Людкевича, багато яких невідомі навіть обраному слухачеві, з великою вдумливістю поставилась до авторських вказівок, а й внесла у виконання своє, особисте відчуття музичних образів і тем. Ця піаністка, безумовно, належить до числа кращих радянських виконавців. Її програма з творів корифея української радянської музики зайвий раз це засвідчила.

Хочеться вірити, що концерти Марії Крушельницької стануть прикладом для наших музикантів у справі широкої пропаганди багатої фортеп’янної творчості С.Людкевича.

М.Колесса

народний артист УРСР, композитор

Культура і життя. –22.ІІ.1979.

З автоґрафом учителя

„ТАЛАНОВИТІЙ МАРІЇ” – з таким написом подарував своїй учениці Марії Крушельницькій партитуру Першого фортеп’янного концерту Ф.Шопена Генріх Ґуставович Нейгауз – прославлений радянський піаніст і педагог. У цих словах і висока похвала вчителя-наставника, і визнання таланту Марії Крушельницької, нині педагога Львівської консерваторії імені М.В.Лисенка, лауреата Республіканського конкурсу імені М.В.Лисенка.

Марія виростала в родині з багатьма мистецькими традиціями. Домашня атмосфера сприяла формуванню багатогранних інтересів дівчинки, наділеної живою фантазією, любов'ю до всього прекрасного, зокрема музики. Навчалася вона у Львівській спеціальній середній музичній школі в класі Олександри Олексіївни Процишин.

Яскраві піаністичні здібності дівчинки дали їй можливість протягом семи років закінчити десятирічку. Зустріч з видатним музикантом – учителем Святослава Ріхтера, Еміля Ґілельса та багатьох інших нині прославлених радянських піаністів – професором Генріхом Нейгаузом стала вирішальною в житті талановитої учениці. Генріх Ґуставович, відвідавши у 1951 році Львівську музичну школу, проводить з Марією Крушельницькою відкритий урок і пропонує їй вступати до Московської консерваторії.

Марія Крушельницька успішно склала вступні екзамени і стала студенткою фортеп’янного факультету по класу професора Генріха Нейгауза. Під його керівництвом закінчила й аспірантуру.

Заняття з Генріхом Ґуставовичем Марія Крушельницька згадує як свято великої музики. Атмосфера високого артистизму, що панувала у його класі, чуйне ставлення педагога до творчої індивідуальності кожного учня, широта мистецьких обріїв, де органічно сплітались музика і поезія, барви і звуки, емоційне з високоінтелектуальним, – все це впливало на формування таланту піаністки.

Висхідний шлях її творчого становлення сягає яскравої кульмінації: Марія Крушельницька стає лауреатом Республіканського конкурсу піаністів імені М.В.Лисенка. Блискуче виконавши програму всіх трьох турів, що включала твори Лисенка, Шумана, Скрябіна, піаністка накреслює характерну лінію своєї творчості – лінію відкриттів. Це засвідчило подароване нею слухачам тонке інтерпретування лисенківської „Журби” – твору маловідомого.

Після блискучої перемоги Марія Крушельницька з успіхом гастролює Україною і  в містах братніх республік. І всюди її виступи знаходять схвальний відгук музичної критики. Висока виконавська майстерність, широкий програмний діапазон, який охоплює твори різних стилів та історичних епох, – фортеп’янні сонати Скарлатті й „Крейслеріану” Шумана, Тридцять другу сонату Бетовена і Третю сонату Скрябіна, лістівські транскрипції пісень Шуберта і фортеп’янні твори Прокоф'єва, – говорять самі за себе.

Досконало володіючи всіма видами фортеп’янної техніки, розкриваючи образну структуру виконуваних творів, їх тембровий колорит, піаністка ніколи не намагається „приголомшити” слухача віртуозною бравурою. Вона завжди знаходить власне інтерпретування, індивідуальне трактування, пафос якого – у зосередженій заглибленості в музику й служінні високому мистецтву. Нічого зовнішнього, нічого показного.

Окремою і, мабуть, найвагомішою лінією виконавської діяльності Марії Крушельницької є вже згадувана – відкриття для широкої аудиторії маловідомих сторінок української фортеп’янної музики дожовтневого і радянського періоду. У репертуарі М.Крушельницької – твори Лисенка, Ревуцького, Людкевича, Косенка, Колесси, Штогаренка, Дремлюги, Скорика, Драґо та інших композиторів.

Марія Крушельницька – чудовий інтерпретатор фортепіaнних творів М.Колесси. Фортеп’янна сюїта “Пасакалія, Скерцо і Фуґа”, „Осінній прелюд”, „Три коломийки” стали широко відомими, популярними значною мірою завдяки її натхненному виконанню. Відзначаючи органічність проникнення піаністки в близьку їй сферу гуцульського фольклору, яскраво втілену в „Трьох коломийках”, один з рецензентів писав, що „це музика, яку вона увібрала в себе з дитинства, музика, на яку ідеально резонує вся її істота”.

Минулого року громадськість нашої країни відзначала 100-річний ювілей Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії Української РСР імені Т.Г.Шевченка, доктора мистецтвознавства, професора С.П.Людкевича. У концертах, присвячених цій знаменній даті, фортеп’янні твори ювіляра блискуче виконувала Марія Крушельницька. Вона включила їх також у програми своїх виступів під час Днів радянської культури в Югославії.

Марія Крушельницька не виділяє окремих, улюблених композиторів чи музичних жанрів. Їй близька вся ґеніальна музика світової культури. Але вона активно пропагує все краще з доробку творців рідного народу. І в цьому – високе творче кредо піаністки.

Активну виконавську діяльність Марія Тарасівна Крушельницька успішно поєднує з педагогічною, передаючи свої знання і багатий досвід молодим піаністам. Такі митці можуть багато дечого навчити. І повинні вчити!

Л.Яросевич

кандидат мистецтвознавства

Культура і життя. – 10.І.1980

За пультом – М.Колесса

…В цей же вечір виконувався і Концерт для фортеп’яно з оркестром В.Косенка (І ч.). Цей твір не звучав у Львові з 1940 року (тоді його виконував А.Луфер), тому зрозуміле зацікавлення, з яким сприймали присутні виконання концерту відомою львівською піаністкою, лауреатом Республіканського конкурсу ім. М.Лисенка, доцентом М.Крушельницькою.

Піаністка радо включає твори В.Косенка в свій репертуар. Їй близькі романтичний пафос, піднесений емоційний тон музики цього композитора. Концерт ставить перед виконавцем завдання не стільки технічного, скільки художнього, змістовного ряду. І піаністка знайшла настільки оптимальний варіант його інтерпретації, що деяка громіздкість форми, незвичність драматургічної побудови майже не відчувались. Слухачів полонив романтичний порив, свобода ліричного висловлення, мелодійна стихія музики при повній технічній розкріпаченості піаністки. У виконанні М.Крушельницької надзвичайно вдало і органічно об'єднались нестримна емоційна пристрасність з тонким продуманим розрахунком, що і гарантувало створення цілісної, внутрішньо компактної, образно обумовленої концепції концерту В.Косенка.

Під впевненою батутою М.Колесси оркестр звучав соковито і наповнено, він виступив рівноправним „партнером” солістки.

Ю.Булка

Культура і життя.– 18.V.1980

Наодинці з прекрасним

Концертна програма відомої піаністки, складена з творів львівських композиторів С.Людкевича, М.Колесси, А.Кос-Анатольського, викликала значне зацікавлення і захоплення слухачів. Органічно об’єднуючи розповідь про композиторів з виконанням їхніх творів, М.Крушельницька проявила при цьому високу виконавську культуру, надзвичайне артистичне обдарування і справжній талант палкого пропагандиста творчих цінностей.

…Виконавському обличчю Марії Крушельницької властиве нешаблонне, по-справжньому новаторське прочитання музичних творів.

…М.Крушельницька часто буває в музичних закладах нашого міста і завжди радо ділиться своїми досягненнями з колеґами за професією…

Й.Гадяк, Р.Сов'як

педагоги музичної школи

Радянське слово. ( Дрогобич) – 20.ІІ.1982.

Клавірабенд Марії Крушельницької

            В культурно-мистецькому житті Львова появилася нова, динамічна течія – це діяльність Львівського міжоблас­ного відділення Українського театрального товариства (голова – Народний артист СРСР Олександр Гай). Львівський будинок актора став осередком творчих контактів між пред­став­никами суміжних галузей мистецтва – артистами львів­сь­ких театрів, художниками, музикантами, гістьми нашого міста і творчою молоддю, широкими колами шанувальників прекрасного. Невеликий, цікавий своєю архітектурною побу­довою, прикрашений картинами художників-декораторів театральних вистав зал Львівського будинку актора відрод­жує затишну атмосферу камерної, тобто “кімнатної” музики, яка виконується невеликою кількістю музикантів і адресуєть­ся нечисленній аудиторії. Тут  відсутня концертна естрада, яка ставить артиста на “п’єдестал” і відділяє його від присут­ніх у залі. Концертний виступ перетворюється у довірливу розмову виконавця з інструментом, до якої незримо приєд­нуються слухачі…

            Особливу увагу прихильників фортеп’янної музики привернув клавірабенд відомої піаністки, лауреата Республі­канського конкурсу імені М.Лисенка, доцента Марії Крушель­ницької. Інтерес аудиторії до її виступів додатково підсилюється очікуванням нових репертуарних відкриттів. Стало вже традицією, що на концертах цієї артистки звучать маловідомі, незаслужено забуті або й досі не виконувані твори української фортеп’янної музики як дожовтневого, так і радянського періоду. Цю просвітницьку рису виконавської діяльності М.Крушельницької відмітив музикознавець Юрій Булка, характеризуючи у вступному слові творчий шлях артистки.

            І цього разу Марія Крушельницька не відступила від свого творчого кредо – у концерті вона здійснила перше виконання Прелюдії і фуґи талановитого західноукраїнського композитора Нестора Нижанківського (1893-1940), нині майже не відомого музичній громадськості. Програма вечора включала дві фортеп’янні п’єси С.Людкевича – “Тихий вечір” та “Баркаролу” сі мінор, два програмні Прелюди М.Колесси – “Заповіт Довбуша” і “Гуцульський”, “Київський триптих” Б.Фільц, присвячений 1500-літтю Києва, перша інтерпретація якого на авторських концертах композитора у Львові, Києві, Дрогобичі також належить Марії Крушельницькій.

            Клавірабенд розпочався виконанням Сонати-фантазії, ор.19 О.Скрябіна, що сприймалося як данина давнього і глибокого захоплення піаністки музикою цього видатного композитора.

            Творча індивідуальність М.Крушельницької накрес­лена чітко і яскраво. Цілковита технічна свобода поєднується в її грі з повною відсутністю зовнішньої ефектності, бравур­ності. Проте притаманна інтерпретаціям піаністки зосеред­жена споглядальність настрою, певна “відгородженість орео­лом музики” від аудиторії на цей раз поступилася місцем більшій емоційній відкритості, безпосередньості контакту зі слухачами. У Сонаті-фантазії цього було досягнуто багатим і тонким динамічним нюансуванням, постійним підкресленням контрастності образів, їхньої напруженої тривожності, як у “макроструктурі” – співставленні філософських роздумів першої частини (Andante) з драматичним пафосом другої (Presto), – так і в наскрізному розгортанні образного змісту твору. Хоч і пов’язують його часто з враженнями від улюбле­ної Скрябіним морської стихії, однак М.Крушельницька розкрила передусім особистий тон Сонати-фантазії, тракту­ючи її як схвильовану розповідь про щось глибоке і сокровенне.

            Особливо близькими, як завжди, виявились артистці твори Станіслава Людкевича й Миколи Колесси. Саме Марії Крушельницькій у значній мірі належить заслуга творення традицій інтерпретації їхньої творчості. Спільною рисою п’єс, виконаних на вечорі, є настрій єднання людини з приро­дою, хоч і розкривається він у кожній з них по-різному, залежно від конкретного задуму композитора. “Тихий вечір (На тему Брамса)” і Баркарола – ранні твори С.Людкевича – сприймаються у загальноєвропейських стильових традиціях романтичної фортеп’янної мініатюри. Плавна течія мелодій­них фраз “Тихого вечора”, як плин думок, поволі розгорта­є­ться у секвенційних повторах, пастельному світінні модуля­цій і кристалізується в середній частині у ліричну мелодію, що вплітається до рвучких пасажів супроводу. Марія Крушельницька м’яко накреслювала у своїй інтерпретації настрій пантеїстичного єднання людини з природою. Спорід­нена атмосфера характеризує також і Баркаролу, хоча тут розвиток типових образів “пісні на човні” більш активний. Фігурована фактура охоплює полярні регістри, динамізується мінливістю метроритміки, хроматизацією гармонії, каноніч­ни­ми перегуками фраз мелодії, бурхливими кульмінаціями. У Баркаролі гра піаністки зігрівалася внутрішнім драматизмом, певною “романтичною патетикою”, що відповідало авторсь­кому задуму.

            Фортеп’янні прелюди М.Колесси написані порівняно недавно (1975, 1981). Тема “людина і природа” розкривається у них в яскравому національному забарвленні, чого і вимагає  конкретизована програма обох мініатюр. М.Крушельницька трактувала їх як своєрідний цикл, об’єднаний неповторним звуковим колоритом Гуцульщини. У “Заповіті Довбуша” карпатський пейзаж виростає з інтонацій народнопісенної теми “Ой, попід гай зелененький”. Насичений відлунням сопілок, флояр, леготом гір, він становить тло для героїчної постаті легендарного Довбуша, яка вимальовується у могут­ніх акордах, фанфарних закликах мелодійних фраз. Другий прелюд – “Гуцульський” – неначе розвиває тему таємничої краси гір, насичену терпкими звучностями гармоній, ости­нат­но повторюваними малими секундами у верхніх пластах фактури, м’яким коливанням метроритмічних фігур, “бит­тям” синкоп. Далі настає чітко виділена піаністкою зміна настрою. Музика немов прокидається у танцювальних рит­мах, драматизується, гострими, темпераментними звучання­ми сягаючи заключної кульмінації.

            З великою цікавістю чекали слухачі на Прелюдію і фуґу Н.Нижанківського. Приємно вразило далеке від етноґра­фізму використання композитором рідного фольклорного матеріалу. Зіткана із характерних, хоч опосередковано вира­же­них зворотів гуцульської коломийки, пронизана “співанко­вим пасажем” Прелюдія стає інтонаційним матеріалом дво­тем­ної фуґи, що зумовлює образну цілісність і логічне роз­гор­тання обох частин циклу. Лірична задумливість, наспів­ність Прелюдії поступово загострюється в Фузі драматич­ни­ми акцентами. Плавний рух першої теми з характерною метро­ритмікою та тужливою виразністю збільшених секунд змінюється в другій темі активними, з пунктирним ритмом, широкими ходами мелодії. У поліфонічному розвитку обох тем згущується музична тканина, завойовуються все ширші пласти фактури, що приводить до патетичної стретти у завер­шальній кульмінації твору. Тонким rubato у Прелюдії, май­стерно виспівуючи голоси фуґи, Марія Крушельницька наділила твір Нижанківського живим диханням Карпатського краю, завжди дорогого і близького композиторові. “Де б він не був, – пише Ю.Булка в моноґрафічному нарисі про Н.Нижанківського, – на чужині чи в рідному Прикарпатті, його композиторський дух  уперто і постійно працював над інтонаціями і ритмами музики рідного краю, а свідомість намагалася збагнути її чари…”

            На закінчення клавірабенду був виконаний “Київ­сь­кий триптих” (Ostinato. Presto. Maestoso.) Богдани Фільц. Вдумливо відтворюючи авторський задум, піаністка передає в остинатному повторюванні віддалених звукових “плям” атмосферу давнього Києва. У передзвін акордів органічно вписується мелодія старовинного наспіву, що розвивається вокалізованою лінією паралельних секст і поступово розчи­няється у монотонному остинато. Різким темповим і динаміч­ним контрастом вривається друга частина триптиху – Presto. Це, немов, рвучкий біг історії з його гострими колізіями, драматичними подіями… І, врешті, Maestoso – урочистий фінал циклу. Могутні акорди передзвону образною аркою зв’язують його крайні частини – з глибин історії прийшла і утвердилась в сучасності слава вічномолодого міста на Дніпрі…

            Натхненно виконаний “Київський триптих” вписався в атмосферу рецензованого концерту особливою схвильова­ністю інтерпретації і гідно завершив виступ талановитої піаністки.

            Закінчуючи ці нотатки, відзначимо незмінну виконавську активність Марії Крушельницької, що веде за собою постійне зростання її майстерності, завоювання все нових мистецьких вершин.

Любомира Яросевич

Грудень 1982, непубліковано.

Авторський вечір

Авторський концерт обдарованого композитора – значна подія в культурному житті міста. Саме таким був вечір Народного артиста СРСР Б.Чайковського (Москва).

Третя симфонія композитора – „Севастопольська” (1980) відкрила програму концерту. Точно відчуті темпи і неослабно жива метроритмічна пульсація допомогли головному дириґенту Д.Пелехатому і симфонічному оркестру обласної філармонії витримати на одному диханні весь твір.

У другому відділі прозвучав концерт для фортеп’яно з оркестром.

Справжній блиск інтерпретації продемонструвала піаністка, лауреат республіканського конкурсу ім. М.В.Лисенка М.Крушельницька.

Л.Дзюпина

музикознавець

Вільна Україна. ( Львів) – 1.IV.1987.

У 90-річчя М.Колесси на прославу – Нью Йорк

…У нас, на жаль, досить часто трапляється, що наші люди не тільки не дорожать своїми мистцями, але просто не мають поняття, хто знаходиться між ними. Це частинно відноситься і до вельмишановної піаністки М.Крушельницької. Її бо неповторна гра і виступи завжди виїмково збагачували українську культуру.

Тому нікого більш відповідного і досконалішого не можна було знайти для цього святкового виконання фортеп’янних творів М.Колесси, як оця наша прекрасна піаністка і всеціла українська патріотка. Москва, крім матері, вимордувала всю її рідню включно з батьком, що його як старшого колеґу в Коломийській гімназії добре знав автор цих рядків. Сама поява ставної мисткині в народному строї викликала бурю оплесків, а довгоочікуваний Ювіляр зайняв місце посередині балкону, щоб мати найкращий образ імпрези і перебіг концертної програми.

Як першу точку, почули ми Сюїту для фортеп’яно „Пасакалія, скерцо і фуґа”, чотири прелюдії: “Осінню”, “Фантастичну”, “Про Довбуша” і “Гуцульську”, що їх пані Марія виконала з найбільш переконливою піаністичною досконалістю й індивідуальним чаром її тону. Піаніссімо в басах на початку гри було особливо гідне подиву. Всі чотири прелюдії видались публіці близькими, бо вони так і заяскріли рідною наспівністю та танковістю. Головно “Довбуш” і “Гуцульська”. „Три Коломийки” як своєрідна композиція з відлунням Карпат полонила слухачів. Це було щось дуже своє, щемливе і дороге кожному з нас. Тут і композитор, і виконавець сягнули осяйних вершин мистецтва талантами своїх потужних індивідуальностей. Як радо була б публіка ладна піддатись чародійству піаністки і в інших творах Ювілята, та час і програма не дозволяли…

Теодор Терен-Юськів

Національна Трибуна.( Нью-Йорк) – 13.ХІ.1994.

Микола Колесса в Нью Йорку

І

…Піаністка Марія Крушельницька (зазначимо, що саме вона здійснила світову прапрем'єру всіх чотирьох Прелюдів) настільки глибоко проникла в саму суть музики, настільки внутрішньо „зрослася” з нею, що найнесподіваніші звороти мелодії, найтонші подробиці музичної наррації, найдрібніші кольорові „скалки” гармонії чи ритму виходили в неї так природно, немов би виконавиця самоототожнилася тут із композитором. Дуже вдячна акустика Вейлл Рісайтл Голлу є чудово продиспонована саме для такої музики. Зокрема, незабутнє піаніссімо в „Осінньому” прелюді, гадаємо, навряд чи кого могло залишити байдужим, – так само, як і енергія й пружність, мінливість і капричіозність „Трьох коломийок”…

Леонід Грабовський

Свобода. ( Нью-Йорк) – 15.ХІ.1994.

ІІ

…До успіху Фортеп’янного квартету прислужилися найбільшою мірою виконавці – вже згадана Марія Крушельницька (яка темпераментно, масштабно виступала на початку концерту), скрипаль Богдан Каськів і дві представниці родини Колессів: онука Галина (віоля) та донька Харитина (віольончеля). Всі троє представників групи струнних інструментів володіють гарними, теплими тембрами, що дозволяють на виразний, емоційно приваблюючий інструментальний „спів”, а так само усіма сторонами динаміки, інтонації, агогіки та штрихової культури. Але, безперечно, центр ваги композиції лежить у партії фортеп’яну, і не дивно, що саме М.Крушельницька була тією, навколо якої об'єднувалися зусилля інших інструменталістів і хто провадив цілим…

Леонід Грабовський

Свобода. ( Нью-Йорк) – 16.ХІ.1994.

Концерт – Ювілей М.Колесси

…Пасакалію і Скерцо із Сюїти для фортеп’яно, Чотири прелюдії і Три коломийки виконала піаністка Марія Крушельницька ректор Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові, лавреат Республіканського конкурсу ім.Лисенка, Заслужена артистка України.

Піаністка сама по собі є дуже перфектним віртуозом, емоційним феноменом. Скала експресії не має в неї меж. Де треба контрастів, вона дає спалахи звуків і зараз поруч виникає спокій ніжності. А цього роду зіставлення є дуже характерними для творчості Колесси.

Марія Крушельницька – майстер, в якої руках і душі сконцентрована вся інтенсивність думки композитора. Це її, і виключно її заслуга, що музика Колесси повною енергією оживала для нас, заслуханих в дійство барвистої Пасакалії й Скерцо, пастелевих Прелюдій і Коломийок.

Марта Кравців-Барабаш

Гомін України. ( Онтаріо, Канада) – 15.ХІІ.1994

Молода осінь піаністки

Прикро, бо небагато знаємо з історії життя і творчості діячів культури, ну, хоча б відомої піаністки Марії Крушельницької, ректора Вищого державного музичного інституту ім.М.Лисенка. Чомусь не заведено за виконанням службових обов'язків торкатись у розмовах плину чиєїсь долі. Думалося мені, багато що відомо і цього досить: вона з родини, яку спіткала трагедія в період сталінщини, до мистецького визнання пройшла дорогою, встеленою не лише квітками, а й терням.

Читаючи збірку поезій Дмитра Фальківського, я був розтривожений, коли побачив у ній фотокопію газетного повідомлення від 11 грудня 1934 року „У Народному Комісаріаті внутрішніх справ СРСР”, де написано про арешт А.В.Крушельницького, І.А.Крушельницького, Т.А.Крушельни­цького (подано 37 прізвищ).

День 17 грудня того ж року обпік серця багатьох людей світу, бо у підвалах головного політичного управління НКВС у Києві тоді розстріляно 23 літераторів і митців, а серед них відомих письменників Івана й Тараса Крушельницьких, які у травні 1934-го з найкращими намірами виїхали зі Львова до Харкова, аби допомагати в розбудові української культури й державності.

Марія появилася на світ теж у грудні, але батько її вже не побачив. Не змогла відчути родинної радості й решта Крушельницьких — Антона, Володимиру, Богдана й Остапа утримували у катівнях, а згодом відправили на загибель у Соловецьку смертівню.

Ми полюбляємо деколи повторювати за поетом: „Минають дні, минають ночі…” Але якими стали вони для Марії Крушельницької? Неважко уявити. Збагнути б...

Коли душею клавішів торкалась,

То чуло серце благовіст Христа:

„Ти не гляди в потріскані дзеркала,

Щоб рідний дім могилою не став”.

„Ну, що робити?!” — в Лисенка питала.

Чомусь Барвінський тихо їй сказав:

„Ти не дивись в заплакані дзеркала,

Щоб карий світ не знищила сльоза...”

Змахнула крильми над змарнілим садом,

А вітер коси шовком розчесав,

І до Вкраїни усміхнулась радо,

Бо зацвіла бузком її краса.

У 1957 році закінчила з відзнакою Московську консерваторію, там же — аспірантуру в класі проф. Г.Нейгауза. Пізніше — Львів, вуз, де й тепер працює.

Я мав приємність познайомитись з Марією Крушельницькою 1964 року в дорозі до Канева, на Чернечу гору, — тоді львівська делегація пробивалась крізь заслони людей у військових мундирах до могили Кобзаря, щоб поклонитися, очистити душу від скверни тоталітарного мотлоху. Але на цю тему я окремо напишу.

Доля зволила так, щоб я, працюючи понад п'ять років у редакції обласної газети „Вільна Україна”, а останніх двадцять п'ять — на викладацькій роботі у вузах, мав нагоду і радість спостерігати, як творчо зростає піаністка, і як сподіване було сприйнято громадськістю визнання Марії Тарасівни лауреатом Всеукраїнського конкурсу піаністів ім.М.Лисенка, присвоєння їй звання заслуженої артистки України, професора.

Пропаганда української фортеп’янної музики займає особливе місце в об'ємній концертній діяльності професора Марії Крушельницької, і в цій царині вона не має схожості у нашій державі. Успішно виступала у багатьох містах України та за її межами (Польща, Югославія, Росія). Нещодавно гастролювала у США і Канаді. Багато творів українських композиторів вперше прозвучали саме у її виконанні, вони записані на радіо, випущені на платівках, зокрема твори В.Косенка, С.Людкевича, Л.Ревуцького, А.Кос-Анатольського, М.Колесси, М.Скорика, Б.Фільц. На телебаченні і фондах республіканського радіо зроблені Крушельницькою грамзаписи таких масштабних творів, як концерти для фортеп’яно з оркестром Й.Брамса, С.Людкевича та Р.Сімовича, сонати для скрипки й фортеп’яно Й.Брамса (разом з Л.Шутко, Народною артисткою України). Вперше виконала в залі Львівської філармонії твір В.Барвінського „Концерт для фортеп’яно з оркестром”.

Виступи Марії Крушельницької викликають щире захоплення у слухачів, схвальні відгуки преси, – сучасники вважають її однією з найяскравіших постатей серед українських музикантів-виконавців. Як педагог вона виховала багато піаністів, які працюють у концертних організаціях та навчальних закладах.

Втішна врожаєм творча осінь піаністки, чиста і ще молода.

Вітаємо з ювілеєм, ave Магіа!

М.Олексюк

За вільну Україну. – 27.ХІІ.1994.

Доля була ласкавою до неї

Відома річ, щоб збагнути постать артиста, художника, митця, необхідно насамперед звернутися до його життєпису. Музикант за покликанням, Марія Крушельницька – їй, до речі, недавно виповнилося 60 літ – належить до славного роду, серед представників якого були відомі письменники, музиканти, актори, які зробили значний внесок до скарбниці української культури. Дід піаністки,  Антін Крушельницький, був відомим у Галичині письменником і громадським діячем. Обдарованими й освіченими були його дружина та п'ятеро дітей. У 1934 році ціла родина Крушельницьких переїхала зі Львова, котрий на той час був у складі Польщі, до Харкова, тодішньої столиці України, з найкращими намірами спричинитись до розбудови української культури. На жаль, усіх їх спіткала трагічна доля. 17 грудня того ж 1934 року в застінках НКВС було розстріляно разом з 28 літераторами та митцями Івана і Тараса Крушельницьких. Антін, Володимира, Богдан і Остап Крушельницькі були згодом вивезені й замучені на Соловках.

Марія Крушельницька народилась у Харкові через два тижні після загибелі її батька Тараса. Тому юні роки майбутньої піаністки були тернистими. І всe ж доля була ласкавою до неї. Їй пощастило зустрітися з незвичайними людьми, які справили величезний вплив на становлення її особистості. Переїхавши до Львова, М.Крушельницька навчалася у Львівській спеціальній середній музичній школі при консерваторії в класі прекрасного педагога і людини Олександри Пясецької-Процишин, яка, без перебільшення, стала рідною для „Крушки” (так вона й дотепер називає свою ученицю).

Після закінчення музичної школи М.Крушельницька вступає до Московської консерваторії. І знову доля усміхнулася їй, — вона навчається у класі світової слави піаніста і педагога Генріха Нейгауза. У нього згодом закінчує й аспірантуру.

І нарешті, ще одна постать — Василь Барвінський, який у 1958 році повернувся до Львова після десятирічного ув'язнення. (В.Барвінського реабілітували лише в 1964 році — уже посмертно). Приїжджаючи до рідного Львова на канікули, Марія часто буває у цього видатного композитора і піаніста, одного з перших директорів Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка. Ці зустрічі і розмови мали дуже важливе значення для піаністки, наклали відбиток на ціле її творче життя. Тому вона вважає себе певною мірою і ученицею Василя Барвінського.

З 1960 року Марія Крушельницька — педагог Львівської консерваторії. Незабаром вона здобуває звання лауреата Першого республіканського конкурсу імені Миколи Лисенка. З цього часу розпочинається плідна й багатогранна концертна діяльність піаністки. В перші роки вона дає монотематичні концерти з творів Л.Бетовена, О.Скрябіна, Р.Шумана, а згодом і моноґрафічні, які можна розцінювати як своєрідні екскурси в історію фортеп’янної музики. Особливе місце в репертуарі Марії Крушельницької посіла українська музика. Вона дає ряд моноґрафічних концертів з творів В.Косенка, Л.Ревуцького, М.Колесси, С.Людкевича, А.Кос-Анатольського, здійснює записи фортеп’янної музики С.Людкевича та Л.Ревуцького на грамплатівки. Піаністка ніколи не розлучається з творчістю Василя Барвінського, твори якого вона намагалася виконувати навіть тоді, коли саме ім'я композитора було заборонено. Восени 1994 року Марія Крушельницька  вперше виконала його Концерт для фортеп’яно з оркестром, який вважався назавжди втраченим (як і багато інших творів, що були знищені після арешту композитора). Нещодавно копію цього твору віднайшов у Арґентині відомий музикознавець — українець із США Роман Савицький (молодший).

Марія Крушельницька з великим успіхом виступала в багатьох містах України, Росії, Хорватії, США, Канади, її гра відзначається щирістю й безпосередністю, емоційністю, а головне — вдумливістю. Будучи людиною вольовою, сильною духом, вона цю рису свого характеру виявляє і у виконавській сфері. Звідси — драматизм, героїка, романтична вибуховість, що так характерні для виконання піаністкою творів О.Скрябіна чи Й.Брамса. І поряд з цим — благородна стриманість, виваженість, що сполучаються з сердечністю ліричних вис­овлювань. Ця риса особливо вражає при виконанні творів українських композиторів. Напрочуд легко й природно передає піаністка колорит української мелодики, її пульс і „дихання”. Найбільш характерні щодо цього виконання Крушельницькою „Думки-шумки” М.Лисенка, етюдів В.Косенка, Баркароли С.Людкевича та ін. Слід зазначити, що піаністка вільно себе почуває при інтерпретації творів як великої, так і малої форми. Виконуючи мініатюри, вона вміє невеликі часові рамки наповнити максимумом виразності та характерності („Коломийки” М.Колесси, „Колядки” В.Барвінського).

Не перестаючи вдосконалювати свою виконавську майстерність і постійно концертуючи, Марія Крушельницька працює як педагог у Львівській консерваторії. У цій сфері своєї діяльності вона продовжує і розвиває все те найкраще, що перейняла від своїх учителів. Шлях від зрозуміння музики до пошуку способів втілення її змісту і форми є одним з головних методів її роботи зі студентами (знамените нейгаузівське „що” визначає “як”). При цьому, очевидно, питання стилю завжди має першорядне значення. Тільки у зв'язку зі стилістичними особливостями виконуваного твору вирішуються проблеми агогіки, динаміки, темпу, педалізації тощо. Надзвичайно цінним і повчальним для студентів є те, що на лекціях Марія Крушельницька не тільки розповідає і показує окремі виконавські прийоми, а й високомистецьки виконує цілі твори чи якісь окремі фраґменти. Вона прагне виховати кожного з них музикантом-професіоналом і громадянином. Цю її своєрідну школу продовжують численні учні, які працюють нині не лише в Україні, а й у Польщі, Чехії, США та Канаді.

1991 року Заслужена артистка України, професор Марія Крушельницька стала ректором Вищого державного музичного інституту імені М.В.Лисенка. Вона свідомо очолила цей вищий музичний навчальний заклад (до речі, найстарший в Україні) в нелегкий для культури час. У цьому можна теж вбачати вияв її активної життєвої позиції, її відповідальність перед суспільством. Хай Бог допомагає Вам, шановна Маріє Тарасівно, на цій важкій, але й такій важливій ділянці української культури, як підготовка молодих кадрів музикантів для незалежної України.

Мирон КУШНІР.

Культура і життя. – 7.VI.1995.

Блиск і злидні “Віртуозів – 96”

…У шляхетній манері презентували своє мистецтво відомі львівські виконавці – скрипалька Лідія Шутко та піаністка Марія Крушельницька. Їхній концерт (і завдяки програмі, і за стилем виконання) був розрахований на слухачів, що добре підготовлені, знайомі з класичною музикою не тільки з вальсів Штрауса. Як Й.Брамс, так і С.Франк, представники „втомленого” мистецтва кінця ХІХ сторіччя, належать до кола композиторів філософського, вельми багатозначного за змістом творчості, складу. Братися за їхні сонати – справа дуже нелегка і часто невдячна. Виконавці з честю вийшли з того випробування, виявивши зрілість художньої думки, класичну ясність, цілковиту злагодженість ансамблю. У залі на мить запанувала атмосфера нескаламутненої чистоти духу, вільного від побутової приземленості, така неймовірна для сьогодення…

Любов Кияновська

кандидат мистецтвознавства

Високий замок.– 9.VII.1996.

Талант душі

Весна прийшла і подарувала нам дві прекрасні зустрічі. Дві зустрічі з добре знайомою нам особистістю – видатним Музикантом, виконавцем, педагогом, ректором Львівського вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, Заслуженою артисткою України, професором Марією Крушельницькою.

Перша зустріч відбулася 16 березня під час ювілейних святкувань 110-ї річниці від дня народження Василя Барвінського, де пані Марія з притаманним їй високим мистецьким кредо виконала Концерт для фортеп’яно з оркестром Василя Барвінського.

Друга – нещодавно, 5 квітня, в цьому ж залі Тернопільської обласної філармонії. Думаю, що байдужих ні під час зустрічі, ні, тим більше, після неї не було. Марія Крушельницька представила нам свою нову акцію – концертну подорож містами Західної України учасників ІІ Міжнародного конкурсу юних піаністів пам'яті Володимира Горовиця. Ми мали можливість послухати шістьох талановитих музикантів з різних міст України і Росії: Андрія Драгана (м. Львів), Юлію Гуменюк, Олексія Іванченка, Віталія Рогальського (м. Київ), Даниїла Мартиненка (Росія), Дениса Котельника (Одеса).

Винятковість цієї акції полягає в тому, що виконавці – саме учасники, а не лауреати конкурсу. Ми звикли до того, щоби вшановувати переможців і залишати поза увагою переможених.

Пані Марія глибиною свого таланту зуміла відчути неординарність цих дітей і обернути їхню, хай тимчасову, невдачу в конкурсі на перемогу над собою, на можливість шліфувати свою виконавську майстерність, на увагу і захоплення слухачів, на бурхливі оплески.

Визначною подією є ця зустріч і для наших тернопільських юних музикантів. Вони вперше мали змогу послухати своїх однолітків, усвідомити, якого рівня майстерності можна досягти навіть в такому юному віці.

Атмосфера добра, людяності, віри в наше майбутнє,  майбутнє наших дітей, емоційного піднесення, яку зуміла створити в цей день Марія Крушельницька, ще довго буде зігрівати наші серця.

Щиро дякуємо Вам, глибокоповажана Маріє Тарасівно, за велич Вашої душі, за високий професіоналізм, за Віру і Надію!

Христина Юрчакевич

викладач Тернопільського музичного училища

Ровесник. ( Тернопіль) – 10.IV.1998.

Після багатьох років забуття…

У рамках Декади філармонічного мистецтва та Міжнародного музичного фестивалю „Київ Музик Фест-98” у Колонному залі імені М.Лисенка відбувся симфонічний концерт, який важко назвати буденним. Він привернув увагу вагомим внеском у повернення з небуття втрачених національних мистецьких цінностей, що так необхідні для повнокровного духовного життя сучасного українського суспільства. Того вечора прозвучав Концерт для фортеп’яно з оркестром Василя Барвінського, твір, на складну долю якого наклали драматичний відбиток і бурхливі історичні перипетії, і трагічні обставини життя самого автора.

Задум одночастинного фортеп’янного  концерту виник у Василя Барвінського ше 1917 року. Однак щойно на межі 1937-1938 pp. композитор повернувся до написаних ескізів і остаточно завершив твір. Уперше Концерт був виконаний прекрасним піаністом Романом Савицьким і Симфонічним оркестром під орудою Миколи Колесси під час святкування роковин Тараса Шевченка у Львові в березні 1939-го, а в 1940-му з твором дістали можливість познайомитись меломани Києва. І всюди він був напрочуд схвально прийнятий слухачами. Проте успішне концертне життя твору перервало воєнне лихоліття, а потім — трагічна доля його автора. Ім'я репресованого в 1947 році радянською владою Василя Барвінського було піддано остракізму, його твори викреслювались із концертних програм, рукописи і друковані ноти безжалісно нищились. У цій суматосі зник і слід нотних записів Фортеп’янного концерту. Пошуки твору довгі роки не давали бажаних результатів. Щоправда, у Львові було знайдено його оркестрову партитуру. Однак, звісна річ, цього було замало для відновлення всього Концерту та можливості його виконання.

До пошуків втрачених нот підключилася українська діаспора, зокрема, син першого виконавця Концерту Роман Савицький-молодший. Зусилля увінчалося успіхом: запис фортеп’янної партії віднайшовся аж... в Арґентині (!), у нащадків відомого українського культурного діяча, отця Северина Сапруна. Не можна не відзначити якогось по-справжньому містичного збігу обставин: про це стало відомо рівно 30 років після смерті композитора – 9 серпня 1993 р. Безперечно, довелось ще чимало попрацювати над „стикуванням” оркестрової і фортеп’янної партій (велика заслуга в цьому належить професору Яремі Якубяку), але зрештою, твір відновлено повністю.

Повернути його до концертного життя взялась заслужена артистка України, професор Марія Крушельницька. У її виконанні разом з Симфонічним оркестром Національної філармонії України (дириґент — заслужений діяч мистецтв України Микола Дядюра) і прозвучав тепер Концерт Василя Барвінського.

Марія Крушельницька – піаністка, відома напрочуд глибоким, продуманим підходом до розкриття образно-емоційного змісту музичних творів, умінням виявити їхні найхарактерніші стильові особливості. Все це вповні проявилося в її інтерпретації Концерту фа мінор, котрий, здається, увібрав найхарактерніші риси композиторського почерку Василя Барвінського.

Твір написаний в романтичній традиції. Його музика відображає світ схвильованих почуттів, де задушевні роздуми чергуються з раптовими спалахами драматичної напруги, вона приваблює так властивим для світовідчуття Барвінського ліризмом, українською пісенною інтонацією.

 Головну роль в образній побудові Концерту відіграє насичена фортеп’янна партія. І це зрозуміло. Василь Барвінський був чудовим піаністом-виконавцем і педагогом. Саме його фортеп’янні твори здобули особливо велику популярність не тільки в Україні, а й за рубежем. Завдяки їх публікації і виконанню в Німеччині, Австрії, Японії та інших країнах українська музика ще в 1920-ті роки почала впевнено виходити на міжнародну арену. Друге народження втраченого Концерту фа-мінор та його блискуче виконання у Києві стали ще одним внеском у вінок слави видатному композиторові.

Романтично-піднесена тональність першого відділення симфонічного вечора знайшла утвердження і в його другій частині, де виконувалась музика Й.Брамса: Академічна увертюра та Концерт для скрипки з оркестром ре-мажор. Основною „дійовою особою” тут став молодий скрипаль з Австрії, лауреат міжнародних премій Вольфганг Сенгстшмід. Його гра, поряд з бездоганною технічною майстерністю, полонила слухачів емоційною наснагою, романтичною схвильованістю, по-сучасному динамічним, загостреним вияскравленням драматичних кульмінацій. Гарно звучав і симфонічний оркестр під керуванням Миколи Дядюри.

Цей концерт безперечно можна зарахувати до важливих подій у культурному житті України. На жаль, організаційні неполадки — несподіване перенесення його дати, одночасне проведення в різних приміщеннях кількох заходів „Київ Музик Фесту” негативно вплинули на кількість слухачів, що відвідала зал філармонії і мала змогу прилучитися до справжнього високого Мистецтва.

Марія ЗАГАЙКЕВИЧ

доктор мистецтвознавства

Культура і життя.– 28.XI.1998 р.

Віртуози у колі друзів

…Ми мали змогу загостювати на цьогорічних „Віртуозах” відому вірменську віолончелістку Медею Абрамян, ученицю славнозвісного Мстислава Ростроповича. Вона виступила в ансамблі з нашими визначними метрами – піаністкою Марією Крушельницькою та скрипалькою Лідією Шутко, під орудою колишнього львів'янина, а тепер головного дириґента Одеського оперного театру Яреми Скібінського. Суцвіття талантів та надзвичайно цікавий репертуар (маємо на увазі головним чином Концерт Л. ван Бетовена для скрипки, віолончелі та фортеп’яно з оркестром, котрий надзвичайно рідко виконується через складність і високі вимоги до віртуозних учасників мистецького діалогу) – привабили багатьох слухачів.

Артистичне змагання яскравих мистецьких індивідуальностей справді принесло велику насолоду публіці, адже за кожною фразою розпізнавався непересічний характер особистості. Енергійна, цілеспрямована, а разом з тим – напрочуд вишукана манера гри Марії Крушельницької сприймалась дуже рельєфно в зіставленні з легкою, летючою, задушевно-теплою сповіддю віолончелістки Медеї Абрамян та сповненим темпераментом музичним виразом Лідії Шутко. Цей блискучий концерт ще раз підтверджує, що своєрідність характеру і неповторність мистецького світовідчуття кожного з артистів прекрасна, бо те, що їх об'єднує значно сильніше за те, що їх розділяє.

Любов Кияновська

кандидат мистецтвознавства

Поступ.– 3.VI.1999.

Класична музика – це клас!

У нашому місті перший сольний концерт піаністки Марії Крушельницької пройшов у 1962 році. Впродовж наступних десятиліть вона чарувала слухачів музикою світової та української класики – масштабними полотнами великих форм та п'єсами-мініатюрами, що демонструють широкий спектр музичних напрямів і стилів. У її виступах відчувається висока школа майстерності, адже вчителем М.Крушельницької в Московській консерваторії був світової слави піаніст і педагог, професор Генріх Нейгауз.

Піанізм М.Крушельницької розкривається в образному багатстві виконуваних нею творів. Масштабність її мислення передається через повнокровне звучання фортеп’яно – від ніжного до оркестрового. Стримана і виразна манера гри підпорядкована глибокому розкриттю змісту твору, де органічно поєднуються вдумливість, щирість і емоційність. Володіючи секретами виконавської майстерності, піаністка розкриває найтонші відтінки почуттів і переживань людини.

Професор Марія Крушельницька – єдина в Україні, хто вчився у Г.Нейгауза. Тому останнім часом вона розширила свою педагогічну та музично-громадську діяльність. Як голова всеукраїнського відбіркового туру та член журі ІІ Міжнародного конкурсу юних піаністів ім. Володимира Горовиця, вона у 1998 році організувала концертну подорож 12 юних музикантів – учасників конкурсу – по містах Західної України, в тому числі й Івано-Франківську, а оце знову привезла до нас своїх вихованців.

Як фундатор і президент українського “Товариства імені Г.Нейгауза”, Марія Крушельницька ознайомила присутніх з доповіддю “Педагогічні принципи Г.Нейгауза”, виголошеною свого часу в німецькому місті Кельні на Всесвітній конференції, присвяченій митцеві, і продемонструвала рівень фортеп’янної гри молодих виконавців зі Львова. І треба сказати, що всі солісти, а серед них були учень Львівської школи-десятирічки ім. Соломії Крушельницької Василь Котис, студентки Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка Мар'яна Самотос, Лариса Черняк і Галина Гуменюк, якнайкраще показали школу піанізму, виражену в педагогіці Г.Нейгауза – М.Крушельницької.

Приємною несподіванкою для всіх став виступ аспірантів – фортеп’янного дуету Ольги Чіпак та Олексія Кушніра, які на двох роялях вражаюче заграли “Рондо” Ф.Шопена, Сюїту № 2 С.Рахманінова та аванґардовий твір чеського композитора Б.Мартіну “Фантазія”.

Ця незабутня зустріч в музичному училищі ім.Д.Січинського має багато творчих аспектів. Насамперед, то початок роботи в нас філіалу товариства, який стане запорукою подальшого розвитку професійного мистецтва. Інший аспект – це реальне втілення творчих планів патріархів музичного мистецтва Галичини, які мріяли про розвиток музичного виконавства, педагогіки, що закладалася тут у складних умовах життя на початку ХХ століття.

Лідія Грабар

музикознавець

член Національної спілки композиторів України

Івано-Франківськ. – ХІ.2000.

Пам'яті піаніста Генріха Нейгауза

Заслужена артистка України, професор ЛДМА ім.М.Лисенка Марія Тарасівна Крушельницька, крім багатолітньої концертної та педагогічної діяльності, відома також як автор й організатор прецікавих проектів, які пожвавлюють концертне життя. Нагадаємо, що саме професор М.Крушельницька ознайомила львів'ян із виконавським мистецтвом лауреатів Міжнародного конкурсу молодих піаністів ім.В.Горовиця. На днях шанувальники музики мали нагоду стати свідками ще одного цікавого проекту М. Крушельницької – циклу концертів пам'яті Генріха Ґуставовича Нейгауза.

Організація і патронат цього проекту – не лише громадсько-професійний крок М. Крушельницької як президента Товариства ім.Г.Нейгауза, а й суто людський обов'язок: віддати данину шани колишньому вчителю і видатному музикантові XX століття. Три концерти, що склали цикл, вибудувані з творів безмірно багатого піаністичного репертуару Г. Нейгауза, зокрема з музики композиторів, особливо близьких його творчій натурі (О.Скрябін, Ф.Шопен). Проте всі концерти були різні за підходом до реалізації і за наповненням: збірний концерт із творів різних композиторів (23 жовтня), збірний концерт із творів одного композитора (шопенівська програма, 26 жовтня), сольна програма фортеп’янного дуету (3 листопада). Усі концерти об'єднували дві риси, які робили їх цікавими, неординарними не лише з музичного, а й педагогічного боку.

Перша – це намагання добитися того, щоб обраний твір “працював” на підкреслення неповторності і своєрідності виконання. Цикл став у цьому сенсі “парадом” яскравих творчих індивідуальностей. Інша річ, що вони виявляли себе нерівномірно. Одні (як М.Самотос, В.Котис, Г.Гуменюк, О.Гайдукевич) – менше, хоч і їм вдалося зацікавити слухачів. Це стосується насамперед В.Котиса як виконавця музики С.Прокоф'єва і О.Гайдукевич, яка вже не вперше постає перед львівським слухачем тонким і блискучим інтерпретатором інтелігентно-романтичної музики Й.Брамса. Інші (як Я.Боженко, Г.Іванюшенко, О.Кушнір та О.Чіпак) показали себе сповна.

Друга риса – тяжіння до великомасштабних фортеп’янних полотен, здебільшого драматичного змісту (сонати О.Скрябіна, Ф.Шопена, “Симфонічні етюди” Р.Шумана, чи ансамблеві твори – реґерівські варіації та фуґа на тему Бетовена, сюїта С.Рахманінова), які вимагають не лише вишколеності, а й відповідного складу, рівня і глибини мислення, що було так характерно для виконавського почерку Г.Нейгауза. З огляду на це, у концертному циклі було з чого повчитися і набути корисного досвіду. Так, “Симфонічні етюди” Р.Шумана піаністці Л.Черняк завдяки блискучій техніці, безвідмовно виявленій у швидкому темпі (місцями надто швидкому як на цей твір), вдалося представити власне як етюди. Але при тому втратилося важливе і винесене композитором у заголовок поняття симфонічності, що передбачає не тільки масштабність і технічність виконання, а й спосіб мислення.

Інший цікавий зразок подала шопенівська програма. У виконанні Г.Іванюшенко перед слухачем постав природний, стихійний (як у Баркаролі), співучий (як в Експромті чи Мазурках), натхненно аполонічний (як у Першій баладі) силует душі композитора. М.Самотос та Я.Боженко до останнього “працювали” на сцені, щоб у всіх тонкощах відтворити найменші порухи душі шопенівської музики (особливо показовий тут Я.Боженко, котрий у доброму сенсі по-Бетовенівськи “викував” концепцію h-moll'нoї сонати Ф.Шопена). Результат – позитивний і прийнятний, але твори дещо втратили натхненний блиск і поетичність, – риси, так добре вловлені у виконанні Г.Іванюшенко. Найкраще з втіленням цього справився фортеп’янний дует О.Кушніра та О.Чіпак, виконуючи твори М.Реґера, О.Мессіана та С.Рахманінова.

Присвята циклу концертів пам'яті визначного піаніста все-таки справа великої відповідальності: навіть найменший професійний промах, недогляд, похибка спричиняється до того, що благий намір гідного вшанування може дати зворотній ефект. З цією відповідальністю студенти та аспіранти класу професора М.Крушельницької дали собі раду бездоганно.

Яким Горак

Поступ.– 7-8.ХІ.2000.

Фестиваль, фестиваль, фестиваль…

…ХV фестиваль А.Кос-Анатольського розпочався концертом фортеп’янної музики Кос-Анатольського, яку виконувала професор музичної академії ім.М.Лисенка славетна піаністка Марія Крушельницька. Професор віднайшла в архіві композитора невідомі, ніким не виконувані фортеп’янні твори, опрацювала їх і представила публіці львівській, кіровоградській та коломийській. Сюїта “Козацькі могили”, “Гірська легенда”, три Прелюди, варіації на тему романсу “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, Скерцо сі-мінор – це твори, які ще не звучали для широкого загалу. Виконавець – піаністка володіє потужним звучним симфонізмом, найтихішим ріапо, чарує фортеп’янними тембрами, її арсенал піаністичних виразових засобів практично необмежений. Як сказала сама пані Марія і підтвердив гість з Америки, музиколог Роман Савицький, українську фортеп’янну музику може виконувати лише піаніст з українською душею. Українська фортеп’янна музика не така легка, як виглядає, її опрацювання і виконання має приховані труднощі.

…Присутні винесли з концерту інтелектуальний потенціал, стимули до творчих задумів, національні почуття не в любові заполітизованій, а в мистецькій формі. …

Мирослава Зайко

лектор-музикознавець

Національної всеукраїнської музичної спілки

Коломия. – 5.ХІІ.2001.

Марія Крушельницька грає фортеп’янні твори Людкевича

На моє тверде переконання у виконавстві найважливішим є вміння створити високохудожню, відповідну до задуму композитора, майстерну, позначену індивідуальністю інтерпретацію. Ми добре розуміємо, що справжнє життя музичних творів розпочинається із вдалої та переконливої виконавської прем'єри, бо тільки майстерне відтворення музики приходить до серця слухача.

Поява грамплатівок, на яких записані майже всі фортеп’янні твори класика української музики Станіслава Людкевича у високопрофесійному виконанні Заслуженої діячки мистецтв, професора Марії Крушельницької, є явищем великої ваги. Значення цього явища збільшується від того, що виконавська інтерпретація творів Людкевича є чи не першою і дуже вдалою: твори Людкевича постали перед слухачем в усій повноті їх мистецького ореолу.

Станіслав Людкевич належить до найвидатніших українських композиторів XX ст. До 1979 року ми мало знали його фортеп’янну спадщину і не вважали її настільки вагомою, як кантатну, хорову та камерно-вокальну. Наприклад, М.Загайкевич пише: “Фортеп’янна музика в творчому доробку Людкевича відіграє побічну роль” (С.П.Людкевич. К., 1957, с. 138). Утім після фортеп’янного вечора (1979 р.) і особливо після появи грамплатівок стало зрозумілим, що фортеп’янний доробок митця яскравий, вагомий і самобутній.

До цього жанру Людкевич звертався певний час: з 1896-го по 1922 рік, тобто на початку свого творчого шляху. Це були роки його навчання — здобуття філологічної та музичної освіти і значних життєвих випробувань. Він закінчив Львівський університет (1901 p.), вдосконалював свої знання з музики у О.Землінського та Г.Ґреденера у Відні, там захистив докторську дисертацію з музикознавства (1908 p.). Він був серед організаторів Вищого музичного інституту імені М.Лисенка у Львові, з 1910-го по 1914 р. був його директором.

З початком Першої світової війни Людкевича мобілізують до австрійської армії і відправляють на фронт, він потрапляє в полон, його засилають до Середньої Азії, де він перебуває у Перовську й Ташкенті (1915 — 1917), потім повертається до Львова і безвиїзно живе там до останніх років свого великого життя. Зауважимо, що протягом 1915 — 1917 років Людкевич працював викладачем фортеп’яно, саме тоді з'явилися його твори для цього інструменту: “Листок з альбому”, “Пісня до схід сонця” та цикл варіацій “Елегія”.

Розпочав писати музику Людкевич у молодому віці, ще наприкінці XIX ст., коли йому не було й 20-ти років. Це такі твори, як “Пісня ночі”, “Романс”, “Скерцо” та ін. Тоді композитор орієнтувався на музику романтиків, вслухався в її емоційний світ, опановував музичну мову. Тому не є випадковим вплив музики Брамса, Шумана, Лисенка.

Чи не найцікавішими його творами кінця XIX ст. є “Пересторога матері” та “Заколисна пісня”. У них композитор творить образ матері. Гра піаністки є виразною, мелодія нагадує тиху розмову — довірливу і щиру, — мати хоче якнайкраще порадити синові, застерегти його від небезпеки. Музика п'єси українська. Деякі поспівки твору передвіщають інтонації пісні “Чуєш, брате, мій”.

Ніжністю віє від “Заколисної пісні”, виконавиця прагне відтворити образ люблячої матері над колискою своєї дитини. Тут панують ніжність, щедрість душі, людське тепло. У творах наступних років помітне розширення горизонтів композитора, поглиблення зв'язків із музикою Шумана, Шопена, Лисенка, Чайковського. Втім Людкевич не наслідує своїх великих попередників, а прагне підняти свої твори до класичних стандартів, і це йому вдається.

У грі М.Крушельницькою “Баркароли” відчувається міцна опора на лірико-стриману пісенність, на відтворення баркарольно-елегійної фактури. Твір є високохудожнім зразком типово романтичної лірики.

“Пісня без слів” Людкевича виросла з легенди, з козацьких казок та романтичних розповідей (козак пливе на човні Дніпром, його супроводжують русалки, панує сфера закоханості, молодечої безтурботності). Якщо шукати джерел п'єси Людкевича, то їх знайдемо в музиці Шумана. Втім німецький класик пульсуючою метроритмікою творить поривисті, нестримні, запальні образи. Людкевич також ритмікою творить образ молодечого поривання, щирої ліричної розмови тощо. М.Крушельницька дуже тонко підмітила ці штрихи і сформувала свій образ романтичної піднесеності й радісної просвітленості. Твір запам'ятовується надовго.

Окремо виділимо п'єсу “Смерть отамана”, вона присвячена автором пам'яті М.Лисенка, в основі твору покладено козацьку пісню “Ой, що ж бо то та й за ворон”. Чотири побудови (куплети) твору М.Крушельницька виконує по-різному: як траурну, похмуру процесію; як схвильовану оповідь; як просвітлений, ніби відсторонений від подій, роздум; і як ніжне, по-людськи тепле завершення. Тут потрібен був продуманий виконавський план, виразною має бути кожна інтонація, кожний модуляційний хід у гармонії; важливо, що ці зміни зроблені піаністкою природно й логічно. У другій половині твору виконавиця прагнула до просвітленості звучання, до прозорості фактури, до тембрової співучості, а в кінці — до трепетної ніжності.

Найвагоміший твір Людкевича – це варіації на тему народної пісні “Там, де Чорногора”, названі “Елегією”. Тема і тринадцять варіацій — це велична оповідь про людину, її багатий внутрішній світ, про рідні Карпати, про чудову природу, це поема про Україну. Взявши за основу мелодію пісні, композитор розширив її масштаби втричі (з 16 до 41 такту) і кардинально змінив її зміст; тема твору — це величний образ Карпатських гір з їх грайливими потоками, стрункими ялинами, буйнозеленими травами. У темі є також місця, які звернені до людини, де розкриті її почуття, настрої. Музична тема викладена могутніми октавами, причому на кожну сильну долю дається акорд. Цей виклад змінюється пасажами — грайливими, легкими. Виконавиця звуковими перепадами конкретизує “зміст” музики.

Перші три варіації присвячені розкриттю ліричного образу: піаністка підкреслює то близькість цієї музики до романсу, то акцентує увагу на скерцозності, то ліричній схвильованості. В четвертій варіації М.Крушельницька передає почуття смутку, душевної надломленості; початок п'ятої варіації дається у маршовому пульсі; шоста – звучить співуче, мелодійно.

Сьома варіація є концертно-віртуозною, вона драматична за змістом, і тут виконавиця прагне бути близькою до шуманівських поривистих образів. У восьмій варіації піаністка підкреслює героїчне звучання, цей матеріал викладено могутніми акордовими комплексами та октавами, це — драматичний півфінал циклу.

З дев'ятої варіації починається нова хвиля образно-сюжетного розгортання, це  лірично зосереджена колискова, яка звучить на фортеп’яно підкреслено ніжно. Десята варіація, з її імітаційно-поліфонічною фактурою, вимагала від піаністки максимальної виразності окремих голосів, які створюють враження довірливої розмови, душевного тепла й сердечності. Одинадцята варіація, своєрідний вальс-скерцо, проведена М.Крушельницькою вправно й технічно відшліфовано. Дванадцята вимагає звукового заспокоєння, це — ніби затишшя перед бурею, тут висловлені ліричні почуття людини і намальована світла сонячна картина природи.

Тринадцята варіація викликала у виконавиці спалах пристрастей, це — нова хвиля героїки і драматизму; в ній вагомо утверджуються вольові пориви. Кода — велична, урочиста; це гімн людині й гімн природі. Останній її епізод нагадує початок твору — це тема Карпатських гір, тим самим композитор створив епічну образну рамку.

Варіації Людкевича і за глибиною задуму, і за віртуозністю техніки можуть стати поруч з кращими досягненнями європейської романтичної музики, зокрема “Симфонічних етюдів” Шумана, деяких рапсодій Ліста, “Героїчного скерцо” Лисенка, балад Шопена тощо. М.Крушельницька переконливо відтворила усі емоційно-образні лінії твору: епічну, лірико-пейзажну, драматичну, героїчну, лірико-проникливу.

А взагалі поява грамплатівок, де записано фортеп’янну музику С.Людкевича в інтерпретації піаністки М.Крушельницької, професора Львівської музичної академії, є важливою мистецькою акцією, що має неминуще художнє значення.

Степан ЛІСЕЦЬКИЙ

професор, музикознавець

Шлях перемоги. (Київ) – 15-21.XI.2001.

Невідомий Анатолій Кос-Анатольський у виконанні Марії Крушельницької та Богдана Козака

Цей диск – LMC CD ATYABA 20-2001 – виділяється на фоні традиційних звукозаписів академічної музики своєю особливою композицією і незвично особистим тоном. Трудно уявити собі його появу у якійсь із традиційно орієнтованих, респектабельних фірм звукозапису. Слухачеві запропоновано доторкнутися до незнаних досі сторінок інтимної лірики композитора Кос-Анатольського, а ціла композиція програми і її трактування відчутно позначені особистим баченням піаністки Марії Крушельницької. Саме нешаблонність проекту “Музична колекція Львова”, що його здійснює продюсер Юрій Лазаренко, – поєднання у одній серії записів поп- і рокмузики, джазу, народних виконавців та класики – дозволила експериментувати з програмою компактдиску, і цей експеримент себе повністю оправдав.

Програма компакт-диску, об'єднана тональними пов'язаннями та хронологією написання творів, водночас виразно ділиться на дві частини: першу – більш особисту та ліричну, і другу – об'єктивнішу, з епічними чи картинними сюжетами. Незвичності власне надає їй перша частина, де звучанню кожної фортеп’янної п'єси передують поезії. Про них влучно пише у анотації Олександр Козаренко: „Незнаний масив творчості одного з найпопулярніших митців України – справжня несподіванка не лише для меломанів, але і для знавців музики. На цьому компакт-диску вперше представлено перлини фортеп’янної музики і поетичної творчості Кос-Анатольського 50-70 років, рукописи яких здавалося надовго потонули в приватних архівах. Та сталося диво – ці рукописи зажили якимось своїм життям: вони немов „притягували” – віднаходили один одного; ніби випадково, у задніх рядах книжкових шаф виявлялись забуті (приховані від чужого ока) пожовклі конверти із збереженими текстами, що починали доповнювати – коментувати один одного. Так поступово склався цілий корпус парних музичних і поетичних текстів, збагнути глибинний зміст яких можливо лише у їх єдності. Обеззброюючий ліризм та щирість вислову композитора-поета, конґеніальність музичного та віршованого рядів є, без сумніву, явищами унікальними в українській культурі”.

Запропонована програма майже повністю охоплює фортеп’янну творчість A.Кос-Анатольського періодом у 25 років (1954-1979), починаючись з найперших його творів для цього інструмента – Ноктюрна і ранніх Прелюдів. Відомо, що, пишучи свої твори, Кос-Анатольський завжди орієнтувався на конкретних виконавців: враховував особливості голосу співаків, задовольняв побажання кожного інтерпретатора. Для кого ж призначені були перші фортеп’янні п'єси? Композитор сам був непоганим піаністом і нераз охоче сідав до фортеп’яно. Але на початку 50-х він високо оцінив обдарування молодої Марії Шушкевич (пізніше – Крушельницької), що якраз вступила до Московської консерваторії, і всіляко підтримував її. Поезії, що передують цим п'єсам, написані були у 1952-54 роках. Згадана вище парність музичних та поетичних текстів особливо виразно виявляється у трьох Прелюдах, поезії ж тут пов'язані з конкретними фактами долі піаністки. Так, вірш “Блукаю я по харківських бульварах” нав'язує до відомих нині трагічних обставин її народження, які у 1952 році (“вже 18 літ минає зараз”) ще не були загальновідомими і згадка про них звучала дуже довірливо, а водночас болюче. Прелюд g moll відповідає цим словам трагічною інтонацією теми і драматичністю її розвитку до репризи-кульмінації. Дві інші поезії: “Лежу собі у темнім гробі” і “В руці тримаю телеграму”, – співвідносяться з виконанням у лютому 1953 року молодою піаністкою Концерту Шумана з оркестром Львівської філармонії. Кос-Анатольский був ініціатором і промотором цього виступу. А в Прелюді a moll (5 такт від кінця) у середньому голосі можна впізнати вміщену ним алюзію до теми шуманівського Концерту.

Ліричні поезії і фортеп’янні мініатюри виразисто відтворюють образ Кос-Анатольського – щирої емоційної натури, вразливої до краси, схильної до захоплення і відкритого вияву своїх почуттів у мистецтві. Тут впізнається і притаманна йому елегантність – у блискучих вишуканих пасажах фантазії на тему пісні “Ой, ти, дівчино, з горіха зерня”, і незрадливе почуття гумору – у написаному російською мовою вірші “В мечтах всегда зеленый” та у Скерцо h moll. Змістовну інтонацію поезій Кос-Анатольського дуже добре відтворює читацька манера Богдана Козака – чуйного-декламатора, який розуміє і стиль, і підтекст лірики. І у “невідомому Кос-Анатольському” він талановито нагадує слухачам добре знаного і щиро любимого львів'янами музиканта. (Шкода тільки, що поезії, які читає Богдан Козак не внесено до списку творів на обкладинці компакт-диску).

Основу другої частини програми складають більш пізні фортеп’янні твори композитора: сюїта “Козацькі могили” (1969), “Гірська легенда” (1974) та “Буковинська сюїта” (1979). За принципом картинності образного змісту з ними поєднано дві написані раніше танцювальні п'єси: “Гомін Верховини” і “Гуцульську токату”. Хоч до цих творів не наведено поетичних паралелей, цікаво, що, за свідченням дослідниці творчості Кос-Анатольського А.Терещенко, вони також існують[1]. Отже паралелізм поетичного і музичного висловлювання був характерним для митця, не даремно ж ядро його творчості складає вокальна музика.

Шлях Марії Крушельницької до виконання фортеп’янних творів Кос-Анатольського був довгим і, очевидно, пов'язаним із внутрішньою перебудовою розуміння його музики. Першим твором, який вона вивчила наприкінці 1970-х років, маючи на цей час вже у свойому репертуарі програми з творів Людкевича (зокрема, Елегію “Там, де Чорногора”) та Колесси, була “Буковинська сюїта”. Можна здогадатися, що частини “Буковинської сюїти” – Коломийка, Елегія “Над Прутом” на тему пісні І.Воробкевича та Аркан – викликали у піаністки асоціації з граною музикою, виявилися їй ближчими, ніж попередні твори Кос-Анатольського, і знайшли у її виконанні переконливу інтерпретацію. Проте потрібно було ще 20 років, щоб дозріло трактування фортеп’янної спадщини композитора в цілому – своє власне розуміння стилю, без якого Крушельницька не може нічого грати, – і повна програма з музики Кос-Анатольського прозвучала у її виконанні тільки у 2000 році.

Запропонована на компакт-диску інтерпретація поєднує собою дві кардинально відмінні індивідуальності композитора і його виконавиці. Парадоксально те, що програма, яка у серії “Музична колекція Львова” цілком могла б слухатися як продиктована сучасною модою чарівна добірка галицьких салонних композицій в дусі ретро, одержала тут якнайсерйозніше і якнайособистіше

[1] Терещенко А. Анатолій Кос-Анатольський. – К.: Муз. Україна, 1986. – С. 62.

трактування на рівні світової класики. Доступні інтонації, жанрова основа, блискуча фактура, нескладний розвиток – все це ставить фортеп’янні твори Кос-Анатольського на межі легкого жанру, який передбачає і неглибокі, поверховні почуття. Але таке ставлення до музики немислиме для Крушельницької, у її грі завжди присутня повна заанґажованість, нота драматизму і патетики. Не згоджуючись бути тільки слухняним виконавцем, піаністка стає співтворцем музики. Вона пристрасно “декламує” в повний голос, а не любязно бесідує чемно приглушеним тоном; знаходить і категорично виявляє всі “гострі” моменти інтонаційного розвитку, ще й підкреслює їх виконавськими засобами, не допускаючи ввічливо-байдужих компромісів.

Постає питання: чи правомірний такий підхід до трактування музики, чи не приводить він до перекручення її головної суті? Художній результат показує: ні. Твори Кос-Анатольського не тратять, а виграють у змістовності. Піаністка знаходить у них багато непочутих досі інтонаційних та образних асоціацій, і музика стає більш цікавою, захоплюючою. При відмінності характерів цих двох музикантів їх об'єднує близькість до галицької музичної традиції, її розуміння і щире сприймання. Крушельницька черпає свої художні інтерпретації з того ж самого джерела, що й Кос-Анатольський, її трактування органічні, а не штучно прив'язані.

Коротко відзначу найважливіші виразові засоби піаністки, про які вже доводилося писати. Її головна увага завжди звернена на мелодійну інтонацію та виразне фразування. Декламаційна манера інтонування дає себе знати у підкресленому цезурному розмежуванні фраз та випуклому виявленні їхніх мелодійних вершин. Цілковито індивідуальною є ритміка виконання: неcкремпована тактовими оковами, гнучко підпорядкована диханню фрази. У трактуванні п'єс Кос-Анатольського ніби відроджується давня ренесансна традиція, за якої композитор записував тільки схему твору, а дійсні ритмічні рисунки визначав уже талановитий виконавець. “Ритм для мене – це живий організм, – каже піаністка. – Він рухається спрямовано: кудись і звідкись. Його джерелом стає мова, спів, танець”. І ще одне: у картинних п'єсах неповторним джерелом піаністичного “живопису” Крушельницької виступає її темброва палітра – надзвичайно різноманітна і винахідлива. Просторове наповнення фактури, близькі і далекі плани, яскраві та імлисті барви – все це досягається засобами педалізації й туше. Ґама цих засобів широка та водночас індивідуальна.

Оскільки у рецензії йдеться про записане виконання, то треба відзначити також мистецтво звукорежисера запису Маркіяна Дрібнюка, завдяки якому на компакт-диску добре чути всі відтінки мистецького задуму як композитора, так і піаністки.

Компакт-диск “Невідомий Анатолій Кос-Анатольський” – це самостійне і своєрідне явище у мистецькому житті Львова й України. Він звернений до широкого кола слухачів – одних щиро зворушить, другим принесе задоволення, а знавців примусить задуматися. Записана на диску програма не тільки пропонує розв'язання, але й ставить запитання. І як така вона може і повинна відіграти свою прогресивну роль у історії інтерпретації української фортеп’янної музики.

Йожеф Ермінь

Musica humana.- Ч.1.- Львів, 2003

З невідомої спадщини співця “Білих троянд”

Справа видання української класики – чи літературної, чи музичної – перебуває нині у дуже скрутному становищі, далекому від бажаного. Коли в царині української літератури, хай періодично і в малій кількості, у продажу все ж з'являються добротні і потрібні видання (щоправда, недоступні для більшості через дорожнечу), вводяться в широкий обіг твори авторів раніше заборонених чи несправедливо забутих, – то в галузі українських нотних видань навіть такими скромними здобутками не можемо похвалитися.

Тим відраднішою є поява хоч якихось спроб у цьому напрямі. Однією з таких, гадаємо, вдалих спроб є збірник фортеп’янних творів Анатолія Кос-Анатольського, який вийшов у видавництві “Сполом” і містить непубліковані досі (а тому невідомі навіть музикантам) циклічні твори – сюїти “Козацькі могили”, “Буковинська сюїта” і одночастинний масштабний твір – “Гірська леґенда”.

Ці твори істотно доповнюють знану досі картину творчості талановитого композитора, трагізм долі якого полягав у вимушеному роздвоєнні його творчого таланту: одна, видима для загалу, але неорганічна його грань мусила служити на прославлення партії і режиму, друга – конспірована і небезпечна в радянський час праця для розвитку і збагачення української музики. У широкому колі любителів музики А.Кос-Анатольський відомий як автор пісень, котрі ще в 50-60 роки XX століття були шляґерами – “Білі троянди”, “Незабутній вальс”, “Ніч над Карпатами”, “Солов'їний романс”, “Від Москви до Карпат”. Відомими сторінками його фортеп’янної музики є прелюдії, “Гуцульська токата”, “Гомін Верховини”, два фортеп’янні концерти. Ці сторінки доповнюють тепер повернені композиції, самі заголовки яких пояснюють, чому раніше вони не могли бути опубліковані і протягом стількох років відлежувалися у шухляді. У цьому сенсі збірник є певним відкриттям невідомих творів відомого композитора і в цьому його першорядна цінність. Збірник у м'якій голубій обкладинці приваблює скромністю і красою поліґрафічного оформлення, надійним брошуруванням, яке не зіпсується при тривалому використанні. На гарному білому папері чистий і якісний друк, приємний і зручний для читання.

Ініціатором і упорядником цього видання є відома піаністка, Заслужена артистка України, професор ЛДМА ім.М.Лисенка Марія Крушельницька, яка щасливо і органічно поєднує різні амплуа діяльності.

Таке видання стало для М.Крушельницької не тільки сповненням професійного обов'язку музиканта і не лише ще одним виявом ревного й наповненого відданою працею патріотизму. Цей збірник – вияв її глибоко людської шани і дяки А.Кос-Анатольському, якого М.Крушельницька знала особисто і певною мірою завдячує йому своїм формуванням як музиканта і настановленням на шлях концертуючого піаніста. Недарма, за гасло для своєї музично-громадської праці професор М.Крушельницька взяла слова А.Кос-Анатольського: “Дорогу талантам!” Людську шану і професійний обов'язок пані Крушельницька поглибила і доповнила тим, що першою винесла ці твори на концертну естраду, а також записала їх на компакт-диск, який репрезентували нещодавно.

І на завершення ще три дуже символічні деталі. Насамперед, збірник вийшов у світ за сприяння родини композитора, що певною мірою також доносить присутність його душі, його “благословення” цього видання. По-друге, видавництво здійснене Львівською організацією Спілки композиторів, головою якої довший час був автор надрукованих композицій. По-третє, видання дедиковане до 150-річчя Львівської музичної академії ім. М.Лисенка – того закладу, де частину життя пропрацював Анатолій Йосипович. Музиканти старшого покоління ще пам'ятають його статечну високу фігуру, характеристичну мову і неперевершений ораторський талант, безмежну доброту до людей, яку віддзеркалює і його музика.

Яким Горак

За вільну Україну.– 15.VI.2003.

Шляхами фортеп’янної творчості столітніх митців

Започаткування цікавої нової традиції спостерігаємо з останніх концертів студентів класу професора Марії Крушельницької у Львівській музичній академії. Щосеместру вони виступають з програмами творів української фортеп’янної класики. Ці концерти дають можливість пізнати (іноді навіть відкрити для себе) перлини національної музичної класики, яких широкий студентський загал не те, що не виносить на сцену, а навіть і не знає. Такі виступи дають прекрасну нагоду повчитися, як треба виконувати ці твори, адже усталених академічних традицій щодо цього нема, та й не кожен педагог може знайти потрібний до цього ключ.

Першою ластівкою стала сольна програма, представлена Мар'яною Самотос, а нещодавно естафету підхопив концерт з творів Станіслава Людкевича та Миколи Колесси. Солістами цього вечора були Мар'яна Самотос, Тарас Глушко та Ярина Рак. Підстав для об'єднання в моноґрафічну програму творів Людкевича та Колесси було багато: починаючи від 100-річної тривалості життя обох митців, взаємопереплетення їхніх особистих і професійних контактів, ваги в історії української музики та закінчуючи місцем фортеп’янної творчості в їхньому доробку. Усе це був вдячний матеріал, щоб проводити музикознавчі паралелі та порівняння. Та попри спільні риси, разюче різним було наповнення їхньої фортеп’янної творчості, у чому переконали виконавці. Пізній романтик Людкевич дався їм нелегко через епізодичну роздрібненість, багатство деталей, які потребували драматургічного об'єднання, щоб був відчутний “широкий мазок”. Модерніст же в музичній мові Колесса поставав як майстер ювелірно відточених деталей і класичної форми, дотепно й своєрідно заповненої. Відчувалося, що він був значно доступнішим для освоєння молодим піаністам.

Творчості Людкевича було присвячено перший відділ концерту. Мар'яна Самотос у п'єсі “Тихий вечір” здолала труднощі форми загальною настроєвістю й імпресіоністичністю вислову. Тарас Глушко в “Похороні отамана” із характером подав навіяний українською історією образ, переданий композитором через парафразу народної пісні “Ой, що ж бо то та й за ворон”. Та в “Баркаролі”, продемонструвавши знамените володіння звуковою палітрою, він не зумів об'єднати багатий тематичний матеріал, щоб довести його до генеральної кульмінації. У репризному розділі він надто швидко “розчинився” в тихій динаміці. Схожим настроєм були позначені й “Пісня ночі”, “Імпровізована арія”, “Романца” та “Скерцо” у виконанні Ярини Рак. Піаністка гнучко й еластично передала вокальність цих п'єс, але надто сконцентрувалася на виразності деталей і забула про контрастність подання, тому й не уникнула монотонності.

Друга частина концерту, присвячена творам Колесси, слухачам принесла цікаву й приємну несподіванку – цикл “Пасакалія, скерцо і фуґа” у виконанні Ярини Рак. Цей опус за глибиною концепції, способом і майстерністю втілення може гідно стати обіч глибинних симфонічних концепцій Шостаковича. Твір був близький піаністці, оскільки передане нею відчуття форми, ясне розуміння та відтворення деталей стали не тільки її досягненням на цьому концерті, а й кульмінацією вечора.

Піднесену, успішну та яскраву ноту, завдану звучанням циклу, зуміла підхопити й продовжити наприкінці концерту Мар'яна Самотос виконанням чотирьох прелюдів Колесси. Їх вона виконувала вже не вперше й знову ж продемонструвала витончений артистизм, ще більш яскраво й глибоко інтерпретуючи нові деталі відомих творів: наївність і безпосередність “Гуцульського”, імпресіоністичність “Осіннього”, примарність “Фантастичного” прелюдів та героїчну епіку прелюду “Про Довбуша”.

Яким ГОРАК

Поступ.– 16.ІІІ.2004.

Музика Миколи Колесси на CD

Презентація комплекту дисків “Микола Колесса. Вибране” – нещодавня подія, яка зібрала добірне коло львівської інтелігенції у великому залі ЛДМА ім. М.Лисенка.

Представляючи новинку, автор ідеї Юрій Шухевич, продюсер Михайло Перун, музичний консультант і виконавець деяких записаних  творів, професор, Заслужена артистка України Марія Крушельницька, науковий консультант, доктор мистецтвознавства, професор Любов Кияновська, упорядник Олена Онуфрів, піаніст, Народний артист України Олег Криштальський зійшлися на тому, що однією з причин слабкої репрезентації, непопулярності української музики в світі є мала кількість добротних, еталонних звукозаписів нашої музичної класики.

Власне пропонованій добірці дисків судилося стати щасливим початком у цій фундаментальній і великій за обсягом праці, довкола якої в перспективі мусять об’єднатися найширші кола українських (і зокрема львівських) музикантів. Символічно і приємно, що комплект побачив світ під знаком столітнього ювілею Миколи Колесси, і сам маестро був на презентації, виголосивши слово подяки всім, хто спричинився до цієї справи.

Три диски комплекту містять буклети з точними, виваженими і стислими анотаціями Любові Кияновської щодо часу написання, стильового напрямку та образного строю й композиції кожного твору. Буклетики гарно допасовані до ґрафіки Артема Булки і вирішені в різних яскравих кольорах, що відразу приваблює глядача і знавця. Принадну на вигляд цілість довершує суперобкладинка. На титулі – світлина: Микола Філаретович під час дириґування.

Диски містять найвидатніші твори симфонічного, камерно-інструментального та хорового жанрів у доробку композитора. Але попри незаперечну високу художню якість самих творів, диски становлять велику цінність ще й як добірка справді раритетних та історичних виконань, здійснених в різний час митцями, авторитетними у виконанні музики Миколи Колесси, які отримали схвалення автора. Всі записи – з фондів Львівського радіо. На першому диску двома власними симфоніями у виконанні Симфонічного оркестру Львівської філармонії (СОЛФ) дириґує сам Микола Філаретович. Другий диск містить хоровий твір “Лемківське весілля” у виконанні Київського камерного хору та струнного квартету ім. М.Лисенка під батутою Віктора Іконника, хоровий твір “Гаї шумлять” (до слів П.Тичини), який виконує заслужена хорова капела України “Трембіта”, дириґент Ігор Жук, “Три гуцульські закарпатські пісні” для голосу з оркестром (СОЛФ, соліст – Народний артист України Ігор Кушплер, дириґент – Микола Колесса), сюїта для струнного оркестру “В горах” (струнна група СОЛФ, дириґує  Роман Филипчук). У виконанні Олега Криштальського записано добірку фортеп’янних творів: сюїту “Картинки Гуцульщини”, “Пасакалію”, “Фантастичний прелюд”, “Дрібнички”. На третьому диску – фортеп’янні твори (чотири прелюди, три коломийки, “Пасакалія, скерцо, фуґа”, дві мініатюри) у виконанні Марії Крушельницької та оркестрові “Варіації на власну тему” у виконанні СОЛФ під дириґуванням Степана Турчака. Отож, імена виконавців промовляють самі за себе, а музика  Колесси дає їм добрий ґрунт, аби повністю показати і розкрити себе.

Презентація дисків не минула й без живих виконань музики Маестро. Присутні мали змогу насолодитися солодкавими, а водночас такими національно рідними гармоніями, класичною довершеністю форми, які відтворюють свіжість і красу гірських карпатських пейзажів сюїти “В горах”. Її другу і третю частину виконав камерний оркестр ЛДМА під дириґуванням Народного артиста України Ігора Пилатюка. Дивувало творче довголіття і вгадувалася рука майстра у двох фортеп’янних п’єсах “Танок” та “Коломийка”, майстерно виконаних Марією Крушельницькою (ці твори, написані композитором у 80 років, на жаль, залишилися незаписаними на CD). Артистичну частину програми довершив виступ капели “Трембіта” під дириґуванням її керівника Миколи Кулика, звучали хори “Думи мої” на слова Т.Шевченка, “Кам’яний сон” на слова Л.Костенко та дві обробки народних пісень – “Полонинка” та “Корчма”.

Яким Горак

Поступ.- 20.IV.2004.