Яромир Боженко. Спогади

Яромир Боженко. Спогади про Марію Тарасівну Крушельницьку

Яромир Боженко

Перша зустріч з моїм професором запам’яталася мені на все життя. Вона відбулася в моїй рідній школі імені Соломії Крушельницької, після останнього академконцерту у час випускних іспитів.

На той момент я вже твердо вирішив, що хочу вчитися у Львівській консерваторії, і саме у класі професора Марії Крушель­ницької. Я не знаю, що було першопричиною такого мого вибору. Чи її талант, виконавська майстерність, вміння спілкуватися, чи захоплюючі розповіді моєї бабусі про Марію Крушельницьку як педагога з великої літери, що завжди працювала так, як підказувало їй серце і любов до рідної України.

До цього я бував на багатьох її концертах, але спілкуватися з нею, на жаль, не доводилось. Ще задовго до “академу” я знав, що Вона буде в комісії.  Я дуже хотів, щоб Вона мене “побачила”, звернула свою увагу, відзначила мою гру. Я розумів, що доля дала мені шанс.

Засідання комісії і обговорення, як мені видавалось, були незмірно затяжними, я з великим нетерпінням чекав, коли Марія Тарасівна вийде з зали.

... І сталося. Вона вийшла і підійшла до мене, поґратулювала, і так посміхнулася, що я відчув ніби мене привітала близька, рідна мені людина, яка бажає лише добра. Два слова “рідна і добра” найбільше пасують до окреслення її ставлення до мене.

Ця зустріч стала для мене новою сходинкою у житті, навчанні, праці.

Марія Тарасівна – надзвичайно світла, добра, розумна і розважлива людина. Людина, якій чужі корисливі ідеї, чуже себелюбство. Людина, яка зробить усе, що може, і навіть більше того для досягнення мети, а метою ніколи не була власна вигода. Людина, життя якої є взірцем служіння Батьківщині. Музикант і педагог з великої літери, вона, не дбаючи про славу, сумлінно трудиться, виховує свідомих українських піаністів. Її виступи з концертами, а також записи на радіо дають змогу багатьом почути музику українських композиторів.

Захоплює її бажання творити, її невичерпна енергія і працелюбство, з якими вона береться за реалізацію все нових і нових ідей. На моїх очах відбувалося втілення кількох її проектів. Хочеться згадати фестивалі лауреатів конкурсу молодих піаністів ім. В.Горовиця, які Марія Тарасівна задумала і організувала сама. Таких свят фортепіанної майстерності Львів та, мабуть, й інші міста, де вони відбувалися, не пам’ятали. Ті, хто безпосередньо спілкувався з молодими виконавцями після концертів, чув від них слова вдячності людині великої сили волі і цілеспрямованості, яка створила їм можливість показати своє мистецтво в багатьох містах в Україні.

Не зупинятись ні перед якими перешкодами, долати всі труднощі – ці риси прищеплює нам, молодим музикантам, Марія Тарасівна своїм ставленням до справи, за яку береться. В час, коли не цінується ні розум, ні майстерність, ні талант, а реалізація ідей і планів залежить лише від фінансів, вона спромоглася видати книжку про свою вчительку. Скільки при цьому було, окрім таланту організатора, докладено фізичної праці, – аж до упадку сил! Бо: “хто, як не я”, – можна було назавтра прочитати в її очах.

Записи музики – це окрема сторінка творчості Заслуженої артистки України. З жалем можна констатувати, що переважна більшість її творчого здобутку залишається не виданою. Такі унікальні записи, як “Одинадцять етюдів у формі старовинних танців” В.Косенка, “Українські мініатюри” В.Барвінського, твори Н.Нижанківського, Б.Фільц, І.Шамо, М.Скорика, а також концерти для фортепіано з оркестром С.Людкевича, Р.Сімовича, – неоціненний доробок, витворений Марією Тарасівною, є схованими від слухача в архівах Українського радіо.

В радянські роки побачили світ дві, на той час, унікальні збірки. Це – фортепіанні твори Л.Ревуцького (видані 1974 р.) та альбом з двох платівок, в який увійшла фортепіанна спадщина нашого видатного корифея Станислава Людкевича (записаний у 1980 р.).

Пам’ятаю, коли я привіз з конкурсу імені Артура Рубінштейна два компакт-диски із записами моїх конкурсних виступів, ми розмовляли про записи, їх значення в творчості музиканта-піаніста, сучасні можливості звукозапису (хоча правильніше: я слухав, а Марія Тарасівна розповідала).

Перехід до цифрового звуку, який зараз використовується, практично, всюди, на початках був сприйнятий по-різному. Одні не могли натішитися якістю звуку, що вже був позбавлений будь-яких шумів і представлений у повному діапазоні частот, які вловлює людське вухо. Інші ж, навпаки, – говорили, що не тільки загадковий лазер чи послідовність математичних знаків-цифр, які використовуються для кодування живого, “теплого” звуку, а й сам вигляд срібного диску асоціюється з холоднечею. Зараз ми вже маємо сотні, якщо не тисячі, різноманітних за стилем компакт-дисків на полицях магазинів. Серед усього цього надбання представлені українські виконавці, зокрема і виконавці класичної музики. А ось музики українських композиторів, як старої, так і сучасної, – мало. Бракує і української фортепіанної музики. Багато хто такий стан речей пояснює відсутністю попиту. Мало музикантів, які беруться за таку невдячну сьогодні роботу. Важко знайти меценатів-патріотів.

Марія Тарасівна, як мало хто з відомих українських академічних виконавців, завдяки своєму бажанню завжди йти в ногу з часом, може похвалитися сучасним цифровим записом. У 2001 році спільно з Богданом Козаком вона підготувала і записала на компакт-диск низку незнаних творів українського композитора Анатолія Кос-Анатольского. Диск під назвою “Невідомий Кос-Анатольський”, виданий невеликим накладом завдяки тій же невичерпній енергії й наперекір скептикам, миттєво зник з прилавків, розійшовшись серед поціновувачів. Це була перша ластівка у відродженні традицій запису української фортепіанної музики, тепер уже з використанням найновіших досягнень техніки. Це, немов, клич професора до нас, молодих: розвивайте, підтримуйте, примножуйте наші традиції.

Один з останніх творчих проектів Марії Тарасівни – це перше в Україні перенесення архівних записів фортепіанної музики на сучасний звуковий носій, з поліпшенням звучання. Тепер ми маємо можливість слухати твори Миколи Колесси у виконані свого педагога, пізнаючи всі тонкощі стилю її гри. А це, насамперед, надзвичайна проспіваність мелодійної лінії, відчуття найтонших ґрадацій динамічного плану, виразне бачення форми і повне охоплення твору як цілості.

Пам’ятаю, на перших уроках мене вражала  надзвичайна раціональність Марії Тарасівни у підходах до вивчення твору. Ми відпрацьовували твір до найменших нюансів, довго вирішували найдрібніші деталі, але раз усталивши образ, старалися його дотримувати до виступу. На початку я бунтувався, а тепер розумію, що ці скарби фортепіанної майстерності допомагають мені зараз у концертному житті, а також при записах на студії.

Слухаючи неоціненні поради Марії Тарасівни про роботу в студії звукозапису, я дивувався, що вона не бачить різниці між записами, створеними абсолютно різними технічними засобами. Маючи колосальний досвід студійного запису, вона не відчувала, а правильніше, не потребувала тієї “допомоги”, яку дає сучасна цифрова обробка звуку при роботі виконавця. Її підготовка до студійного запису відбувалася так само, як і до концерту. Кожен такий запис Марії Тарасівни можна розглядати як живе виконання у концертній залі. Зрештою, багато хто пам’ятає її виступи на радіо у прямих трансляціях.

Неодноразово Марія Тарасівна наголошувала на ролі звукорежисера в процесі творення запису. Саме від нього залежить якість та об’ємність звучання інструменту. Жодне технічне вдосконалення не могло зрівнятися з “вухом” і досвідом тієї людини, якій виконавець довіряє, яко першій, “своє дитя”. Надзвичайно теплими словами відгукується про Марію Тарасівну Л. Бельчинський, працюючи з  яким у практично незмінному творчому дуеті, вона записала майже всю свою фоноґрафічну спадщину. Він характеризує її  як витончену, яскраву та самобутню піаністку. Не менш тепло та з повагою і Марія Тарасівна оповідала про талановитого майстра звукозапису, а також про всіх колег-музикантів, які своєю працею допомагали їй у створенні записів.

P.S. Ще рік тому Марія Тарасівна сказала мені, що вона не буде більше грати. Нещодавно, на презентації компакт-диску творів Колесси мені пощастило почути у її блискучому виконанні дві його невідомі мініатюри. Сподіваюся, що Марія Тарасівна не дотримає слова і буде надалі тішити усіх нас своєю неповторною грою.


Читати також