Вибрані листи

Лист В.Барвінського до І.Якубовського

У.С.С.Р. Запад. Украина. г.Львов,

Пл.Вичевая, № 5/6а

Якубовскому Ивану Ивановичу

1/V – 5/V. 1956 p.

[Мордовський “Дубравлаг”, 7-й л. Пункт.]

            Дорогий Іване Івановичу!

Перш за все приходиться мені просити у Вас пробачення за так довгу, бо майже трьохмісячну мовчанку на Вашого листа від  29/І 56.р., якого одержав я 11/ІІ. Та це був якраз час напруженого підготовлення нашої худож. самодіяльності до виїзду на т.зв. “Смотровой концерт”. Я так і зволікав з відповіддю, та все як не ті то інші причини входили в дорогу, і так і не стямився, що аж стільки часу пройшло. І то довелося б Вам може і ще довго ждати на відзив з моєї сторони, як би не те, що я захворів, тим разом дещо сильніше, як це буває при менших “недиспозиціях”, і змушений був перервати мою музичну роботу навіть в так “горячий” час, як підготовка до першотравневого Концерту. Та “прийшовши  дещо до себе”, використовую цей час, щоб сплатити мої задовження в кореспонденції, яких на жаль назбиралася   доволі показна сума.

Ви не уявляєте собі, як милу несподіванку зробили Ви мені своїм листом, особливо деякими музичними новостями, які мене завжди так цікавлять, а яких я, на жаль, майже буквально не одержую. Оцю високу, струнку красуню я дуже добре пригадую собі з музичної 10-річки, де я (поза моїми учнями в Консерваторії) мав 3 талановитих, навіть дуже талановитих учнів: Олега Криштальського, який в 1947/48 рр. перейшов був вже в мій клас в Консерваторії, Ігора Загоринського та Марусю Крих. Довгий час не знав я, що з ними сталось, та перед 2-ма роками писала мені моя братова, що оба перші учні вийшли у великі люди, і Криштальський, після закінчення Львів. Консерваторії (не знаю, у кого продовжив студії) поїхав на дальші студії фортеп’яну в Московську Консерваторію. (Між іншим він учився теж і на віолончелі грати, хоч був у тій ділянці щось на 2 роки нижче). Та на жаль, від цього часу ні про нього, ні про другого дуже обдарованого п’яніста, хоч молодшого, І.Загоринського, який знова виїхав на дальші студії в Ленінградську Консерваторію, не мав я вже ніяких відомостей. Ще у Львові мав я відомості, що в Ленінградському музучилищі вчиться теж мій колишній учень 1942-44 рр. Саша Іхарів. Це був феноменально обдарований 14-літній хлопчина, який не тільки на фортеп. грі робив величезні успіхи, але мав ще значний композиторський хист, мав рідкісний дар імпровізації! На жаль, перебув якусь операцію з рукою, і як я чув, змушений був закинути карієру п’яніста. Та теж про нього я більш нічого не знаю.

Маруся Шушкевич¹, це так сказати б, по музичній професії моя внучка. Вона училася в муз. 10-річці тоді, як я ще був у Львові, у моєї довголітньої учениці Номи Пясецької-Процишин, що вчила теж у згаданій 10-річці. Знаю, що єї мати думала пізнішими роками передати цю високоталановиту дівчинку під мою музичну опіку. Та і так, видно, пробилася на ту висоту муз. мистецтва, де бажала. Знаючи єї, а разом Єї маму, я певний, що єї ніхто “не зіпсує”, як Ви натякнули, а Єї талант напевно розвинеться в прекрасний мистець­кий квіт. Я так щирим серцем радію Єї так скорим і значним успі­хом. У нас взагалі стільки талановитої музично молоді, що могли б вскорі надігнати те, в чому ми, в порівнанні з іншими націями, відставали головно із-за відсутності відповідних умов для розвитку талантів. Жаль мені тільки, що відомості про музичне життя у Львові та й загальний музичний рух, не тільки серед українців, але взагалі, доходить до мойого відома в мінімальних дозах так, що я взагалі не можу орієнтуватися, хоч би приблизно, про дійсний стан.

М.Колесса заняв тепер те крісло, на якому я сидів. Та він член партії, значно молодший за мене (мій колишній учень), більш енергійний, скоріше справиться з усіма тими трудностями, з якими мені доводилось боротися. Подивляю активність і бадьорість Сяся Л.², що ще вспів, при такому навалі праці в Консерваторії, написати так великий твір, як опера “Довбуш”. На жаль не чув я досі ні одного уривка з неї. Тільки моя дружина згадувала мені, що чула якийсь хор з цієї опери. Давнішими роками я ще дещо чув з творів наших львівських композиторів – частину симфонії Сімовича, “Скерцо юнаків” Людкевича, деякі хори Колесси, Е.Козака. Та якоїсь поважнішої авдиції, присвяченої творчості львівських композиторів, я давно вже не чув. Коли згадаю, як я мусив відстати тепер від своїх колишніх товаришів, то й думати про це не хочеться.

 Я для себе майже не працюю, хоч все таки дещо написав, і то головно тоді, коли ще не мав інструменту³ – як тепер. Та охоту мав би велику, як би була спромога до творчості. Пробував і при інструменті дещо писати, взгл. порівнювати, раніше без інструменту написане. Та й це рідко вдається – бути з самим собою. А то все хтось заглядає, говорить, просить “щось заграти”. Або зараз же на тій самій сцені⁴, де стоїть п’яніно, якийсь “танцюрист” витинає, для вправи, гопки.

З скрипачем Лукацьким, напевне Вам добре відомим з концертів нашого л.о. – (це був справді знаменитий скрипач) я перегравав свою скрипкову фантазію написану ще на 8-му л.о.⁵ (без помочі інструменту) і я був радий, що все було  в порядку. Лукацькому цей твір незвичайно подобався, хоч я писав його в більш “популярному” плані. Маю ще дві частини концерту для віолончелі і оркестри (у форт. скіці), теж писані на 8-му л.о. давнішими роками. Тут я взявся за продовження розпочатого теж на 8-му л.о. фортеп. квінтета (струнний квартет і форт.). Але брак часу і дуже складна фактура – контрапунктичне ведення голосів, монотематичний задум І-ої частини твору, вимагають більшого зосередження думок в часі праці, частішого перевірення при інструменті написаного і т.д. А тут для такої роботи немає відповідних умов.

Працював я тут з хором, з відомих Вам причин, не дуже міг я перебирати, взгл. підбирати відповідний голосовий матеріал. Довелося працювати і з співаками, у яких був поганий муз.слух, які не то помагали, а ускладнювали роботу. Та я працював доволі багато, майже щодня робив репетиції, іноді й дві (ранком для тих, що не могли прийти вечером, або з більш відсталими членами хору). Треба було мені з халтурою боротися, бо люди були привикли співати як попало, на слух. Та все-таки я деяких успіхів добився. На загальному смотрі⁶ кружків самодіяльності наша самодіяльність взяла І-ше місце і наш хор теж перше місце між усіма чоловічими і жіночими хорами. Мені передали від жюрі привітання і признання. В місцевій часописи появились звідомлення, де зазначили, що хоч спершу предсказували усі побіду і пальму першенства 5-му л.о., та вийшло інакше. “На сцене виступают “артисти” (нашого) подразделения. Мощно звучит под сводами зала (у вільному клубі) многоголосний хор, в сопровождении отлично сигравшегося духов. оркестра. Много умения и вкуса вложили во всю программу концерта тт. Баликов⁷ и Барвинский. Здесь не било слабих номеров” і т.п. Поруч з іншими я дістав грошову премію. Маємо ще дістати грамоти.

Та до роботи я добрий, але як приходить проблема облегченого режиму, тоді про це забувається. Жду приїзду Комісії⁸ з широкими повновластями. Може там удасться вияснити мою справу. При розмові про відому книжку⁹ оправдують ще “Ми етой книжки не писали”, або “Ето лишь литературное произведение” (?!).

Ще раз прошу пробачення за мовчанку. Буду дуже вдячний, як повідомите про одержання листа. Зі святами бажаю Вам, дорогий Іване Івановичу, і Вашій шановній Дружині всього найкращого

Ваш Василь Б.

Пояснення І.Якубовського:

         Лист писаний дрібним почерком, без абзаців (ощадність).

[1] “Маруся Шушкевич” тепер Марія Крушельницька.

²“Сясьо Л.” – Станіслав Людкевич.

³“коли ще не мав інструменту”. Багато років В.Барвінський був на 8-му табірному пункті, разом з композитором Борисом Кудриком, де не було

ані п’яніна, ані фортеп’яну. Творили вони “абстрактно”, без можливості провірити інструментом. Перед моїм звільненням В.Барвінського переведено на 3-тій л.п., що майже “межував” з моїм 7-мим. Вязнів 3-го часом, у вихідні дні, пускали в нашу зону “для зустрічей”. З тої причини я мав нагоду тричі зустрічати В.Барвінського. З ним я був знайомий з похоронів композитора Я.Лопатинського, що помер 1936 року. Василь Олександрович був дуже втішений від наших зустрічей. При мойому звільненні (по амністії) він передав мною листа до рідних у Львові, а Людкевичу просив передати, що всю творчу спадщину Б.Кудрика він зберіг. Б.Кудрик помер на 8-му л.п. від простудженого грипу, з вини фельдшера, льв. студента 4-го курсу Мед. інст. Бовтача.

⁴“на тій самій сцені” – т.зв. “літня сцена”, що знаходилась на подвір’ї, була практично доступна всякому, кому заманеться. На ній стояло п’яніно і наніч сцену замикалось.

⁵“на 8-му л.о.” – див. пояснення “3”.

⁶“смотрі” – Як знято в нас режим (квітень 1954 р.), допускались т.зв. “Смотри художньої самодіяльності” з усіх табірних пунктів. Відбувались звичайно на 11-тому л.п., де знаходилось управління “Дубравлагу”, в клубі “вільних”.

⁷“Баликов” – Льоня Баликов був молоденький, дуже талановитий музикант, що віртуозно володів баяном. З ним я бував перед тим на 5-му л.п., де ми ставили “Сватання на Гончарівці”. Походженням з України, розмовляв тільки укр. мовою.

⁸“жду приїзду Комісії” – В.О.Барвінський не підпадав під амністію від 17.ІХ.1955 р. Після звільнювання за амністією почали діяти т.зв. “Спецкомісії”, що “переглядали справи” та стан здоров’я в’язнів і могли “актірувати” зовсім, або зменшувати строки ув’язнення.

⁹“про відому книжку” – йдеться про книжку В.Бєляєва та М.Рудницького “Під чужими прапорами”, в якій огидно паплюжено всіх Барвінських, а Василя Олександровича зокрема, в “несамовитих злочинах”. Ця книжка була і в бібліотеках “Дубравлага”, а Василь Олександрович її читав. Для нього це було страшенно болючим ударом і при першій нашій зустрічі він, зі сльозами на очах, жалувавсь, “як вони могли таку огидну брехню придумувати й писати?!” Кажуть, що після знесення режиму книжка ця була знята з усіх бібліотек “Дубравлагу”.

                              Львів, 12 вересня 1990 року.

Лист В.Барвінського до М.Крушельницької

Львів 23/ХІ 1959 р.

Вельмишановна і Дорога Пані Марусю!

Вже більш місяця збираюся вислати відпис моїх фортепіанних “Мініятюр” і написати листа, – та досі не спромігся це зреалізувати. Мені прямо ж встидно, що за стільки разів виявленої Вами уваги до мене і памяті про мене, я досі не спромігся бодай частинно зреванжуватися Вам. Користаючи однак з нагоди що п. Христя Мисюк їде завтра в Москву, передаю для Вас переписаний примірник моїх Мініятюр. Я обіцяв свого часу знаменитій піаністці Марії Грінберг ті мініятюри (ще перед якими 11-12 роками). На жаль, печатаних нот у мене не має (крім одного примірника – який і так припадково тепер дістався в мої руки.) П. М.Грінберг вишлю ті самі мініятюри пізніше – вона будучи тоді у Львові з концертами просила мене про це. Мушу ще раз дати переписати. Вам обіцяв я ще й велику Сюїту на укр. теми. Та її вишлю Вам пізніше, – бо тепер мусів я приготовити деякі речі для  Київських видавництв, а також першу частину форт. квінтету, який небаром має бути виконаний на Концерті Львівських Композиторів. Мусів дати переписати, а переписчики досить завантажені іншою роботою і треба бути терпеливим.

Не знаю, чи Маестро Генрих Ґуставович знає оті мініятюри – при нагоді покажіть їх йому. Я писав їх в 1920 більш для внутрішно-шкільного вжитку – без якихсь більших аспірацій. Та дивним-дивом саме ці мініятюри пробилися якось на міжнародний форум, і я удостоївся прекрасних рецензій на них. Проф. Лейпцігської Консерваторії видатний фортеп. педагог Роберт Тайхмюллер писав про ці мініятюри в своїй книжці п.з. “Сучасна модерна фортеп. література” (в 1927 р. видана) таке: “Визначні! (Ausgezeichnet!) Зразково поєдинчі, в звуковому відношенні в найвищій степені чарівні п’єси, які  заслуговують стати відомими в якнайширших кругах!” І ці простенькі мініятюри допомогли мені пробитись на міжнародній музичний шлях. Їх передруковували у збірках поруч з творами Б.Бартока, Р.Штравса, К.Шимановського, В.Новака, С.Рахманінова і др., так що моє ім’я попало в прекрасне товариство музичних авторитетів сучасності.

Моя форт. сюїта писана раніше на яких 5 років. Вона довга і доволі важка – сама кінцева фуга має щось коло 10 сторінок. Її пішлю Вам (може поки що до переглянення) пізніше. В ній помітні ще інколи впливи мого вчителя по композиції В.Новака. – Мене дуже цікавила б думка Генриха Ґуставовича про неї. Фортепіанна фактура в ній часто невигідна – підпорядкована більш музичним замислам, чим піаністичним вимогам. Ще хотів Вам передати, що так Мініятюри, як і в майбутньому Сюїту, посилаю Вам без найменших претенсій на те, щоб Ви їх виконували тощо, а прямо, щоб Ви познайомилися дещо більше з тими творами, які у мене залишились. Вам мабуть відомі тільки мої прелюдії – твори, які я уважаю більш шкільними задачами – коли я почав то їх “творити” після закінчення курсу гармонії.

Передаю Вам слова глибокої до Вас пошани і вдячності за Вашу память про мене. Передайте рівно ж і Вашому великому вчителеві як найщиріші привітання і слова глубокої пошани.

Щиро відданий і прихильний Вам

Василь Барвінський.

P.S. Передаю Вам найщиріші ґратуляції по причині Вашого великого успіху на недавнім концерті, який – як мені передавали – випав блискуче!

Книжку Г.Ґ. “Об искусстве фортепианной игры” я не так прочитав як  передививсь, його надзвичайно цінні думки не раз пригадували мені те, що я сам старавсь здійснювати у своїй скромній педагогічній діяльності. Я збираюсь написати окремо Г.Ґ. листа, та він не буде короткий, тому не знаю, коли здійсню в теперішніх умовах мій задум.    В.Б.

Два листи О.О.Пясецької-Процишин

22.VIII.1952 p.

Моя дорога Марусенько!

            Вчора пізнім вечером застукала Твоя Мама в двері меш­кання №3 дому № 10 на Ялівці і з радістю, що сяяла з Її обличчя, почала мені ґратулювати за мою кохану ученицю, а за свою Доню!! Очевидно, ми розцілувалися та стали розглядати від Тебе телеґра­му змісту: “Приняли – Маруся”.

Вона (ця телеґрама) мене зовсім не здивувала, навпаки, я надіялась цього результату, та всеж-таки не можна було мати 100% певності, бо кожний іспит є льотереєю і можна часом зустрітися з розчаруванням, якщо людина забагато впевнена в свої успіхи.

Останніми часами я дуже переживала, особливо ніччю, Твої екзамени. Мені часто приходили на думку різні предме­ти, які Ти здавала, а у вухах звеніли мені мелодії та мотиви з твоєї програми, а особливо зі Скрябіна і Концерту ІІ ч.*

[…] Зараз пишу листа вже лежачи, тому вибач за письмо, але мені краще зібрати мої розсіяні думки, коли я вже фізично відпочиваю.

Марусенько! Згадала я сьогодні Тебе та весь час, який Ти в мойому класі навчалася. Яка розкіш була з Тобою займа­тися! З самого першого уроку до останнього я подивляла Твій талант, Твій ріст, Твої досягнення. Зрілість музикальну, яку Ти вже в перших місяцях Твойого навчання проявила, мене просто вразила. Ще сьогодні тямлю, коли я день в день (на Міцкевича) розказувала Людочці** про Тебе, як про якесь незвичайне явище чи радше сотво­ріння з феноменальними здібностями. Та признаюся, що я не здавала собі поправді справи з Твойого великого таланту в перших роках тому, що в мене було ще мало педагогічного  досвіду. Тільки відно­шен­ня Василя Олександровича*** до Тебе і реаґування Його

*   М.Римський-Корсаков: концерт для фортеп’яно з оркестром.

**  Старосольська Людмила.

*** Барвінський Василь Олександрович.

на Твої виступи мене примусило, а радше впевнило, що я не помиляюся, коли я Тебе рахую незвичайно здібною дитиною

[…] Ти може дещо здивована змістом мойого листа, а радше стилем, до якого Ти зовсім не звикла в моїх устах. Але Ти знаєш – Ти вже більше не будеш моєю ученицею і зараз Ти вже нею не є! Тому мені вільно висловити на Твою адресу декілька слів визнання. Ніколи я Тобі цього не говорила, зав­дя­ки чому Ти вирос­ла на дорослу дівчинку і зберегла разом з Тобі вродженою вірою у власні сили – скромність та вимог­ли­вість до себе, якою можуть похвалитися тільки великі артисти. Зараз, Марусенько, Ти – сту­ден­т­­ка Московської консерваторії. Яка я горда за Тебе!

[…] Напиши, як подобалася Тобі Москва. […]

P.S. Купила я для Тебе Сонату Александрова № 10 F-dur. Вона трудна, та мені подобалися і мелодії, і гармонізація. Колись, може, собі заграєш. Пиши, які Тобі прислати ноти. […]

2.II.1961p.

            […] Весь час думками з Тобою. Залишився мені в пам’яті зимовий морозний ранок, райдуга довкола сонця і срібний літак, що підніс Тебе і уніс в саму серединку того лука райдужного “назустріч сонцю золотому”. Це була дуже гарна і ефектна деко­рація для Твойого “злету”. Тішуся, що Ти щасливо прифурділа в Москву і що їзда не залишила Тобі немилих  споминів. Словом, проч з аероном, хай живе авіо­транспорт!!!

[…] пройшлись ми традиційно по місті біля 12 год. ночі і … очевидно говорили виключно (майже!) про Тебе і все з Тобою зв’язане. І вирішили: “що буде, то буде”!

Цей клич не перечить тому, щоби хотіти, вірити і стре­міти. Цей клич тільки заперечує всяким розчаруванням і зневірам.

Читала я листа від Г.Ґ.. Страшенно приємний, цінний для Тебе і на добавок фраєрський підпис (при кінці).

Марусенько! Міцно держись.

                        Цілую дуже-дуже.  Н.

P.S.  30.І. діти мої грали на “5” всі троє!  […]

Листи  Г.Ґ.Нейгауза

24.І.1961.

Дорогая Машенька!

Спасибо за весточку, на которую отвечаю с таким возму­ти­тельным опозданием. Мы здесь часто Вас вспоминаем и жалеем, что Вы уже не с нами. За то рады, что Вы самостоятельны и хоро­шо работаете, потому что ведь иначе и быть не может.

Очень хотел бы, чтобы Вы написали немного о Вашей работе, о новых мыслях, которые в Вашем возрасте так обильно возникают в мозгу талантливого человека… Ведь хорошо быть самостоятельной и «ответственной», не правда ли?

Люблю Вас за Вашу доброкачественность, за музыку, за то, что Вы хороший человек. Буду рад слышать о Вас и при случае повидаться.

Желаю от всей души удачи, успехов и всего самого лучшего на свете.

Искренне преданный и любящий старый «outchitel»

Г.Нейгауз

Передайте привет Вашей уважаемой Маме.

14.Х.1962.

Дорогая милая Марусенька!

Каждый день думаю о том, чтобы Вам написать, и каждый день что-нибудь мешает, или я сам себе мешаю! Часто часто думаю о Вас, и вспоминаю всегда с большой радостью и самыми хороши­ми чувствами. С учениками тоже часто говорим о Вас.

Что сказать о себе? 21 июня мне сделали 1^ую операцию (аденома), на днях буду делать вторую – страдал я ужасно – но об этом говорить не стоит. Говорят, что после 2^ой операции я «войду в норму» и все будет хорошо. Посмотрим! Сердце, правда, сдало заметно, и доктора это беспокоит, но надеюсь, что моя старая кало­ша еще выдержит это последнее испытание. С 1^го сентября, несмот­ря на боли и мучения, занимаюсь с учениками вовсю. Был уже 1^ый вечер класса (в конце сент.), сейчас 25/Х будет второй, но я на нем присутствовать уже не буду, вероятно придется довольно долго лежать. Ученики мне доставляют много радости – есть превос­ход­ные; вчера играли знакомые  Вам Лена Петрова (по мужу Глади­лина) и Лена Рихтер на экзамене в аспирантуру, играли превос­ходно, всей комиссии понравились.

Надеюсь, что в больнице смогу писать мою книгу, к которой уже много материала есть, только книга эта вовсе не будет «музыкальная» – о многом более важном будет речь. Как бы не сглазить!

Душенька, напишите мне поскорее еще! Хочу знать о Вас побольше. Сердечный привет Маме.

Целую Вас крепко.

Всегда любящий и преданный Ваш друг и доброжелатель

Г.Нейгауз

1.I.64. Москва

Дорогая милая Маруся!

Ужасно рад был получить от Вас весточку! Часто Вас вспоминаю и всегда с самыми «добрыми»* чувствами. Если найдется у Вас свободная минута, напишите мне, хотя сжато, чем и как живете.

У меня несмотря на надоедливую старость – одно преобла­дающее радостное чувство: начинается «эпоха» появления новых замечательных талантов, новых людей (во всех областях культу­ры). Мы подымемся еще на один «виток» выше на спирали нашего исторического развития. Все признаки налицо. Но об этом долго писать, а времени нет. (Пишу одну нескончаемую книгу, там есть и об этом).

Жалею, что не удалось мне приехать тогда во Львов на госэкзамены, но я ведь совсем не могу больше слушать музыку en masse,- старость имеет свои законы, неприятности и последствия.

* Ставлю «добрые» в кавычки, т.к. я же злой старикашка, как известно.

Целую Вас крепко! Маме сердечный привет!

Ваш старый outchitel                                         Г.Нейгауз

Лист Р.Савицького, молодшого, до М.Крушельницької

Вельмишановна Пані Маріє!

Ви зробили мені велику приємність своїми високомистецькими звукозаписами Вашої фортепіанної гри. Я прослухав все докладно (дещо повторно) і прийшов до переконання, що записи такої міри, як Ваші, трапляються дуже рідко у нас. Ви продовжуєте на звуковій стрічці свою традицію власного стандарту, який Ви ввели в життя у записах творів Левка Ревуцького та С.Людкевича.

На всіх записах звук фортепіано (такі чудові інструменти Ви підобрали) звучить дуже виразно, міцно, проникливо. Немає ніяких шумів чи стукоту, які часом можуть запис зіпсувати. Слухається із великою приємністю.

Рапсодія ч. 2 М.Лисенка вказує на контрольований темпера­мент виконавця. Незвичайно цікаві для мене це записи Нестора Нижанківського, більшість творів якого я ще не чув у записі. “Інтермеццо” звучить дуже оригінально і патетика подана по-своєму. “Вальс” і “Спомин” слухав я оце вперше, і які вдячні і гармонічно багаті ці твори! Якби Нестор пожив трохи довше, це була б поважна конкуренція для В.Барвінського, чи не так?

Барвінського Прелюдія ч. 1 дає рухливість теми поєднаною з нюансами. “Пасторальна” Прелюдія показує Вашу делікатність, але й чіткість тексту. Прелюдія Ґ-дур має уважливість до деталей. Такі самі риси чуємо у Прелюдії “Хорал”, там знову ж увага до деталей, як нпр. ефект дзвону у фіналі, а всюди чути “набоженство” і широку динаміку. В “Думці” та “Гуморесці” маємо народну наспівність чи грайливість, чудні піаніссіма. У “Гуморесці” до того гарна “простірність”, мов запис проведено у церкві чи у великому концертному залі.

М.Колесса дійсно “Карпатський композитор”. У Прелюдії “Про Довбуша” моцні і тендітні штрихи палітри чергуються, мов пригоди Довбуша і Дзвінки. Прелюдія “Гуцульська” слухається, мов гір наших відлуння, мов фортепіанне ехо Гуцулії. Всі речі Колесси відіграні особливо старанно і чисто.

За ці записи, які я ввів вже до своїх каталогів, складаю Вам найсердечніше подяку. Це мов Новорічний подарунок для мене, за якого я вдячний.

Я дуже мило згадую мій побут у Львові і незвичайно радий, що міг передати Концерт ф-моль В.Барвінського особисто у Ваші талановиті руки. Тішуся, що концерт тепер у добрих руках. Тому, що Ваш час дуже дорогий, прохаю не журитись відповіддю, а прямо переказати через когось (як нпр. через Наталю Кашкада­мову), як іде робота над концертом Барвінського. Чи проф. Я.Якубяк вже приступив до роботи над новою партитурою концерту? За вістку вдячний.

Ваш

Роман Савицький, мол.

1.І.1994.