Втрата коханої людини може змінити вас назавжди, але горе не повинно стати кінцем ваших стосунків
Автори: Чао Фанґ, науковий працівник Центру смерті та суспільства Батського університету; Сем Кар, професор педагогіки та психології Батського університету
Коли померла королева, деякі так близько сприйняли цю подію, що описали її як втрату члена сім’ї. Для багатьох це був шанс задуматися про втрати у своєму житті. Публічна масова жалоба нагадала всім нам про руйнівний і дезорієнтуючий вплив горя.
Дослідження показують, що горе – це особливий вид втрати, який залишає порожнечу у нашому житті. У багатьох випадках воно також може послужити поштовхом до нових починань, зокрема нові, але міцні стосунки з людиною, яку ми втратили. В деякому розумінні ми вже ніколи не будемо такими, як раніше, після пережитого нами горя.
Нещодавнє дослідження, яке ми провели на основі 80 поглиблених інтерв’ю, показало, що втрата когось, з ким у нас були міцні стосунки, рівнозначна втраті частини себе і змушує змінити ідентичність.
Ми також вивчили силу горя в іншому дослідженні на основі інтерв’ю. Результати показали, що горе може перевернути життя незалежно від нашого віку. Втрачати людей не стає легше, навіть коли ми наближаємося до кінця життєвого шляху, і це провокує ті види екзистенційних криз, які змушують людей сумніватися в меті та сенсі їхнього життя.
Філософ Томас Атіг стверджує, що горе може бути настільки сильним, що нам доводиться «заново пізнавати світ». Вплив горя ставить під сумнів сенс нашого життя та наше уявлення про те, хто ми є.
Правильні слова
Люди часто вдаються до метафор, щоб пояснити свій досвід переживання горя. Вони говорять такі речі, як «горе – це як туга за домом, коли знаєш, що твого будинку більше немає» або «горе – це туман, який приховує світ і змушує кожен звук здаватися далеким».
Ці аналогії вказують на досвід, що відокремлює людей від світу, яким вони колись його знали, і руйнує його. Дослідження показали, як важливо прислухатися до цих образів при наданні підтримки людині, яка пережила втрату, і конструктивно їх переробляти.
Не так давно ми обоє втратили близьких. Чао втратив бабусю влітку, Сем втратив батька навесні. Він також зіткнувся з закінченням тривалих стосунків влітку, що теж можна охарактеризувати як переживання горя, як його описала психологиня Жинет Парі у своїй праці про розбите серце, траур і втрату.
Після смерті своєї бабусі Чао втратив надійний притулок, де завжди відчував любов, підтримку та розуміння.
Коли Сем переживав своє горе, подруга запитала його, чи знає він, як гусениця перетворюється на метелика. Подруга сказала йому, що після того, як гусінь загортається в кокон, вона перетравлюється, розпадаючись на зразок своєрідного супу. У «супі» спеціалізовані клітини, які називаються імагінальними дисками, виживають і знаходять шлях до потрібних місць, зрештою формуючи крила й інші основні структури. З супу з’являється метелик.
«Зараз ти – суп», – сказала Сему його подруга. На думку Жинет Парі, горе так само ламає нас і змушує зробити «еволюційний стрибок».
Смерть не є кінцем наших стосунків із людиною, яку ми втратили, і часто є початком нашого горя, але як довго триває горе? Відповідь значно відрізняється від людини до людини. Той факт, що дослідники-психологи використовують такі терміни, як «складна скорбота», є достатнім доказом того, що для деяких людей велике горе закріплюється і може хронічно виснажувати протягом тривалого часу.
З цим пов’язане питання «тривалих зв’язків», які ми встановлюємо з нашими померлими близькими і вносимо в наше повсякденне життя. Наприклад, для Чао часті нагадування про заповітні моменти з його бабусею – під час сімейних бесід, перегляду телевізора або коли він помічає літню людину на вулиці – підкреслюють, що ми не залишаємо в минулому наші давні стосунки з близькими.
За деяких обставин ми можемо створювати простори, де вони залишаються частиною нашого життя. Коли його батько помер, Сем відчув необхідність назвати зірку на його честь, щоб він символічно завжди був «там, у нічному небі». Дослідження показують, що взаємодія між тривалими зв’язками та горем є складною.
Горе змінює людей
Тому що воно спонукає нас адаптуватися та змінюватися. Як зазначено в записах Клайва Стейплза Льюїса про його щоденну боротьбу після втрати дружини, скорбота також має трансформаційний характер. В подальшому наші втрати та страждання мотивуватимуть нас і дадуть змогу рухатися далі.
У своїй книжці «Заклик до пристрасті» (The Cue for Passion) професорка Ґейл Голст-Воргафт змальовує динамічну картину різних груп людей, які зазнали втрати. Серед них матері «зниклих» дітей під час громадських заворушень в Аргентині, американські сім’ї жертв війни у В’єтнамі та геї, які втратили партнера через СНІД.
Відчутними у цих переживаннях є не лише застосування традиційних ритуалів для подолання скорботи, але й перетворення її на політичне знаряддя.
Смерть королеви дала нам унікальну можливість осмислити почуття скорботи. Для деяких біль від втрати близької людини може залишатися яскравим або гострим протягом тривалого часу. Для інших відчуття зв’язку з коханою людиною може бути настільки вплетеним у їхнє повсякденне життя, що коли вони сумують, то одночасно спілкуються з людиною та навіть відчувають її поруч.
Незважаючи на те, наскільки по-різному ми сумуємо і яким унікальним чином біль може вплинути на всіх нас, в основі наших страждань лежить бажання любити, пам’ятати та, зрештою, як сказала письменниця Нора Макінерні у своїй Ted Talk, «рухатися з цим вперед».
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Losing a loved one can change you forever, but grief doesn’t have to be the end of your relationship with them» в журналі The Conversation 3 жовтня 2022 р.
Переклали Вероніка Алексєєва, Ліана Верещака та Олег Псюковський
