Не гнівайтесь і не мовчіть: як реагувати на хибне звинувачення

Дослідження показують, що людина — дуже поганий детектор брехні, коли йдеться про необґрунтовані звинувачення.

Уявіть, що сусід звинувачує вас у крадіжці. Ви цього не робили. Але сусід не вірить і продовжує наполягати. У цей час підходять інші сусіди та спостерігають, як розгортається протистояння.

Як би ви відреагували на хибне звинувачення? Можливо, розлютилися б. Але навіть якщо цей гнів виправданий, він збільшить ймовірність того, що сусіди визнають вас винним.

Це ключовий висновок нового дослідження, опублікованого у журналі Psychological Science. Парадоксально: через агресію обвинувачених можуть вважати винними, хоча ця агресія зазвичай є ознакою невинності.

Чому так? У дослідженні наголошується, що ми відстежуємо емоції інших людей, аби зрозуміти соціальні ситуації. І особливо коли вирішуємо, чи варто комусь довіряти.

Наприклад, минулі дослідження показують, що люди використовують надійність, щоб виносити судження про те, чи винна людина. Більше того, доведено, що через гнів люди викликають менше довіри. Пам'ятаючи про ці два висновки, дослідники припустили:

«…коли людина бачить гнів підозрюваного, вона вважає його ненадійним, складаючи цим уявлення про винуватість. Вона може навіть інтерпретувати проявлений гнів підозрюваного як брехливу спробу виглядати невинною людиною, яка симулює моральне обурення. Спостерігачі вважають розлюченого підозрюваного винним, бо відчувають нещирість».

Якщо звинувачення хибне, зберігайте спокій… але не мовчіть

У шести дослідженнях було вивчено, як нефахівці та експерти виносять судження про винність, коли обвинувачений злиться. В одній серії досліджень учасники дивилися кліпи про людей, які звинувачуються у незначних злочинах і відстоюють свою позицію у залі суду у телешоу під назвою Judge Faith. Результати показали, що учасники найчастіше вважали винними тих обвинувачених, які злилися.

В іншому дослідженні учасники читали про вигадану людину на ім'я Ендрю Сміт, яку звинувачували у скоєнні збройного пограбування. Дослідження включало чотири версії реакції Сміта на звинувачення під час його гіпотетичних показань: гнів, спокій, мовчання та роздратування. У випадку з мовчанням було сказано, що Сміт послався на П'яту поправку до Конституції («Особа, яка звинувачується у скоєнні злочину, має право на належний судовий розгляд» — прим. ред.). В інших випадках опис виглядав так:

• Спокій: «Я справді не можу повірити, що мене звинувачують у цьому злочині».
• Роздратування: «Мене дратує, що мене звинувачують у цьому злочині».
• Гнів: «Я просто в люті, що мене звинувачують у цьому злочині!»
• Найбільше рішень про винність Сміта учасники винесли, коли він зберігав мовчання. Крім того, при прояві гніву Сміт здався учасникам найбільш винним, а при роздратуванні більш винним, ніж коли він був у спокійному стані.

В аналогічному експерименті учасники читали один із двох вигаданих сценаріїв за участю людини на ім'я Натан. В обох випадках він був обґрунтовано звинувачений, але не обов'язково винний, або у зраді своїй дівчині, або в крадіжці грошей у роботодавця. Учасникам випадково дісталися тексти або з гнівною, або зі спокійною його реакцією. Стан гніву був таким: «Натан підвищує голос і гнівно заперечує відповідальність, вигукуючи: «Я такий злий, що ви вважаєте, ніби я міг це зробити!» Спокій: «Натан спокійно заперечує відповідальність, заявляючи: «Я справді не можу повірити, що ви думаєте, ніби я міг це зробити». І знову учасники частіше називали героя винним, коли він був злий.

Невже прості люди вважають гнів ознакою провини? Щоб перевірити цю ідею, дослідники провели експеримент, аналогічний до попереднього, але його учасниками стали професіонали, яким регулярно доводиться виносити обґрунтовані судження про винність інших, наприклад, слідчі у справах про шахрайство та аудитори.

І вони також оцінили прояву агресії як ознаку провини. Як і мовчання, що цікаво.

Хибно звинувачені зліші

Коли хтось гнівно реагує на звинувачення, інші люди зазвичай вважають цю людину винною. Але чи справді гнів це ознака провини?

Щоб перевірити, дослідники попросили іншу групу учасників виконати одне з двох завдань, кожне з яких включало редагування тексту. Одне завдання було простим, інше — складним. Усім учасникам сказали, що їм заплатять за виконання завдання.

Після того, як учасники виконали завдання, дослідники заявили, що вони зробили це неправильно і тому не отримають бонусну виплату. Це було хибним звинуваченням для учасників, які виконували просте завдання, тому що більшість із них впоралися з ним правильно. Тим часом учасники, яким було доручено важке завдання, в більшості випадків припускалися помилок, тому звинувачення в основному були обґрунтованими.

Після цього дослідники запитали обидві групи, наскільки вони злі. Результати показали, що ті, кого звинувачували неправдиво, відчували значно сильніше почуття гніву, ніж ті, кого обвинувачували обґрунтовано.

Людина - дуже поганий детектор брехні

Загалом результати показують, що більшість людей просто погано вміють визначати брехню. Цей недолік, мабуть, сприяє як міжособистісним конфліктам, так й хибним кримінальним обвинуваченням.

Дослідники заявили, що їхні результати додають важливу інформацію до сфери визначення обману, показуючи, що гнів є ознакою не провини, а невинності.

«Це особливо важливо, тому що більшість досліджень емоційних сигналів обману майже не знаходять зв'язку між іншими дискретними емоціями і почуттям провини, пишуть дослідники. — Хоча дослідження психології гніву стверджують, що соціальна інформація, яку він відображає, полягає в тому, що хтось винен, ми вважаємо, що гнів у цьому контексті помилково свідчить про протилежне для інших: про вину».

У дослідженні робиться висновок: «Є багато причин для гніву, коли звинувачують у провині, але, можливо, жодна з них не така сильна, як переконання в тому, що звинувачення хибне».