(1875-1947)
Катря Гриневичева поєднала «монументальний» та «орнаментальний» стилі давньоруського письменства, барокову вибагливість, складність стилістичних прикрас XVII-XVIII століть та здобутки літератури поч. XX ст. і виявила в історичних повістях багатовікову традицію українського мистецтва слова. Від «монументалізму» в історичній прозі Катрі Гриневичевої характерна для творів XI ст. ускладненість, зовнішня неясність композиції.
Риси орнаментального стилю простежуються у «мозаїчній» побудові творів, в опрацюванні матеріалу різних часових проміжків: дійсність чергується зі спогадами про дохристиянські часи, переплетена з мотивами старогерманського, скандинавського епосів, літературними ремінісценціями. Заплутаність, складність будови, різночасові, різнопросторові елементи, вміщені в одному просторі повісті, орнаментальна мова, вишуканість вислову, максимальна поетична насиченість образу - риси культивації літературного бароко в прозі Катрі Гриневичевої.
Її проза - «приклад елітарного мистецтва», для якого характерний високий пафос, елементи міфотворчості, орнаментика, вишуканість, вибагливість необароко, це також вилив духовної енергії, глибокої національної свідомості.
Твори
Критика
