Біографія Катрі Гриневичевої
Катря Гриневичева (Катерина Гриневич) – українська письменниця – народилася 19 листопада 1875 року в містечку Винники біля Львова в сім'ї Василя Банаха, державного службовця, і Марії з Кубаїв.
Вивести у люди, дати освіту усій дітворі: дочці і шістьом синам було батькам нелегко. Тож життя в родині Банахів межувало зі спартанською простотою.
Брати Катрі (крім брата Григора, який помер ще дитиною), здобули високу освіту. Д-р Валерій був адвокатом у Надвірній, о. Іван — сотрудником греко-католицької катедри у Перемишлі, д-р Володимир — лікарем, Денис — учителем й організатором хору в с. Гаях під Львовом, Євген — хорунжим УГА, загинув 1920 року в «чотирикутнику смерті», наймолодший Богдан впав від польської кулі в часі листопадових боїв у 1918 у Львові.
Дитячий вік Катря провела у Винниках. Коли дівчинці минуло три роки, родина Банахів переїхала до Кракова. Тут і минули дитячі й шкільні роки, тут закінчила польську вчительську семінарію й розпочала писати польською мовою. У семінарії було заведено факультативне вивчення української мови для тих майбутніх учительок, що мали працювати у Східній Галичині, і Катря Гриневичева починає вивчати рідну мову. На цей час припадає її зустріч із Василем Стефаником, який схилив молоду письменницю до української літератури.
Через батькового приятеля, вчителя з Винник Григора Врецьону, Катря познайомилася зі своїм нареченим Осипом Гриневичем. Після одруження й закінчення семінарії 19-літня вчителька переїхала до Львова, де й прожила майже все життя. Її чоловік працював учителем в українській школі вправ при Львівській учительській семінарії. У 1896 в них народився син Володимир Тарас, у 1898 — Ярослав Євген, у 1903 — донька Дарія Наталія.
У Львові Катря Гриневичева, крім літератури, займалася редакційно-видавничою справою, стала однією з активних діячок жіночого руху в Галичині. 1909 року товариство «Просвіта» доручило їй редагувати журнал для дітей «Дзвінок», який став популярним не лише в Галичині, але й у Наддніпрянській Україні. В журналі з'явилися історичні оповідання самої Катрі Гриневичевої, адресовані молоді: «Перед похороном князя Романа», «Ярослав Осмомисл», «Княжичі».
Мала роман з Гнатом Хоткевичем, про який її біографи рідко згадують.
На початку Першої світової війни (1914) обидва її сини пішли охотниками до Легіону УСС, а письменниця разом з іншими втікачами-галичанами опинилася в таборі для воєнних виселенців у Ґмюнді (Нижня Австрія). Нелегке табірне життя описала вона у збірці оповідань «Непоборні» (1926). Потім був табір в Ґредінґу, де працювала вчителькою.
У 1917 повернулася до Львова, де стала свідком листопадових боїв 1918-го, працювала в редакції «Українського слова». Залишилася у місті після відходу Галицької Армії, працювала вчителькою. У 1920 з війни повернулися її сини. У 1922-1924 очолювала«Союз українок».
Її старший син Володимир одружився з Марією Федак, донькою адвоката та громадського діяча Степана Федака (його зятями були також Євген Коновалець і Андрій Мельник). Володимир Гриневич, доктор права, працював суддею в Городенці та Перемишлі. Молодший син Ярослав став адвокатом у Надвірній. Донька Дарія була професоркою в гімназії СС. Василіянок у Львові, згодом вийшла заміж за українського економіста Іллю Витановича.
У 1926 помер (на 62 році життя) чоловік Катрі, Осип Гриневич. Письменниця залишилася самотньою, хоча до неї сваталися відомі галичани, зокрема, Василь Стефаник. Вона присвятила себе вихованню внучки Арети Витанович.
Коли вибухнула Друга світова війна (1939) Катря Гриневич перебувала у Надвірній у сина Ярослава, звідки виїхала до Львова. Завдяки цьому вона уникла трагічної долі свого брата, д-ра адвоката Валерія Банаха, вивезеного НКВДистами з Надвірної до Станиславова, а відтак на копальні Донбасу, де він загинув. У січні 1940 Катря Гриневичева зі синами Ярославом і Володимиром та їхніми родинами з підробленими документами німців, що нібито репатріювалися з Галичини до Райху, виїхала до генерал-губернаторства (окупованої німцями території Польщі) й оселилася у Кракові, місті свого дитинства й юності.
У 1944, рятуючись перед радянським наступом, Катря Гриневичева з деякими членами своєї родини знову вирушила на захід: Криниця, Братислава, Відень, Саксонія, Баварія. Врешті-решт втікачі опинилися в таборі для «переміщених осіб» (DP, «ді-пі») в американській зоні окупації (Карлсфельд біля Мюнхена). Тут були також скульптор Сергій Литвиненко, який вирізьбив погруддя письменниці, літературознавець Остап Грицай, поет Євген Маланюк.
У серпні 1947 Катря Гриневичева зламала ногу, її поклали до міського шпиталю в Берхтесґадені, де зробили операцію. У цьому ж шпиталі письменниця померла в ніч проти 27 грудня 1947 року. Похована на цвинтарі Берхтесґадені.
Перша збірка Катрі Гриневичевої «Легенди і оповідання» (1906) була популярним чтивом, основу книжки становлять оповіді, присвячені тяжкому й безпросвітному життю бідарських дітей. Письменниця добре знала дитячу психологію, бачила, за яких тяжких умов зростали й виховувалися діти галицької бідноти, тому багато сил віддала народному вихованню, формуванню шкільної лектури.
Враження, пережиті під час Першої світової війни, покладені в основу збірки «Непоборні» (1926), яка принесла письменниці широке визнання поряд з творами на антивоєнну тему Василя Стефаника, Марка Черемшини, Михайла Яцкова, Ольги Кобилянської, повістю Осипа Турянського «Поза межами болю».
Основою історичних повістей Катрі Гриневичевої «Шестикрилець» (1935) та «Шоломи в сонці» (1928) стали події на Галицько-Волинській землі другої половини XII — початку XIII ст. Авторка спирається на історичні джерела, а також використовує тогочасні праці Михайла Грушевського, І. Линниченка, М. Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького. Увага письменниці зосереджується на основних подіях життя князя Романа Мстиславича: подорож до Угорщини, одруження з Рюриківною, похід на ятвягів, боротьба з великим боярством, укріплення західних кордонів, зміцнення зв'язків із півднем, боротьба з половцями, посилення єдності Русі, незгода з Рюриком Київським, похід на Польщу і смерть володаря. Повість складається зі своєрідного циклу оповідань, об'єднаних спільним героєм та ідейним пафосом.
Боротьба за спадщину Романа Мстиславича була не менш тривалою і жорстокою, ніж та, яку він вів, об'єднуючи і зміцнюючи Галицько-Волинське князівство. Про це йдеться у повісті «Шоломи в сонці», яка хронологічно продовжує «Шестикрильця», але має вже іншу тональність. Головним героєм твору виступає народ, він дає відсіч угорським окупантам Галича, стримує польський натиск на Волинь, розбиває Рюрика Київського з його найманцями. Героїчною смертю у цій битві гине і дівчина Ясиня, один із найсвітліших жіночих образів К. Гриневичевої.
Катря Гриневичева виробила власний стиль письма, її мова дещо архаїзована, як це й належить історичному полотну, збагачена давньоруською лексикою, взірцями давньої календарно-обрядової поезії.
Твори
Критика
