(1921-1990)
Леонід Полтава - цікавий оповідач, який розуміє слово і вміє з ним вправно експериментувати. Письменник успішно спробував сили в ліро-епічній (збірка «Українські баляди», 1953, включила такі твори, як «Смерть», «Вічність», «Перемога», «Остання ґраната», «Хмари з України»), драматичній (п’єса «Чого шумлять дуби», 1950) та епічній творчості (книжка «малої» прози «У вишневій країні», 1952. Сюди ввійшли новели «Прапор Фінляндії», «Честь», «У вишневій країні» - з центральним образом залюбленого в історію й репресованого молодого вчителя, «Прекрасний розгром» і «У Великодню ніч»).
Наскрізний образ України, любов до батьківщини, нації, людини, творче зацікавлення «світовими» мотивами й образами (наприклад, лорда Байрона), темами і формами (після перебування в 1950 році на змальованому ще Михайлом Коцюбинським острові Капрі, у материковій Італії постала збірка «Римські сонети») - це ті константи образного мислення, що притаманні творчості Леоніда Полтави.
Твори
Критика