(1918-1990)
Між віршами Любові Забашти часто існують взаємоперегуки й відлуння, суголосні повтори мотивів і зміна тональностей, узгоджені варіювання голосу одної особи. Простежується накладання, суміщення предметних і смислово-емоційних чинників, а в результаті — потужна пафосна інтерпретація основного змісту циклу.
Забашта часто творить свіжі, яскраві своєю необжитістю мовнообразні засоби, спроможні — у саморозвитку своєму — народити вагому думку.
Авторка не боїться пишності слів, щедрої емфази, коли одиничний ключовий образ або ціла фраза звучить, проти звичайного, на кілька тонів вище. Адже за відібраним словом тут — щира, ніби урочисто-молитовна сповідальність.
Твори
Критика