Біографія Любові Забашти
Любов Василівна Забашта – українська поетеса, драматург, прозаїк – народилася 3 лютого 1918 року в місті Прилуки.
Навчаючись у четвертому класі прилуцької школи № 4 почала писати вірші. 1935 року на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові її поезію почув і похвалив Павло Тичина. Уперше вірші Любові Василівни були надруковані в газеті «Правда Прилуччини» в 1935.
Після закінчення школи Любов Василівна навчалася в Одеському водному інституті, який закінчила в 1940. Під час війни працювала інженером-конструктором на Рибінській судноверфі. Після війни, залишившись удовою з сином на руках, прийшла на київський завод «Ленінська кузня». «Без відриву» закінчила мовно-літературний факультет педінституту імені Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Далі — завідування відділом поезії журналу «Дніпро».
У грудні 1956 вдруге вийшла заміж — за Андрія Малишка.
Мешкала в Києві в будинку письменників «Роліт», на фасаді якого 12 березня 2003 їй встановлено бронзову пам'ятну дошку (скульптор М. І. Білик).
Любов Забашта померла 21 липня 1990 року під час лікування в Хмільнику.
Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з Андрієм Малишком (ділянка № 1).
Творчий доробок Любові Забашти нараховує кілька поетичних збірок, книжок прози, п'єс і драматичних поем. Чимало віршів, покладених композиторами на музику, стали популярними піснями.
Авторка поетичних збірок: «Калиновий кетяг» (1956), «Квіт папороті» (1959), «Берег надії» (1974), «Київська гора» (1982), присвячених праці кораблебудівників, хліборобів, захисникам Вітчизни.
Драматичні та ліро-епічні поеми: «Маруся Чурай (Дівчина з легенди)» (1968); «Роксолана (Дівчина з Рогатина)» (1971); «Леся Українка» (1973); «Софія Київська» (1982) відбивають глибокий інтерес поетеси до української історії та культури.
У доробку Л. Забашти також роман «Там, за рікою, — молодість» (1970), художньо-документальна повість «Будинок мого дитинства» (1983), дитяча лірика. Її творчості властивий гуманізм, віра у самовідданість і доброту людини.
Тарасові Шевченку присвятила драматизовану поему «Тернова доля», поезії «Землі Бояне славний», «Міцні, як Шевченкове слово», «Шевченко й Олдрідж» (1961) та інші.
Твори
Критика
