(1902–1968)
Джон Стейнбек показав себе майстром сучасного психологічного аналізу, а також блискучим професіоналом, який віртуозно володіє секретами того, як зацікавити читача, вміє розкрити звичне по-новому; провідною формою при цьому стає парадокс.
Якщо добрий початок, шляхетність, людяність набувають у творах Стейнбека найхимерніших форм, то зло виступає лише в одному-єдиному образі власництва. Цей мотив проходить через всю творчість письменника, і, хоч би як змінювалися його політичні погляди, смаки, ідеали, його уявлення про людину, критерій зла залишається непорушним, його корінь, першоджерело – завжди власність.
Навіть втративши колишні ідеали, Стейнбек на відміну багатьох своїх побратимів не капітулював, він зберіг віру в людини, у життя, у його могутню, життєдайну силу. І уособленням цієї сили для нього є жінка – тому що вона менше пов'язана з суспільством і ближче, так би мовити, до витоків, до природи, і насамперед тому, що вона – мати – реально творить це вічне диво оновлення.
Твори
Критика
