(1962–2008)
Протягом своєї кар'єри Девід Фостер Воллес публікував короткі оповідання в таких виданнях, як The New Yorker, GQ, Harper's Magazine, Playboy, The Paris Review, Mid-American Review, Conjunctions, Esquire, Open City, Puerto del Sol та Timothy McSweeney's Quarterly Concern.
Д.Т. Макс описує творчість Воллеса як «незвичну суміш інтелектуального та пристрасного», де почасти присутні декілька протагоністів, а події розгортаються в різних локаціях. Девід розмірковує про фрагментарність мислення, зв'язок між радістю та нудьгою, а також про психологічну напругу, яку породжують потворні та прекрасні аспекти людських тіл.
У художній прозі Воллеса поєднані різні способи оповіді й авторські погляди, які втілюються через жаргонізми та вигаданий лексикон, як-от власноруч створені абревіатури й акроніми, довгі речення, що охоплюють кілька інших, а також розлоге використання пояснювальних приміток, як-от у «Нескінченному жарті» та оповіданні «Октет» (збірка «Короткі інтерв'ю з огидними людьми»), а також у переважній більшости його нехудожніх текстів, що вийшли друком після 1996-го року.
Девід Фостер Воллес у своїх творах хотів вийти за межі іронії та метамистецтва, що асоціюються з постмодерном, та досліджувати пост-постмодерністський, або ж метамодерністський стиль. Він послуговувався багатьма формами іронії, але, як правило, фокусувався на прагненні людини до щирого, несвідомого досвіду та механізмах комунікації в суспільстві, що потопає у потоках медіаконтенту.
Твори
Критика
