Біографія Євгена Плужника

«Неголосного» за життя, приреченого сталінщиною на посмертне забуття, не відомого широкій публіці і в наступні часи, Євгена Плужника сьогодні визнано одним із найвидатніших українських поетів 20 ст.

Його життя було недовге й не багате на зовнішні події. Народився Євген Плужник 26 грудня 1898 року в степовій слободі Кантемирівці (тепер смт Воронезької області), вчився у кількох гімназіях — в Богучарі, Ростові, Боброві. 1918 року разом з родиною переїхав на Полтавщину. Під час громадянської війни вчителював у селах неподалік Миргорода.

З 1921 Є. Плужник — у Києві. Стає студентом ветеринарно-зоотехнічного інституту, який невдовзі кидає, щоб вступити до Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. Зрештою, залишає й цей інститут — щоб знайти своє покликання в поезії. Перші його українські вірші (були й російські — ще з гімназійних часів) опубліковані 1923 в київському журналі «Глобус» під псевдонімом Кантемирянин.

«Фатумом» майже всіх молодих членів родини Плужників був туберкульоз. У Євгена хвороба рано перейшла в третю стадію, і це наклало відбиток на весь спосіб його фізичного існування: обмежені можливості життєвої активност щорічні лікувальні поїздки у Крим чи на Кавказ, тривалі періоди загострень і «госпітального лежання».

У 1926 вийшла перша книжка його віршів «Дні», на яку гаряче відгукнувся в журналі «Життя й революція» М. Рильський. Поет стає членом письменницького об'єднанні «Ланка», де зустрічає друзів та однодумців — Г. Косинку, В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича, Д. Фальківського та ін.

Через рік виходить друга — і остання прижиттєва — його поетична книжка «Рання осінь», прихильно розглянута у пресі Ю. Меженком, іншими критиками й піддана вульгарному «розносові» молодняківським критиком А. Клоччею. Атмосфера в країні ставала дедалі більш несприятливою і для Є. Плужника, і для «ланківців», і для всіх чесних, талановитих літераторів. Саме тому його третя книжка віршів «Рівновага», остаточно впорядкована ще автором, побачила світ лише в 1966 у складі «Вибраних поезій» Є. Плужника.

Але поет активно працював далі. Видав свій єдиний роман «Недуга», опублікував дві п'єси і готував для театру третю, писав сценарії для кіностудії. Історики літератури високо цінують таке унікальне видання, як тритомна «Антологія української поезії», укладена В. Атаманюком, Є. Плужником і Ф. Якубовським.

Усього десять років тривала літературна діяльність цього талановитого письменника. Разом з багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив під жорна сталінських репресій, що означали планомірне знищення української інтелігенції. Заарештований у грудні 1934, він був засуджений до розстрілу, заміненого десятьма роками ув'язнення.

2 лютого 1936 року Євген Плужник, важко хворіючи, помер від сухот у тюремній лікарні на Соловках.

Особливості творчості Євгена Плужника

Його лірика вирізняється навіть на тлі найдобірніших зразків української поезії 20-30-х років. Отже, це лірика напруженої, схвильованої, але підкреслено «антисентиментальної» й «антипатетичної» образної думки, лірика гранично стислого, психологічно насиченого висловлювання, що вкладається здебільшого в кілька (2, 3, рідко — 4, 5) канонічних строф.

В українську поезію середини 20-х років Є. Плужник увійшов передусім як співець того сповненого трагічних звучань гуманізму, який проповіді класової ненависті й братовбивчої безжальності протиставляв ідею абсолютної цінності людського життя, несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. Чітко одгранені, закуті майже в зовсім мініатюрні об'єми, Плужникові поезії являють собою гранично конденсовані ліричні драми, де майже в кожному сюжеті — безвинна смерть, холодно-байдуже вбивство, трагедія злочинно обірваного життя, нерозквітлої молодості, епізод з нелюдського світу, в якому загибель людини, «притуленої до стінки», стала звичним, майже побутовим явищем.

Своєрідність світоглядної позиції автора «Днів» полягала у тому, що в його поезії поєднались дві протилежні й конфліктуючі між собою настроєності: трагічно-болісне переживання втрат учорашнього та суперечностей сьогоднішнього дня — і пристрасна, хочеться сказати, компенсуюче-рятівна віра в справедливе й людяне майбутнє.

Поезія збірок «Рання осінь» (1927) та «Рівновага» (1933) — лірична, а точніше, — переважно інтимно-особистісна, глибоко психологічна за характером. Є. Плужник — великий майстер передавати особливості різних станів душі в усій моментальній характерності їхнього виникнення, емоційного тонусу і психологічного «жесту».

Лірика Є. Плужника майже в усьому внутрішньо конфліктна, в ній відбивається поривна, тверда в незримих глибинах і разом з тим мінлива в перебіжних настроях натура поета.

У віршах, створених після книжки «Дні», він відходить од пафосу трагічного оптимізму. У «Ранній осені» він потісняється мотивами примирення з «осіннім» спокоєм, або навіть жаданням його.

Але годі шукати спокою в поезії Є. Плужника, і вся справа в тому, що великий дух життя, діяння, поривання безнастанно змагається в ній з духом накликуваного спокою, примирення і безнадії.

Євген Плужник

Є. Плужник працював і в інших літературних жанрах — прозі та драматургії. Він залишив свій слід навіть у галузі лексикографії, уклавши разом з В. Підмогильним словник «Фразеологія ділової мови», культуртрегерське значення якого для масової (тут — ділової, державної, громадської чи виробничої) мовної практики й сьогодні важко переоцінити. Перший і єдиний прозовий твір поета — роман «Недуга» — з'явився друком у 1928. Присвячено його було досить поширеній на той час темі — коханню робітника-комуніста до жінки із «класово-чужого табору». Критика зустріла роман стримано.

Значно органічнішою для Є. Плужника виявилась праця в драматургічних жанрах. Протягом 1929 журнал «Життя й революція» опублікував дві його п'єси — «Професор Сухораб» та «У дворі на передмісті». Кілька років тривала робота над віршованою трагікомедією «Змова в Києві» (інші варіанти назви — «Інженери», «Брати», «Шкідники»). Доля її була сумна, як і доля автора: тепло зустрінута в літературних і театральних колах, узята до постановки в «Березолі» Л. Курбасом, вона не була ні пославлена, ні надрукована (опублікував Л. Череватенко тільки 1989 в журналі «Дніпро»).

У п'єсах Є. Плужника діє переважно сучасна йому інтелігенція, її ідейно-психологічні типажі, порушуються гострі соціальні й національні проблеми, приховані за лаштунками демонстративно показного тодішнього «канону». Був він і справжнім артистом у володінні різноманітним інструментарієм рідної мови.

Біографія

Твори