19.01.2025

Євген Плужник

Поетичні збірки Євгена Плужника «Рання осінь» та «Дні» у літературному контексті 20-их років ХХ ст.

О. Ю. Бодасюк

У статті подано всебічний аналіз поетичних збірок Є. Плужника «Рання осінь» та «Дні» в контексті літературного життя 20-их років ХХ ст. за матеріалами архіву Юрія Меженка. З’ясовано особливості українського модернізму як культурного феномену, включеність творчості українського письменника у парадигму європейського модернізму. Розглянуто текстологічні та художньо-стильові особливості поезій Євгена Плужника.

Ключові слова: модернізм, літературний процес, архів Юрія Меженка.

Євген Павлович Плужник - український поет, драматург, перекладач. Народився 26 (14) грудня 1898 року в слободі Кантемирівці Богучарського повіту Воронезької губернії [Плужник, 1988, с. 7]. У 1923-28 р. р. належав до літературних угрупувань «Аспис», «Ланка» й «Марс». Автор поетичних збірок «Дні», «Рання осінь», виданої посмертно в Авгсбурзі на еміграції збірки «Рівновага», а також роману «Недуга» [Кубійович, с. 2111]. Серед перших критиків і поціновувачів творчості письменника - Юрій Олексійович Меженко (1892-1969), видатний український бібліограф, літературознавець, бібліотекознавець та книгознавець. Головним своїм фахом уважав бібліографію,

їй присвятив переважну частину праць. Спадщина Ю. Меженка в галузі історії бібліографії - переважно неопублікована. Як критик він досліджував творчість Євгена Плужника, Миколи Хвильового, Павла Тичини, Михайла Івченка, Якова Савченка, Максима Рильского, Дмитра Фальківського та ін. Багато цікавих фактів і даних зі ще не описаного архіву вченого, над яким довелося працювати у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури НАН України ім. Т Г. Шевченка, відкривають нові сторінки творчості багатьох митців, серед яких і літературний доробок Євнена Плужника.

Українську літературу 1920-х рр. тривалий час називали по-різному - «неохатянством», «романтикою вітаїзму», «червоним ренесансом», «Розстріляним відродженням», «неоромантизмом», «антиреалізмом», «необароко» тощо [Мовчан, 2010, с. 48]. Незважаючи на термінологічну неузгодженість та різноманіття точок зору дослідників, беззаперечним є той факт, що 20-ті роки ХХ століття увійшли в історію української літератури як модерністський період.

Модернізм («modem» - новітній, сучасний) - загальна назва літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.

Визначальними рисами модернізму є:

Інтелектуалізація та філософічність мистецького твору;
поглиблення авторського суб’єктивізму;
домінування індивідуалізму над масовістю;
розкриття суперечливості внутрішнього світу особистості;
новий психологізм - пізнання героєм вищих істин, духовних цінностей;
оспівування краси як форми, змісту і мети творчості митця [Яценко, с. 34];
символізм;
ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
естетизм.

Усі ці риси яскраво виявляються у творчості Євгена Плужника.

Модернізм як напрям, що склався історично, є пістрявим конгломератом часто дуже несхожих між собою, протилежних одна одній чи навіть відверто ворожих груп [Затонський, с. 14]. До найвизначніших напрямів модерністської літератури належать імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман» тощо.

1920-і - початок 1930-х років - ціла епоха в культурно-історичному та цивілізаційному поступі української нації, що так і залишилася в ньому найсвітлішою, найзагадковішою й водночас найтрагічнішою сторінкою.

Той час народжував фанатів-мрійників, спроможних по-новому відкрити світові «блакитні вежі» - символ нерозривного єднання землі і неба, почути над вихором революції недосяжну «патетичну сонату» (М. Хвильовий, Ю. Яновський, М. Куліш, О. Довженко), та інтелектуалів-скептиків, що з вершини своєї освіченості, крайнього індивідуалізму «плювали» на фанфар-ний гамір маси (В. Підмогильний, Т Осьмачка, Є. Плужник, В. Домонтович) або ж помірковано відходили в тінь (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй- Хмара, В. Свідзінський). Але всі вони були українськими дон-кіхотами ХХ ст. [Мовчан, 2008, с. 110].

Вірші Євгена Плужника почали з’являтися в періодиці з 1923 р. Писав багато, але зі скромності не поспішав пропонувати видавництвам збірку; дружина тайкома дала зошит з його віршами Юрію Меженкові, який, розпізнавши беззаперечний талант, увів Плужника в київське літературне коло [Токмань, 2009, с. 49]. Саме Меженко вперше привів Плужника на засідання «Аспису».

Популярність поетові принесла гостросоціальна, часом трагічна лірика збірки «Дні» (1926). Нова книжка поета «Рання осінь» (1927) також викликала в тогочасній пресі широкий обмін критичних думок [Скирда, с. 7-8].

Критики по-різному оцінювали Плужника: Ф. Якубовський захоплено вітав появу «Ранньої осені»: «Яка глибока думка! Яка сила виразу та ритму в цих суворо перерізаних рядках!» [Токмань, 2006, с. 11]. На жаль, А. Клоччя і Л. Новиченко негативно відгукнулися на творчість поета. Андрій Клоччя, автор розгромної рецензії зазначав, що Плужник - поет для «обраних», тож він у це коло аж ніяк не входить. Його характеристика Плужника: «Песимістичний філософ-мрійник стає романтиком» перегукується з характеристикою Новиченка: «трагічний романтик» [Токмань, 2006, с. 13]. Рецензія Ю. Савченка на Плужникову поезію «Лірика болю й безсилої віри» являє собою докладний аналіз композиції творів і водночас різко негативну загальну оцінку. Юрій Савченко, будучи заангажованим радянською цензурою, підсумовує: «Поет - чужий нашому радянському читачеві» [Савченко, 1927, с. 47].

Свою рецензію з детальним аналізом і схвальним відгуком на збірку Євгена Плужника «Рання осінь» Ю. Меженко подає під назвою «Читаючи «Ранню Осінь». Суб’єктивні нотатки аматора поезії». З перших рядків своєї праці він вписує поета у контекст доби, зіставляючи творчість Є. Плужника з творчістю В. Поліщука, П. Тичини та В. Сосюри: «Валеріяна Поліщука найкраще читати їдучи гуркотливим вагоном, бо треба чимось перебивати галасливість та тарахкотливість віршів. Тичину найкраще читати в полі, під відкритим небом, щоб повними грудьми дихати, щоб очі далекі краєвиди бачили, щоб обрії широкі відкриті були. Сосюру читати слід перед вечором, сидючи на ганкові, що в садок двома трьома щаблями сходить; і щоб тихо було, щоб матіоли пахтіли солодко. А от Плужника найкраще читати зимового вечора в темній хаті; на столі лампочка лише книжку освітлює, і в кімнаті, і в домі скрізь тиша, жодного звука немає. Тоді спокійно, обов’язково в голос, без сильних акцентів, ритмічно й повільно сторінку за сторінкою перегортати невеличку книжку на 50 віршів» [Меженко, 1928].

Як бачимо, Юрій Меженко радить читати поезію Євгена Плужника в спокійній обстановці, адже для збірки «Рання осінь» категорія спокою є ключовою. Критик порівнює збірки Плужника «Дні» та «Ранню осінь», відзначаю-чи їх кардинальну несхожість, наголошуючи, що репертуар у Плужника дуже різноманітний. Перша книжка «Дні» й друга «Рання осінь» різняться між собою як тематично, так і настроєво. Автор рецензії подає таку характеристику збірки «Дні»: «Перша книжка віршів це була вгамована волею поета неврастенія. Пізніш одбувся внутрішній процес повної перемоги волі, розумова сила не лише нерви подолала, а й емоційності почала загрожувати» [Меженко, 1928]. Лейтмотив збірки - боротьба емоційності з розсудливістю. Як приклад Меженко подає цитату зі збірки: «Візьмись вогнем, - і раптом прохолонь, Засхни чорнилом на якомусь вірші...». У підсумку він зазначає, що збірка «Дні» тим і прекрасна, що неспокійна, хвилює й примушує працювати думку.

Відомий дослідник творчості поета Людмила Скирда визначає спокій поняттям, що найчастіше вживається Плужником, і вводить митця в поетичний контекст неокласиків. «В «Ранній осені», - пише вона, - помітна орієнтація на холоднувату строгість і завершеність поезії неокласиків, зокрема М. Рильського» [Скирда, 1989, с. 74]. Раїса Мовчан бачить неокласицизм Плужника у рівновазі та вивершеності його поезій. Так, «можемо спостерігати неокласичні ознаки у філософській рівновазі Є. Плужника» [Мовчан, 2008, с. 33]. Юрій Меженко підкреслює, що «у Плужника нема випадкових віршів, нема випадкових образів. Все до останнього слова упорядковано і зважено, починаючи від назви» [Меженко, 1928]. Отже, цими рисами своєї творчості Плужник справді суголосний неокласикам.

Володимир Базилевський також помічає домінанту спокою у збірці «Рання осінь», зазначаючи, що в «Ранній осені» на відміну від «Днів» «поменшало окличних знаків, урівноваженішим стало письмо, щезло з лексикону слово біль, натомість з’явилися інші - спокій і нудьга» [Базилевський, 1988, с. 5]. Якщо порівняти поезії з «Ранньої осені» зі зразками, представленими у збірці «Дні», зауважимо посутню зміну в пунктуації - від окличних знаків у «Днях» до крапок і трьох крапок у «Ранній осені». Як приклад, можна навести такі рядки зі збірки «Дні»:

«Папірос кому! Папіроси!

Шльоп! Ляп! По калюжі... Коробок у руках.

Це-ж хто не зовсім босий, -

На візниках!» [Плужник, 1926, с. 30].

Або:

«Мовчіть, умріяні сторінки!

- Я справжнім болем догорів!» [Плужник, 1926, с. 31].

Як бачимо, найуживанім знаком є знак оклику. Також наявні звуконаслідування («Шльоп! Ляп!»), чого не знайдемо у наступній збірці. Типовий вірш із «Ранньої осені»:

«Де забарився ти, вечоре милий?

Очі в журі за тобою,

Груди без тебе спочити не вміли,

Думи юрбою...» [Плужник, 1988, с. 237].

Настрій і пунктуація кардинально різняться від попередніх поезій.

Прикметно, що у своїй статті «На шляхах до нової теорії» Юрій Меженко виступає проти зациклення в поезії на традиційності в буремні 20-і роки ХХ століття: «Традиційність завжди є органічним ворогом творчої оригінальності і особливо гостро виявляє своє консервативне обличчя в такі часи як наш, коли до життя покликано нові сили молоді, гарячі серця, свіжі голови позбавлені знання перських та рабських поетів, але повні творчої снаги та життьового екстазу» [Меженко, б/д]; «Революція висунула на авансцену життя нових кумирів: Працю, Свідомість, Техніку» [Меженко, б/д].

Саме техніка, культ механічного породили футуризм як «мистецтво майбутнього». Поезія Плужника - повна протилежність творчості футуристів, з їх уславленням динамізму та краси швидкості. Однак є і те, що єднає Плужника з футуристами. Це - скепсис. Спокій і скепсис у Плужника існують у парі. Меженко каже: «Не треба плутати скепсиса із зневірою, іронію з сарказмом. Скепсис і спокій - це ознака певної дозрілості, урівноважености» [Меженко, 1928].

І у футуристів, і в Плужника прослідковується скептичний погляд на життя, однак походження скептицизму в них різне. У футуристів скепсис виростає із декларованих епатажності, зухвалості та бунту, скепсис Плужника є радше осмисленням прожитого, можливістю поглянути на події з висоти набутого досвіду. Оригінальність лірики Плужника є недемонстративною, неепатажною.

Досліджуючи поезію Євгена Плужника, Ганна Токмань акцентує увагу на образі смерті, який зазнає трансформації в творчому поступі автора. У збірці «Дні» смерть завжди постає насильницькою, найчастіше її уособленням виступає розстріл. У «Ранній осені» помічаємо осмислення природної смерті,

медитативно-споглядальний настрій, своєрідне «примирення» з фактом, що люди смертні. Дослідниця наголошує: «У збірці «Рання осінь» акцентується образ смерті як природного кінця. Перед ліричним «Я» - «моя» смерть, відстань до якої невблаганно скорочується» [Токмань, 2006, с. 154] й далі: «Порівняно з першою збіркою акцент переноситься із зображення загибелі на образ смерті як природного і неминучого кінця» [Токмань, 2009, с. 54].

Для порівняння:

Зі збірки «Дні»:

«Уночі його вели на розстріл.

Хтось тримав ліхтар, мов смолоскип» [Плужник, 1926, с. 6].

«Так очі ж навколо лихі...

Крізь зуби один — розстріляти!» [Плужник, 1926, с. 9].

«Зустрів кулю за лісом.

Саме там, де посіяв жито!» [Плужник, 1926, с. 15].

Зі збірки «Рання осінь»:

«Все більше спогадів і менше сподівань...

І на чолі — утрат сліди глибокі...

Як непомітно ближчає та грань,

Що жде за нею прикінцевий спокій!» [Плужник, 1988, с. 221].

«І хуторові, й віршеві — обом

Час помирати» [Плужник, 1988, с. 229].

«І, коли ці напівмерлі квіти

Ти мені на книжку положила,

Я відчув, як, протікавши звідти,

Смертний холод перебіг по жилах!» [Плужник, 1988, с. 254].

Незважаючи на посутні відмінності між збірками «Дні» та «Рання осінь», можна зауважити спільну образність для всієї творчості Є. Плужника. Такі ключові образи, як: «біль», «дні», «майбутнє», «земля, «тиша» маніфестують наскрізну проблематику творчості, свідчать про її системність.

«Рання осінь» Є. Плужника суголосна поезіям Б.-І. Антонича, адже через усю збірку проходить образ природи. Однак сприйняття природи у цих поетів різне. Нетрадиційне, відчужене ставлення Євгена Плужника до природи відзначив В. Неборак, протиставивши його лірику поезії Володимира Свідзінського та Богдана - Ігора Антонича, джерелом якої здебільшого була поетика піднесено-одухотвореного Всесвіту. Віктор Неборак зазначає, що «грань між людиною і природою в Плужника не зникає ніколи» [Неборак, с. 144].

Антонич повністю ототожнює себе з природою. Варто згадати його рядки: «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях»; «Росте Антонич і росте трава». У Плужника такого злиття з природою не побачимо. Його природа - це тло, настрій, певний період життя, світ і світовідчуття, однак ніяк не сам Плужник. Зі збірки «Рання осінь»:

«Так гірко відати, що юність відцвіла!

Та нарікань і розпачу немає, -

Така відміна, зрештою, мала:

Колишні мрії досвід заступає.

Так дерева, відцвівши навесні,

Тільки на те годують соком віти,

Щоб в дні серпневі, теплі та ясні,

Упав на землю овоч соковитий» [Плужник, 1988, с. 221].

Євген Плужник споглядає природу, аналізує, осмислює через розум (у цьому виявляється загальна тенденція раціонального первня його поезії). Він перебуває в гармонії з природою, однак існує поряд із нею. Антонич же існує в природі, він сам - природа.

З лірикою Володимира Свідзінського Плужник пов’язаний не тільки так званою «поезією спокою», але й неможливістю точно визначити художній напрям, в руслі якого творить митець. Е. Соловей слушно підмічає, що «Свідзінський важко вписується в рамки художніх течій доби: сама його лірика опирається цьому. Вже й нині, за ще недостатньої дослідженості, його проголошують і символістом, і сюрреалістом, і поетом, близьким до неокласиків» [Соловей, 2011, с. 43-44]. Те ж саме можна сказати і про Плужника.

Володимир Свідзінський і Богдан-Ігор Антонич в українській літературі найкраще представляють химерний світ сюрреалізму, й цим різняться з Євгеном Плужником. Проте починали вони з імпресіонізму та символізму, отже, рання лірика Свідзінського й Антонича суголосна творчості Плужника, співвідносячись імпресіоністичною палітрою зі збіркою «Дні», а символізмом - зі збірками «Рання осінь» та «Рівновага».

Свою рецензію «Читаючи «Ранню Осінь». Суб’єктивні нотатки аматора поезії», Юрій Меженко завершує такими словами: «Коли- небудь, може за багато років, цікавий читач захоче довідатись, а чи в наш бурхливий, над-звичайний час крім стандартизованих міщан та стандартизованих пролетарів, чи жили живі люди на теренах У.С.Р.Р. І от тоді треба буде йому (читачеві тому) розшукати кілька книжок поетів, що не лише вірші писали, а й почували, і мислили. Почесне місце серед тих небагатьох книжок займатиме друга книжка Плужникових поезій» [Меженко, 1928].

Безсумнівно, збірки Євгена Плужника «Рання осінь» та «Дні» органічно вписуються у контекст літературного життя 20-их років ХХ століття в Україні. Яскравими рисами модернізму в них є авторський суб’єктивізм, широке використання символів, естетизм, оспівування краси як мети творчості митця, розкриття суперечливості внутрішнього світу особистості.

Список використаних джерел:

Базилевський В. Євген Плужник // Літ. Україна. - 1988. - №45; Кубійович В. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. - Париж; Нью- Йорк: Молоде життя, 1954 - 1989. - Т 6. - 2400 с; Затонський Д. В. Про модернізм і модерністів / Д. В. Затонський - К., 1972. - 272 с.; Меженко Ю. О. На шляхах до нової теорії. - Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т Г. Шевченка НАН України. - Ф. № 191. - Автограф, машинопис з авторськими правками. - Фонд перебуває у стані опрацювання, тому, використовуючи його матеріали, не маємо змоги посилатись на одиниці зберігання; Меженко Ю. О. Недавно ще серед різних теоретиків мистецтва... - Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т Г Шевченка НАН України. - Ф. № 191. - Автограф; Меженко Ю. О. Читаючи «Ранню Осінь. Суб’єктивні нотатки аматора поезії. - Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Ф. № 191. - Автограф, машинопис з авторськими правками. - [1928 р.]; Мовчан Р. Особливості осмислення українського модернізму 1920-х рр. // Дивослово. - 2010. - № 4. (637). - С. 48-54; Мовчан Р. Український модернізм 1920-х: портрет в історичному інтер’єрі / Раїса Мовчан ; Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ - К.: Стилос, 2008. - 544 с; Неборак В. Світ, народжений від пострілів // Дзвін. - 1990. - №7. - С. ; Плужник, Є. П. Дні. / Є. П. Плужник - К., 1926. - 96с; Плужник, Є. П. Поезії / Є. П. Плужник. - К.: Рад. письменник, 1988. - 409 с.; Савченко Ю. Лірика болю й безсилої віри: (Дещо до композиції віршів Євгена Плужника) // Плужанин. - 1927. - №7. - С. ; Скирда Л. М. Євген Плужник / Л. М. Скирда. - К., 1989. - 150 с; Соловей Е. Співзвучність поетичних світів // Слово і час. - 2001. - № 9. - С. 40-44; Токмань Г. Євген Плужник // Дивослово. - 2009. - № 11 (632). - С. 49-56; Токмань Г. Жар думок: лірика Євгена Плужника як художньо-філософський феномен / Ганна Токмань. - К.: Академія, 2013. - 221 с.; Яценко Т. Модернізм як мистецьке явище другої половини XIX - початку XX століття // Українська література в загальноосвітній школі. - 2010. - № 9. - С. 33-37.

Л-ра: Літературознавчі студії. – 2015. – Вип. 43 (1). – С. 62-70.

Біографія

Твори