Усе збайдужіло мені...
Усе збайдужіло мені.
І од людей така утома!
Лиш білий, білий, білий сніг.
І чорне пугало на ньому.
А поза тим — усе бедлам!
Бо і миттєво, й не суттєво.
Та і занадто вже життєво.
А отже, відійде з життям,
нічого не лишивши нам...
Тож хай ідуть сніги повільні.
Хай замітають всі путі.
І чорне пугало — на білім.
І чорну каву на плиті.
Хай дні проходять — світлі, строгі.
Від Покрови і до Різдва
я слухаю мовчання Бога.
І теж мовчу.
Бо що слова?