Деньок осінній тягнеться спокволу
Деньок осінній тягнеться спокволу.
Синіє сойка синіми крильми.
Я спочиваю, мов осіннє поле,
готуючись до вічної зими.
У Господа од нас — суцільні тайни.
Ну, що збагнеш з біблійного письма?
Давай, я ще у поля запитаю:
чи може бути вічною зима?
А полечко, наморене і сонне,
якому зимувать не первина,
всміхнулося мені вечірнім сонцем:
мовляв, уже старенька, а дурна.
Так-так, усі слова людські — лушпа.
І потрух — наймудріші фоліанти.
Я усміхнулась. Стало накрапать.
Пора шезлонг занести до веранди.
